Чому жіноче мистецтво досі коштує менше за чоловіче?
У 2017 році дослідники з Люксембурзького університету оприлюднили дані, що твори, зроблені жінками, продаються в середньому на 47,6% дешевше за мистецтво чоловіків. У кількох експериментах респондентам показували картини, згенеровані штучним інтелектом, яким дослідники самі «призначали» гендер. І навіть у цих випадках «чоловічі» роботи оцінювалися вище за «жіночі».
До аналізу також потрапили півтора мільйони угод на різних аукціонах із 1970 по 2013 роки. У цій вибірці середня ціна твору від художника – 48 212 доларів, а художниці – 25 262 доларів. Такий розрив спричинений ще й тим, що всі «блокбастери» в арті належать чоловікам: сьогодні в списках найдорожчик митців ви не знайдете жодної жінки. Картину найдорожчого живого художника – Девіда Гокні – було продано за 90 мільйонів доларів. А жіночий рекорд – Дженні Савіль – менший у сім разів: 12,4 мільйонів доларів.
Jenny Saville, Propped, 1992
Якщо ж прибрати лоти зірок, то розрив між цінами угод дещо зменшиться – до 28,8%. Ця цифра трохи вища за глобальний розрив між зарплатами чоловіків і жінок у всіх сферах: тут він складає 16–22%.
Чому ж така різниця взагалі існує? На це є кілька причин.
Жінки менше представлені в колекціях музеїв
Це питання гучно обговорювали ще у вісімдесятих, коли анонімна група активісток «Партизанки» розклеїли в громадському транспорті Нью-Йорка плакати з питанням-викликом: «Чи мають жінки бути оголеними, щоб потрапити до музею?». Це пояснювалося статистикою, вказаною нижче: серед сучасних художників, які експонуються в музеях, лише 5% – жінки, а от з усіх творів у жанрі ню жінок уже 85%.
Сьогодні ситуація стала трохи кращою: у музеях США жінки становлять близько 30%. Однак чи достатньо цього для успіху?
Артринок влаштований таким чином, що кількість виставок, продажів і зберігання творів у колекціях різних музеїв і галерей безпосередньо впливає на ціну роботи. Також активні музеї та галереї сприяють піару художників, зводять із ними артдилерів і колекціонерів. Без такого соціального життя вартість мистецтва буде залишатися на мінімальному рівні. Отже, ізолювання художниць від культурних кластерів – це та сама скляна стеля, що заважає збільшувати прибутки й рухатися далі.
У багатьох країнах досі є так звані boy’s club
Чоловічими клубами називають такі види нетворкінгу, куди жінці потрапити майже неможливо – не через прямі заборони, а в результаті певних стереотипів і упереджень. Наприклад, це може бути похід на «чоловічий» вид спорту, у барбершоп чи на полювання. При цьому, в інших ситуаціях ці чоловіки можуть поводитися цілком профеміністично, однак можливості приятельського неформального спілкування суттєво обмежуються.
Важливим для артбізнесу це стає тому, що досі більшість артдилерів, топменеджерів і кураторів – це чоловіки. І можливо, навіть несвідомо в робочих питаннях вони все одно можуть керуватися дружніми стосунками, які зав’язалися між ними під час спільного дозвілля.
Досі існує уявлення про «жіночі» теми мистецтва
Може здатися, що жінкам варто просто створювати такі ж роботи, як і чоловікам, – і ціни стануть теж однаковими. Однак дослідження говорять зовсім протилежне. Коли художниці звертаються до тих самих проблем, технік і стилів, що й чоловіки, вартість таких творів менша. Але якщо вони обирають стереотипні «жіночні» теми (наприклад, малюють квіти або підкреслюють емоційну складову творчости), то ціна стає вищою за середню.
Тобто покупці готові переплатити за клішований і звичний образ жінки. Проте не звертати увагу на гендерну ідентичність митця більшість сьогодні не здатна.
Окрім мистецтва, існує ще й інше життя
На жінку традиційно покладають такі соціальні обов’язки, як догляд за дитиною, родичами похилого віку, домашнє господарство. Також існує поняття «третьої зміни» – це коли жінка має відповідати за «затишок» у родині та настрій близьких людей. Звісно, не всі художниці мають такі обтяжливі фактори, але частині з них подібні обставини шкодять повноцінно займатися мистецтвом.
Адже професійна творчість – виснажлива робота: крім створення продукту (картини, книжки, інсталяції, перформансу, вистави), потрібно займатися менеджментом, самопіаром, налагодженням нетворкінгу. На це може елементарно не вистачати часу, якщо значну частину доби потрібно присвятити хатнім обов’язком чи догляду за дітьми. І так ми повертаємося до першого пункту – коли навіть уже наявне мистецтво не просувається в артсвіті, а відлежується в запасниках або архівах.
На цю тему ще в 1971 році Лінда Нохлін написала етапний есей «Чому не було великих художниць?». У ньому вона, зокрема, ставить запитання: «Що якби Пікассо народився дівчинкою?». І це справді важливо усвідомити: на кінцевий успіх впливає настільки багато факторів, які радше схожі на лотерею за своєю випадковістю та неконтрольованістю.
Коли художниця увійде до топу найдорожчих митців – це лише питання часу, адже суспільство поступово змінюється. Тому дослідники надають покупцям мистецтва лише одну рекомендацію: вкладати гроші в авторок. Адже згодом, коли вони виростуть у ціні, така інвестиція стане справді перспективною та зможе принести прибуток.
P.S. Любий читачу, ми хочемо познайомитися з тобою ближче. Можешь, будь ласка, відповісти на кілька питань? А ще там знайдеш інфо, як долучитися до секретного клубу із подарунками від наших партнерів ;) Let’s talk!