Від скетчів у інстаграмі до режисури: інтерв’ю з Улею Станіславською
Уля Станіславська — українська блогерка, режисерка та учасниця відомого комедійного проєкту на ютубі «Чоткий паца». Ми поговорили з Улею і дізналися все про професію режисера, тренди українського медіавсесвіту та плани дівчини на майбутнє.
Історія створення блогу
Я прийшла працювати в одну компанію відеографом і фотографом. Там мене запитали, чи не хотіла б я спробувати себе в ролі блогера, сказали, що в мене цікава міміка. Я тоді тільки перепитала, хто такий блогер. Після цього я почала дізнаватися про цю професію. У мене виникло два основних запитання: чому люди цим займаються і чому іншим цікаво це дивитися. Як програміст за освітою, я намагалася розібратися у цьому поступово, а не прокинулася якось одного дня з бажанням стати блогером.
Мій блог почався з коротких відео про різні життєві ситуації. Не можу сказати, що вони були засновані винятково на почутті гумору. Дехто казав, що їх приваблювали мої міміка та харизма. Відео виходили щодня. Тоді алгоритм інстаграму відрізнявся від теперішнього. Наприклад, раніше кількість контенту безпосередньо впливала на збільшення підписників.
Ще серед методів, якими я користувалася, були масфоловінг і маслайкінг. Я ставила собі за мету за місяць набрати десять тисяч підписників. Врешті за чотири місяці кількість підписників у моєму блозі сягнула близько 50-60 тисяч. Тоді це була якась нереальна, величезна цифра.
Шлях до режисури
Ще в дитинстві я хотіла бути акторкою. В мене і прізвище відповідне — Станіславська. Я думала, що моє життя точно має бути пов’язане з творчістю. Але батьки вважали інакше. На акторку я не навчалася, бо, за словами батьків, це творча професія, і, як прийнято думати, нестабільна та несерйозна. Вже отримавши диплом магістра із системної інженерії, я змогла займатися тим, що подобається саме мені. Показала диплом мамі і вперед, — таке виховання.
Бажання займатися режисурою виникло саме через мій блог. Я не знала, куди далі це приведе. Я не можу постійно сидіти на місці, мені чогось бракує, потрібно завжди щось нове для розвитку.
Проєкт «Чоткий паца» я не режисерувала, не вирішувала, як усе має бути. Кожен з нас висловлював свої погляди, свою думку, одного лідера в нас не було. Але я хотіла спробувати себе саме в цій ролі.
У новому проекті «Вертуха» я була вже режисером і креативним директором. За місяць ми мали 100 тисяч підписників, десь за півроку було 300 тисяч і зараз уже майже мільйон. Працюючи над цим проєктом, я зрозуміла, що мені потрібні якісь додаткові знання, аби розвиватися і бути насправді крутим режисером. Тому я пішла на курси в КАМА і навчалася пів року. Після курсів почала виходити вже за межі проєкту, знімала кліпи для блогерів — спочатку для знайомих, потім уже для виконавців. Зараз у планах щодо особистісного розвитку — стати крутим режисером і зняти те, що буде подобатися людям.
Нинішні проєкти
Зараз планую імплементувати деякі рубрики в інстаграмі, основний напрямок яких — це соціальні теми, наприклад, про позицію дівчини в суспільстві. Я продовжую знімати відео у своєму блозі, хочу мотивувати інших дівчат розповідати про любов до себе, врешті-решт, смішити людей. Я думаю, що вміння розсмішити — це круто, мені подобається це робити. І в мене це виходить, доки я не потрапляю у тіньовий бан в інстаграмі, бо така політика: коли ти потрапляєш у тіньовий бан — уже мало хто побачить твій контент.
Окрім цього, в планах створення нового україномовного серіалу в ютубі на соціальну тему. Передусім хочеться зробити проєкт не лише з розважальним, але й з корисним контентом. Я сподіваюся, що зовсім скоро ця складна ситуація в країні закінчиться і ми зможемо продовжити зйомки.
Тренди українського ютубу та інстаграму
На мою думку, українському медіа бракує різноплановости. Наприклад, навіть у сфері російського ютубу є безліч різноманітних шоу, взагалі набагато більше блогерів, ніж у нас. Серед трендів завжди є гумор, зараз також популярні подкасти, інтерв’ю, розмови. Людям цікаво дізнаватися про стосунки, про секс, мати можливість посміятися та відволіктися від своїх проблем.
Я планую створювати окремий ютуб-канал не гумористичного характеру для розвитку україномовного контенту. Зараз українська мова — це тренд медіаринку. Я б хотіла, щоб якомога більше людей приєдналося та створювали це разом з нами.
Ми всі розуміємо: що менша конкуренція, то легше стати популярним.
Особливості україномовного контенту
Коли я тільки починала блогерську кар’єру, переді мною був вибір наче на роздоріжжі: знімати російською мовою і в такий спосіб отримати більше шансів здобути популярність (російськомовна авдиторія набагато більша — майже всі країни СНД) або знімати українською. В україномовному сценарії близько двох мільйонів активних користувачів інстаграму, які підписуються не лише на своїх друзів, але й на блогерів, та стежать за їхньою діяльністю. Коли ти йдеш до українського шоу-бізнесу в інстаграмі, вже заздалегідь готовий до обмежень у кількості підписників.
Але є й переваги у створенні україномовного контенту: не така сильна конкуренція, легше здобути медійність, знайти себе (принаймні так було тоді, коли я починала). Крім цього, більшість українських рекламодавців обирають саме україномовних блогерів.
Мій принцип такий: будь там, де тобі легко. У цьому і полягав мій вибір. Мені ось зручніше розмовляти українською, так я краще доношу свою думку. Моя російська not so perfect, іноді навіть англійською розмовляю краще (сміється, – прим. ред.).
Часом я шкодую про свій вибір, коли, наприклад, не так багато людей бачать мою творчість. Але тоді я замислююся, що, може, справа не в мові, а варто змінити щось саме у творчості.
Різниця між блогером і лідером думки
Думаю, ця різниця доволі зрозуміла кожному. Ось наприклад: коли я починала бути блогером ще три роки тому — я не була лідером думок, бо жодних думок я не сповідувала. Я була звичайною веселою дівчинкою, яка у смішній формі подавала інформацію. Згодом змінювалися я сама і, відповідно, мій меседж. Я почала казати про свідомі речі: про комплекси та зовнішність. Поступово я отримувала відгуки від людей: вони розповідали, як я їм допомогла та показала щось, чого вони не бачили. Я вважаю, ось це — лідер думок: коли люди до тебе прислуховуються, і їм важлива твоя думка. Щоби бути лідером думок, треба бути відкритим з людьми. Треба вміти зробити так, щоби тебе слухали і тебе чули.
Бувають і фейкові лідери думок, ті, хто накручує собі авдиторію різними гівевеями та конкурсами і після цього вважає себе лідером. Насправді тут справа не в кількості підписників, а в тому, що тебе чують.
Поради початківцям-блогерам та режисерам
Перше, що я можу сказати блогерам-початківцям, — це «тримайтеся». Інстаграм зараз жорстокий як ніколи раніше.
Якщо ви хочете обрати, так би мовити, легкий шлях, тоді обирайте гіви (giveaway — конкурси/розіграші призів серед підписників). Ви легко наберете підписників і станете блогером. Але яка від цього користь? Від цього ви не станете лідером думки.
Запитайте себе, для чого ви йдете в інстаграм: за грошима, за популярністю чи ви просто хочете ділитися своєю творчістю, яка згодом буде винагороджуватися ще й матеріально (це обов’язково станеться). Але якщо ви одразу йдете за грошима, то потім це тільки зашкодить вам. Тому моя порада — не думайте про гроші. Краще думайте про свою творчість, про меседж, який ви несете, як стати лідером думки і тим, до кого будуть прислухатися.
Режисерам-початківцям я навряд чи можу щось порадити. Я ще не так багато працювала і сама потребую порад від режисерів, тому зараз відвідую лекції. Можу хіба побажати міцних нервів, бути непохитними, впевненими в собі, постійно розвиватися. Режисер — це той, хто поглинає інформацію довкола себе: творчість, архітектуру, музику. Поглинайте, щоб створювати.
Усім режисерам і блогерам хочу побажати удачі, я розвиваюся разом з вами і не втрачаю надії. Усе в нас буде добре.
Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий!
