Спецпроєкти

Художники на карантині. Як зараз працюють учасники та учасниці артпроєкту Coming Out of Isolation 2.0.


Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 

На початку березня у просторі креативної спільноти IZONE п’ять резидентів та резиденток Coming Out of Isolation 2.0. представили проєкти відеоробіт, над якими працювали впродовж п’яти тижнів. Їм у цьому допомагала менторка – художниця Аліна Клейтман, а також запрошені фахівці та фахівчині (Марина Герц, Ута Кільтер, Роман Блажан та інші). 

Мистецька резиденція Coming Out of Isolation 2.0. відбувається вже вдруге. Її організатори – Фонд ІЗОЛЯЦІЯ та ГО «КиївПрайд» за підтримки Human Rights Fund 2019. Мета проєкту сприяти подоланню дискримінації, ксенофобії та упередженого ставлення до представників та представниць ЛГБТ+ спільноти в Україні. 

Цього року участь у резиденції беруть п’ятеро митців та мисткинь: Яна Бачинська (Львів), Євген Коршунов (Бровари), Олена Сіятовська (Київ-Дніпро), AntiGonna (Оксана Андрєєва, Вінниця-Одеса) і Віталій Гавура (Херсон-Київ).

Кожен отримав грант у розмірі 50 тисяч гривень на реалізацію ідей. У квітні вони мали втілити в життя свої відеопроєкти, щоб уже в травні їх презентувати. Втім, епідемія COVID-19 і пов’язаний з нею карантин змінили всі плани.

Катерина Філюк
кураторка
«Карантин вніс свої корективи. Ми планували презентувати відеороботи резидентів та резиденток уже в травні. Зараз це неможливо, адже хтось і досі не почав зйомки, а хтось почав, та через карантинні обмеження вибився з графіка. Наразі плануємо завершення робіт на початок червня, а згодом і презентацію. Чи буде вона онлайн, чи офлайн – покаже час, ми готуємося до обох варіантів. Спілкуючись із резидентами/-ками, ми зрозуміли, що дехто засмучений вимушеною затримкою у роботі, але загалом настрій бойовий. Час, що звільнився, вони використовують для ґрунтовнішої підготовки та дослідження»

Ми розпитали учасників та учасниць резиденції Coming Out of Isolation 2.0., як карантин змінив роботу над проєктами, чим вони займаються у вимушеній ізоляції та як загалом ця ситуація впливає на них.

Віталій Гавура: «Я не з тих художників, які працюють за зачиненими дверима»

Режисер і сценарист Віталій Гавура працює над ігровим короткометражним фільмом з робочою назвою «Чачьо», у якому досліджує життя ЛГБТ+ людей у ромському середовищі.

Минулого року Віталій знімав документальну стрічку в ромському поселенні на Закарпатті, де дізнався більше про культуру та життя ромів. «Ромське середовище дуже гомофобне, розповів Віталій під час пітчингу проєктів у березні. Якщо в родині ромів є ЛГБТ+ і про це хтось дізнається, то сорому та ганьбі піддається вся родина. Таких людей можуть вигнати з громади, навіть піддати так званому ромському суду, їх переслідують, б’ють, а в деяких випадках і вбивають. І я захотів розповісти про це».

Кастинг акторів відбувся ще до початку карантину. У квітні вже мали розпочатися зйомки, але через епідемію та карантин їх довелося відкласти.

«Зараз цей проєкт висить у повітрі, усе, пов’язане з творчістю, існує в якомусь непевному режимі, все уповільнилося», говорить Віталій. 

Розповідає, що, попри це, робота над проєктом триває. 

«Займаюся переважно письмовою роботою – вдосконалюю режисерський сценарій, щось змінюю, щось покращую в ньому. Разом із художницею-постановницею та оператором розробляємо художні рішення для нашого фільму, відточуємо авторське бачення»

Зйомки планують розпочати одразу, як це стане можливим. А поки карантин і пауза в роботі вивільнила час на саморозвиток.

«Займаюся англійською онлайн, спортом, зосередився на правильному харчуванні. Багато читаю. У мене є час передивитися всі українські фільми, які є у платному доступі на платформі Takflix. Взагалі дивлюся багато хороших фільмів, які давно хотів переглянути. Це час для саморозвитку, зараз кожен може використати його з користю»

Щодо творчости, то зараз для неї, на думку Гавури, не найкращий час.

«Навіть якісь мінімальні творчі дії для мене неможливі в ізоляції. Щоб, наприклад, написати сценарій, я багато спілкуюся з людьми, вивчаю тему, їжджу і збираю інформацію. Навіть якусь нову ідею я не можу розробляти сидячи вдома.

Насправді було б круто, якби досвід карантину та ізоляції наштовхнув на якісь нові ідеї, але для мене цей механізм працює лише в соціальному просторі. Це спілкування з людьми, різні ситуації, подорожі Україною та світом лише тоді я бачу теми, у мене з’являються ідеї. Як, власне, це було і з ідеєю фільму “Чачьо”.

Мені дуже складно просто сидіти і фантазувати, що б ще такого створити. Для мене це завжди активна рефлексія на те, що відбувається в моєму житті та зі світом довкола. Звичайно, це може бути рефлексія саме на карантин і на ситуацію у світі. Але тоді, думаю, це має бути пострефлексія, бо потрібен деякий час, щоб видихнути, зрозуміти, що це було, як ми поводилися та що відбувалося у суспільстві. 

Накопичувати ці знання варто зараз, а рефлексувати і щось вигадувати вже потім. Поки що без дослідження середовища і людей я не можу працювати над чимось новим, бо я не з тих художників, які працюють за зачиненими дверима».

Яна Бачинська: «Слухаю тишу, яка утворилася в центрі міста вперше за моє життя»

Молодий художник зі Львова Яна Бачинська у своїй творчості досліджує невідповідність належного та наявного за допомогою відео, інсталяції, рідше – перформансу та малюнку.

«Мій проєкт у межах резиденції Coming Out of Isolation 2.0. це історія про групу друзів-диваків, які живуть у спільному просторі. Їхня повсякденність це аудіальні галюцинації, що є посланнями з майбутнього, в якому настала квірутопія. Таких аудіозаписів є близько десяти, всі вони належать експертам, які описують цю квірутопію з різних позицій і сфер, таких як економіка, архітектура, релігія, материнство, біохімія, політика, література тощо. Усе це має відбуватися у приватному одноповерховому будинку під Черніговом. Візуальність фільму – реквізит, одяг, оточення – витримано в каноні пострадянського замилування занепадом. Акції персонажів переважно відбуваються в будинку, але часом вони виходять назовні й тоді стають інтервенцією в тіло міста».

Уже в другій половині березня всі учасники проєкту мали заселитися в будинок і розпочати фіксування щоденної дійсности. Яна розповідає, що протягом місяця в будинку стабільно мали жити п’ять осіб. Протягом тижня і на вихідні до них приїжджали б друзі. 

«Це процесуальний проєкт, оскільки йдеться про співтворчість, відповідно, тут не може бути готового сценарію. Більшість людей, які братимуть участь, – це художники, які мають свої окремі художні практики», пояснював художник під час пітчингу.

Але епідемія COVID-19 змінила всі плани. 

«Карантин почався раніше, ніж ми встигли розпочати наше спільне проживання. Наразі це все просто переноситься. Зйомки не відбуваються, ми всі чекаємо. Можливо, доведеться взагалі змінювати місце зйомок, оскільки карантин триває і невідомо коли закінчиться. Наразі все досить непевне».

Робота над проєктом зараз на паузі, втім, можливо, дещо вдасться зробити. «Ті голоси з майбутнього, які в нас зараз є, записані на телефон. Ми будемо їх переписувати у кращій якості. Ймовірно, зможемо це почати ще в процесі карантину, але поки і це не відбувається».

Яна Бачинська розповідає, що ізоляцію переживає важко. 

«Були плани, зав’язані на інших людях. Через карантин немає можливости пересуватися на якісь відстані і бачитися з потрібною кількістю людей в потрібній інтенсивності. По суті, це вимушена і небажана пауза, тому й неприємна. Зараз займаюся мистецтвом не тією мірою, якою б хотілося. Переважно слухаю тишу, яка утворилася в центрі міста вперше за моє життя»

Євген Коршунов: «Головне на карантині – знайти чим себе зайняти»

Художник Євген Коршунов працює над відеороботою про козацький гей-побут на Січі. Робоча назва стрічки «Головна Фортеця Січі». Це короткометражний ігровий музичний гей-бурлеск. Він має як прописаний сценарій, так і процесуальні моменти, що відбуватимуться спонтанно під час зйомок. Приблизний хронометраж 15-20 хвилин. Серед акторів – художники та художниці, приблизно десять осіб. Головний герой – культовий квірмодельєр Михайло Коптєв. Він також розробляє колекцію костюмів для фільму.

«Чому козаки? Тема козацтва – це важлива частина нашого культурного та історичного надбання. У мене були певні спостереження та висновки стосовно взаємодії традицій і сучасних поглядів. Тому я вирішив теж зробити свій внесок і якоюсь мірою цю тему переосмислити та реконструювати», – розповів Євген під час пітчингу проєктів у березні.

Через епідемію та карантин зйомки призупинено, але робота над проєктом триває.

«Зйомки можливі лише після карантину, і це, звичайно, напружує. Але ми працюємо: внесли деякі мінімальні зміни у сценарій, трохи змінили акторський склад, визначилися з деякими локаціями для зйомок. А Міша Коптєв вже прикинув, скільки йому треба матеріалів і яких саме, і працює над ескізами костюмів».

Євген Коршунов зараз переважно займається графікою у своїй майстерні. «Роблю все, що можу робити сам, без співпраці з іншими. Загалом у карантині для мене більше негативного, ніж позитивного. Перенесли або скасували кілька виставок, у яких я міг взяти участь, перенесли зйомки фільму. Дуже неприємним є оце відчуття невизначености, перманентно присутня якась така легка тривога».

Що допомагає в ізоляції? Весна, говорить Євген. «Природа, сонце, погода. У місті стало менше машин, а я їжджу на велосипеді, тож для мене це теж плюс. Але, звичайно, хочеться гуляти, зустрічатися з іншими людьми. А так зараз онлайн-епоха, все можна вирішувати через месенджери, люди можуть працювати дистанційно. Років з п’ять я вже живу як вільний художник, на постійну роботу щодня не ходжу. У цьому плані мені легше, ніж тим, хто був раптово змушений звикати до роботи з дому. Зараз намагаюся структурувати портфоліо. Монтую старі відео. Головне на карантині –  знайти чим себе зайняти».

Олена Сіятовська: «Це – етап зосередження на ідеї та процесі»

Художниця Олена Сіятовська працює з новими медіа, перформансом, інсталяцією та графікою. Її основний інтерес – теми соціальних відносин, культури споживання та процесів пострадянських перетворень. У рамках проєкту Coming Out of Isolation 2.0. Олена знімає документальну короткометражку про трансгендерну дівчину Мішель.

 «Їй 20 років, і вона нещодавно переїхала до Києва з Львівської області. Ми повільно занурюємося в реальність і побут героїні. Історії шкільних і студентських років періодично спливають у спогадах, тісно переплітаючись із повсякденною реальністю. Ми дуже близько спостерігаємо за героїнею зараз, за її життям у Києві. Але разом з нею можемо повертатися і в минуле, щоби зрозуміти, де саме почалася ця історія», говорить мисткиня.

У квітні мали відбутися основні зйомки. Була запланована подорож до рідного містечка Мішель. Зараз робота над проєктом триває, хоча й обмежено. «Це переважно якісь організаційні моменти, які допомагають краще осмислити структуру фільму», говорить Олена. 

Художниця не може сказати, що задоволена ситуацією, адже мала багато планів на цей період. 

«Проте, звичайно, я намагаюся використати цей час з максимальною користю –  покращити і спланувати все те, що робитиму після карантину. Це – етап зосередження на ідеї та процесі. Мені здається, що робота художника не тільки практична – вона також пов’язана саме з рефлексією і продумуванням процесу, з ідеями, які народжуються в особливих ситуаціях і видозмінюються, тому що ситуації теж змінюються. 

Це все живий процес, і я не можу на нього не реагувати. Ізоляція позбавляє якихось можливостей, але дуже багато і дає. Думаю, що для художника така ситуація не є найкритичнішою. Її критичність переважно в тому, що фінансування культури урізають, і як далі в цьому процесі функціонувати – не зрозуміло. 

Художникам знайомий стан ізоляції, інше питання – чи готова система сприймати те, що буде після, чи можна буде реалізувати проєкти».

Спілкувалася Марія Семенченко

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь