Cпецпроекти

Як відновитися після психологічних травм і в чому небезпека майндфулнес-практик? Пояснює американська вчена

mindfulness
Текст: bit.ua

Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 

Під час пандемії COVID-19 ми запускаємо новий проєкт – «Health Optimization» – серію інтерв’ю з міжнародними лікарями і вченими. Ми сфокусуємося на тому, як запобігти інфікуванню коронавірусом та як вберегти своє здоров’я, зокрема й ментальне. Інтерв’ю веде американський учений і терапевт Roman Torgovitsky, Ph.D

Сьогодні ми публікуємо другу частину розмови з Elizabeth Stanley, Ph.D. Нещодавно пані Елізабет, яка заснувала MMFT – Mindfulness-based Mind Fitness Training (тренування підтримки ментальної форми на основі усвідомлености), вже поділилася з нами техніками та методиками, що допомагають знизити почуття невизначености та впоратися з тривожністю у ці непрості часи.

Друга частина інтерв’ю з Елізабет Стенлі стосується психологічних травм та хронічного стресу. Американська вчена та колишня розвідниця розповіла нам свою історію про відновлення після складної депресії та ПТСР, майндфулнес-практики та власну MMFT-методику.

 

Чому важливо прислухатися до власних емоцій?

Багато людей боїться власних емоцій. Вони бояться, що якщо дадуть емоціям волю, то ніколи не зможуть їх зупинити та контролювати. Тому в сучасному світі люди навчилися стримувати емоції. Я сама робила так роками. 

Я пережила дитячу травму та пов’язаний з нею шок. Потім пройшла курс підготовки офіцерів запасу в коледжі та служила в армії, і знаю, як люди, які працюють на стресових роботах, справляються із цим стресом. Наприклад, блокують почуття фразами на кшталт «Опануй себе та продовжуй!». А згодом за це треба платити високою для психічного та фізичного здоров’я ціною. 

У багатьох людей блокування емоцій може виражатися у фізичних симптомах та соматизації: порушення сну, безсоння, хронічний біль та інших соматичних захворюваннях.
Це трапилось і зі мною – у 30-річному віці моє тіло було на межі. Коли я служила в армії, мене вкусив кліщ, і у мене почала розвиватися хвороба Лайма. Оскільки її не було виявлено і не лікували, вона встигла зачепити мій зоровий нерв. Також я мала хронічні респіраторні захворювання, ледь не померла в Боснії та заробила екологічну астму за цей період. Коли настав час залишити службу, я вже мала дуже серйозне безсоння, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та депресію. Я була постійно хвора, тому що вбила свою імунну систему – настільки сильно її пригнічувала. А довготривала хвороба Лайма, яку не змогли діагностувати, коштувала мені втрати зору.

Я не могла зрозуміти, що коїться, і довгий час навіть не знала, чи повернеться мій зір. Це був дуже складний період мого життя, який і привів мене до того, що я роблю зараз. Я не вчу нічому, що не спробувала на своїй власний психіці та власному тілі. Тож коли бачу людей, які перебувають там, де була я 25 років тому, – можу це розпізнати. 

Що спрацювало власне для мене і що працює для багатьох людей, яких я навчала, – потрібно звикнути прислухатися до тієї інформації, яку надсилають наші емоції, вони дуже важливі. 

 

Небезпека практик майндфулнес для людей із психологічними травмами

Тож спочатку я спробувала практику майндфулнес (усвідомлености) та помітила, що це насправді лише погіршувало мої симптоми. У мене почали з’являтися флешбеки, травматичні спогади про часи мого перебування у Боснії, де був момент, коли я перестала дихати. Я страждала від нудоти, безсоння і нічних жахіть. Жоден із наставників не міг пояснити, чому це відбувається. 

Лише після багатьох років інтенсивних тренувань, довгих виїзних сесій (провела деякий час у монастирі в Бірмі), після того як я розробила власну практику і провела перші тренування для групи морських піхотинців, побачила, що на них це має подібний вплив.

Я нарешті зрозуміла – для людей, які мають досвід хронічного стресу та травми, спрямування уваги на конкретні почуття всередині себе є небезпечним.
Така практика може «натиснути» на невирішені та заховані в пам’яті капсули, а для рептильного мозку це виглядатиме як повернення колишніх травм або стресу. 

Я зрозуміла, що маю знайти спосіб контролювати увагу послідовно, щоб перепрошити скомпроментовану функцію інтерорецепції і побудувати здібність зосереджватися на внутрішніх відчуттях, не травмуючи рептильний мозок.

І мій MMFT– Mindfulness-based Mind Fitness Training (тренування підтримки ментальної форми на основі усвідомлености) сприяє цьому.  Це суміш практик майндфулнес із іншими техніками, що допомагають нашому рептильному мозку та нервовій системі почуватися в безпеці.

Багато людей, які практикують майндфулнес-медитації, використовують застосунки, що можна вільно завантажити на телефон. Усі вони спрямовані на усвідомлення дихання – це була перша практика, якій навчилась і я.

У традиційних медитаціях дихання завжди сприймається як щось нейтральне. Проте ті, хто має досвід передсмертного стану через астму або через будь-яке інше обмеження дихання, цією практикою можуть зачепити якусь приховану травму.
Тож у MMFT я не вчу усвідомленому диханню до п’ятого тижня, доки людина не навчиться працювати з інтероцептивною свідомістю у безпечний і послідовний спосіб. 

 

Звідки з’являються психологічні травми?

Я думаю, психологічна травма та хронічний стрес, які залишились неопрацьованими, поширені у нашому суспільство набагато більше, ніж ми думаємо. Прийнято вважати, що психологічні травми зазвичай бувають лише в учасників бойових дій, жертв ґвалтівників або терористичних атак. Але наш рептильний мозок травмується щоразу, коли ми переживаємо стрес.

Расизм і сексизм також є потужними стресовими факторами. Навіть бідність може бути травматичним досвідом для людини.
За останні 20 років видано неймовірну кількість книжок про вплив дитячих травм на формування особистости, але при цьому ми не надаємо значення тим подіям, що трапилися з нами в дитинстві. Ми насправді не пам’ятаємо, якими часто беззахисними і безсилими були дітьми – тому що наш мислячий мозок ще не був повністю розвинений, ми могли відсторонитися від ситуації. Події з дитинства в дорослому віці не здаються травматичними, проте для біології дитини це було неймовірно травматичним досвідом. І такі речі ми потім носимо все життя із собою, якщо їх вчасно не вирішити.

 

Відновлення після психологічних травм та хронічного стресу

Щодо мого особистого досвіду – спочатку був період, коли я почувалася гірше. А перше полегшення я відчула після сеансу голкотерапії – це надало мені достатньо сил, аби перервати замкнуте коло безсоння. А потім я вперше провела практику короткого соматичного переживання, що вважається способом позбавлення психологічної травми. І саме тоді нарешті розставила все по місцях у своїй голові. Мій мислячий мозок розумів, що відбувається, – я одразу пішла до терапевта, який практикує соматичне переживання, і ще 4 роки самостійно працювала над собою. 

Моя система отримала можливість обробити отримані знання і переналаштувати практики: мені більше не потрібно займатися усвідомленим диханням, а краще б сфокусувати увагу на інших об’єктах. І тоді вже мені допомогла моя практика майндфулнес. 

Необхідно було зібрати всі частинки пазла докупи.

Я думаю, що побачила реальні зміни приблизно за півтора року, коли до мене почав повертатися зір. Людський організм неймовірний. Це дивовижно, якими насправді стійкими ми є.

Безліч людей вважають себе втраченими і нібито давно похованими. Але, коли ми працюємо з усвідомленістю, наш рептильний мозок виявляється настільки мудрим за своєю природою. Він проявляє і лікує різні частини свідомости, наскільки це можливо щоразу. Ми досягаємо кращого самопочуття з кожним переживанням про минуле і кожним спогадом, який пропрацювали.

Я працювала з багатьма людьми в надзвичайно стресових умовах: наприклад, з військовими перед відправленням в Ірак і Афганістан, членами пожежних або поліцейських команд, медиками, членами Конгресу і просто студентами університету Джорджтауна. Усі вони потерпають від хронічного стресу по-своєму. І всі зауважують відчутне полегшення приблизно за три тижні роботи. У моєму особистому випадку це було набагато довше, тому що мені знадобилося багато часу, щоб зібрати докупи свої знання. Але я помічаю, що мої клієнти відчувають полегшення набагато швидше. Головне – скерувати свою увагу на важливі речі і знати, як саме це можна зробити. 

Мені подобається те, над чим я сьогодні працюю. Бути свідком таких змін у людині і усвідомлювати нашу незламність – це справді дивовижно. Так, моя щоденна робота – це навчати міжнародної безпеки та військово-цивільним відносинам. Проте я практикую терапію, бо вважаю це неймовірно важливим. 

Ми живемо в такі часи людської історії, коли так багато відбувається навкруги, так заплутано і швидко. Та єдиний спосіб вижити – навчитися пристосовуватись і використовувати наші розум і тіло в новий спосіб . Я сподіваюся, що допомагаю людям цього навчитися.

 

Переклад з англійської: Анастасія Бондаренко, Катерина Кикоть

 

Подивитися повну відеоверсію інтерв’ю англійською мовою ви можете тут.

Якщо ви хочете отримувати перевірену інформацію про коронавірус від лікарів та вчених, а також більше дізнатися про оптимізацію роботи імунної системи, підписуйтеся на телеграм-канал.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Інформаційний стрес і як з ним впоратися

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: