Спецпроєкти

Портрет донора. Хто в Україні рятує життя, здаючи кров?


Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 

Україна «знекровлена».

Наша база донорів не така велика: стабільно здають кров, на жаль, тільки сотні людей.  У 2019 році за інформацією МОЗ України кількість донацій майже втричі менша (12 на 1000 населення) від рекомендованої ВООЗ (33 на 1000).

Найчастіше люди жертвують у випадках, коли допомоги потребують їхні друзі або родичі. 50-70% стають донорами саме з цих причин.

Водночас всього одна донація може врятувати життя трьом людям. Тож країна потребує налагодження системи та культури донорства. Якщо ми усвідомимо, чому важливо здавати кров, а сама процедура буде максимально комфортною – кількість охочих стати донорами збільшиться, як і кількість врятованих.

Проєкти, які підтримують донорську культуру в Україні

На щастя, культура донорства крови не є статичною. Існують різні проєкти, які розповідають про важливість донорства та роблять цей процес для охочих врятувати життя іншої людини зручним, безпечним і комфортним.

Серед таких проєктів – «Агенти Крови» на чолі з Оленою Балбек. Зараз проєкт збирає кошти на підтримку 10 000 життів. Олена готується до благодійних маратонів з усіма охочими, таким чином привертаючи уваги до важливости добровільного донорства крови!

Підтримати проєкт можна за посиланням.

Говорять донори

Хто вони – люди, які готові ділитися своєю кров’ю? Чим вони живуть, де працюють, що їх мотивує стати донорами та чи мають вони з цього особисту користь?

Ми хочемо поділитися з вами історіями людей, які добровільно здають свою кров та рятують чиєсь життя. Сподіваємося, що ці історії вас надихнуть і, можливо, ви долучитеся до спільноти донорів крови в Україні.

Іванна Гричевська, 40 років, засновниця консалтингової агенції Bright Side Global, Київ

Усі мають борги, і я – не виняток: через резус-конфлікт після народження вижила тільки тому, що хтось здав свою кров

Першим стимулом поділитися кров’ю стало особисте прохання – термінова потреба була в знайомої людини. Це сталося 4 роки тому. За цей час я мала близько 10 донацій. А відтепер у пункті здачі крови Охматдиту через величезний дефіцит жінкам нарешті дозволили здавати тромбоконцентрат. 

Я маю високий рівень тромбоцитів та гемоглобіну, отже, також можу здавати тромбоконцентрат – така процедура дозволена раз на місяць. 

Я донор насамперед тому, що нестача крови – це велика проблема в Україні. Якщо люди не здаватимуть кров системно, лікарі просто не зможуть планувати лікування (зазвичай ідеться про онкохворих). 

Але маю й особисту користь: донорство дисциплінує, мотивує дбати про здоров’я. Підготовка до донацій вимагає дотримуватися режиму харчування та відпочинку, а згодом це стає «тлом» у житті. Наприклад, я почала стежити за кількістю білку в раціоні, щодня п’ю протеїнові коктейлі, а також вживаю корисні продукти, займаюся спортом – це також додає енергії. Після кроводач почуваюся чудово. 

Гадаю, здавати кров людям зазвичай заважає брак інформації про таку потребу та про безпечність і простоту процедури. Отже, потрібно більше освітніх заходів та роликів про це, щоб інформація була «на поверхні». 

Особисто я не бачу жодних перепон для того, щоб здавати кров. Наприклад, в Охматдиті все привітно, чітко, стерильно – переживанням та страхам просто нема звідки взятися. Я планую кроводачі так, щоб це зайняло мінімум часу. Для мене не проблема приїхати раніше, трошки зачекати, щоб здати аналізи та, власне, кров. 

«Звичайна» донація триває кілька хвилин, а здача тромбоконцентрату – дещо довше. Але я за цю годину встигла спокійно попрацювати на телефоні (в Охматдиті чудовий Wi-Fi).

Разом зі мною до донорства долучилися мої друзі, колеги, навіть клієнти. Загалом – близько 30 людей.

Я маю посвідчення донора. У мене власний бізнес, тож «пільги» організовую собі сама – в день донації намагаюся не навантажуватися фізично та емоційно, щоб швидше відновити свої ресурси. Беру участь і в інших проєктах та ініціативах як волонтер, зокрема для людей, які мають аутизм. Моє захоплення – мандрівки. А ще в мене є два чудових собаки. 

Мені не потрібна фінансова винагорода за донорство – я маю свій бізнес і заробляю гроші. Не маю потреби в трансфері, але суспільна програма «Агентів Крови» з Uber – це дуже зручно для багатьох людей, особливо під час карантину, коли рух транспорту обмежено, а таксі подорожчало. Смачне печиво від Bakehouse перед донацією – це також прикольно. Однак загалом донорство – це, звичайно, про інше.  

Сергій Лещенко, IT-фахівець, Київ 

Уперше я здав кров з друзями після стрілянини на Майдані – в лютому 2014 року, коли цього потребували поранені люди.

А згодом продовжив донації. Адже зрозумів, що в Україні крови бракує: безліч людей не можуть бути донорами через захворювання та інші протипоказання (наприклад, замалу вагу чи низький гемоглобін, перенесений у дитинстві гепатит), а також – страхи та міти. Для мене ж це легко, і стан здоров’я дозволяє.

Думаю, багато людей не задумуються про те, щоб здати кров – мало хто знає, яка велика потреба є в донорській крові. Тож говорити про це варто більше.

Не можу зауважити особливих перешкод для донацій. Хіба що займаюся тріатлоном, а це енергозатратний вид спорту. Коли активно готуюся до змагань, від кроводачі доводиться утримуватися протягом певного часу.

Я не використовую жодних пільг для донорів, крім однієї. Коли держава пропонує мені взяти гроші, то я беру, а потім переводжу у фонд «Таблеточки».

Про свій досвід донацій часто розповідаю знайомим, і це мотивує деяких людей також здати кров або вперше, або просто згадати, що давно цього не робив і вже пора.

Я брав участь як волонтер у кількох проєктах з підтримки донорства і досі це роблю. Мені не потрібна винагорода за донорство. Мені важливо лише те, щоб у центрі крови було чисто та комфортно. Цінність донорства крови особисто для мене – це нетворкінг. А ще, кажуть, це корисно для здоров’я. Не перевіряв, але вірю!

Іванна Коваль, 28 років, юрист, арбітражний керуючий, Київ

Моя перша донація була в 2010 році – на прохання друга, для його сестри. Після кровоздачі я начиталася «жахів»  і пережила стрес! Нині ж я – активний донор та волонтер проєкту «Агенти Крови».

Відтоді я знайшла багато перевіреної інформації про те, що донації – це абсолютно безпечно. З 2014 року мала загалом близько 12 донацій.  

Моя мотивація проста: кров не повинна бути розкішшю для людей, які потрапили в критичну ситуацію. Люди, які мають захворювання, їхні родичі та лікарі повинні думати про одужання, а не шукати донорську кров. 

Мені як дорослій та свідомій людині легко та приємно ділитися кров’ю, цей ресурс швидко відновлюється і аж ніяк не погіршує моє життя. Комфортно почуваюся після здач, ба більше – донорство мотивує мене стежити за харчуванням. Адже я – вегетаріанка, і мені важливо тримати в нормі білок та гемоглобін, щоб бути готовою будь-якої миті стати для когось донором крови. Єдине обмеження – я не здаю кров у період активної підготовки до маратонів (за 1,5-2 місяці) та напівмаратонів (за 2-3 тижні). 

Думаю, люди досі не здають кров достатньо активно, адже інформації все ще замало, хоча і прогрес, звичайно, є. Нам потрібно розповідати більше позитивних історій та надавати людям більше об’єктивної інформації. Досі чую від знайомих, які вперше здають кров, що їхні родичі проти цього, адже впевнені, що така процедура ризикована, можна чимось заразитися. Люди через незнання поширюють інформацію про ризики донорства, а інші – бояться спробувати і дізнатися, як це безпечно та просто. 

Я заохочую людей ділитися своєю кров’ю. Серед моїх знайомих та друзів багато донорів крови, ми часто їздили на донації цілою компанією. Багатьох долучитися до донорства мотивував мій досвід. Мій чоловік також регулярно здає тромбоконцентрат і почав здавати гранулоцити, тобто у нас – такий собі сімейний донорський підряд.

Щодо пільг для донорів – я використовую додатковий день відпустки. Маю посвідчення донора, виключно для зручности обліку донацій. Мене не цікавить винагорода, але дуже подобаються ініціативи та програми, коли за донацію можна отримати кошти, і одразу – перевести їх, наприклад, у фонд «Таблеточки» (одного разу я мала такий досвід). Щодо безкоштовного доїзду убером – я маю власне авто, але це дуже зручна опція для інших донорів, особливо зараз, коли обмежено рух громадського транспорту. 

Щодо інших проєктів – я підтримую фінансово благодійні фонди. Була волонтером на різних соціально важливих заходах, допомагаю центрам утримання тварин як коштами, так і прибиранням кліток та вольєрів. 

Я люблю подорожі – відкривати для себе інші країни, знайомитися, вчитися. Ще для мене дуже важлива музика, тому моє захоплення – це оперний туризм. 

Коли ми робимо щось для когось – насправді ми робимо це насамперед для себе. Моя цінність у донорстві – це можливість бути соціально активною та відповідальною людиною. Також це – прояв патріотизму і можливість покращувати систему зсередини. Донорство – це про любов: до своєї країни, свого міста, своєї лікарні та людей. 

Михайло Сидоренко, 47 років, майстер лісової пожежної станції, село Северинівка (Київська область) 

Загалом у моїй «книжці донора» – 68 записів. 44 – це мій «борг», який повернув за донечку. Решта – виклики за потребою, тобто адресно конкретній дитині. 

Я став донором у 2005 році: донечка захворіла на лейкоз. Моя кров їй не підійшла, тож почав здавати для інших діток. Зазвичай здаю тромбоконцентрат, майже щомісяця. Останній раз пішов просто так, у пункт здачі в Білій Церкві: вийшов у магазин і повернувся з пов’язкою.

Моя донечка одужала, виросла, зараз я маю двох онуків  – 3 та 5 рочків. Старший нещодавно сказав, що теж буде здавати діткам кров. А я пообіцяв, що підемо разом – тому мені як мінімум ще 15 років бігати маратони :).

Під час лікування донечки я кинув палити. Вирішив: якщо дитина може витримати лікування, то чому я не можу без цигарок? Згодом почав бігати, брати участь у благодійних забігах. Маратони стали нормою та захопленням. Проте для мене це – не головне: навіть якщо готуюся до маратону, а мене кличуть здати кров – здаю, а маратон біжу вже просто для себе, а не на результат. 

Думаю, люди не здають кров, просто тому що не знають, що в ній є потреба. Я і сам дізнався про це тільки тоді, коли донька захворіла. У школі про це не розповідають, і в новинах – також дуже рідко. 

Я живу в селі, тут головне захоплення – город. А ще, звичайно, намагаюся бігати щодня протягом години. 

Я не прагну спеціально залучати когось, але люди читають про мій досвід у соцмережах та починають цікавитися, розпитують, долучаються – пишаюся ними. 

Як донор я маю додатковий день відпустки і вважаю, що це і є моя оплата – за проїзд та витрачений час, а що ще треба? Тепер донорство для мене – це стиль життя. Я дотримуюся здорового харчування, займаюся спортом. Це дозволяє бути будь-якої миті готовим до донації. 

Євгенія В’язовченко, 28 років, QA Engineer в ігровій IT-компанії

Що більше здаю кров – то більше хочеться це робити! Справжня «кровоманія».

Моя перша донація відбулася приблизно 5 років тому: побачила у ФБ знайомої захід «Свіжа кров», але воно вже минуло, тож я просто погуглила, щоб дізнатися – де ще можна зробити донацію. Я авантюрна людина, тож умовляти мене не потрібно, коли йдеться про щось незвичайне. А на той момент донорство було саме таким. Тепер маю вже 15 донацій. 

Страху не було. Ну гаразд, можливо, трошки – тільки тому  що в шкільні та студентські роки я була любителем знепритомніти і постійно ходила бліденька. І коли вперше прийшла здавати кров в Охматдит, ваги підло показали 49 кг і 600 грамів. Мене відправили додому «наїдати» ще 400 грамів.

Я бігаю довгі дистанції – маратони і ультрамаратони. Через інтенсивні тренування в крові підвищується ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів) і рівень лейкоцитів, що для лікарів – сигнал про запалення в організмі. А також у мене може падати гемоглобін. Тому я не здаю кров у період підготовки до маратону. І ще доводиться постійно контролювати вагу. Загалом під час донацій я завжди почуваюся добре. 

Ставати донорами людям заважає незнання. У багатьох це слово асоціюється з донорством органів, тобто вони не припускають, що йтися може про звичайну кров і що це – безпечно і нормально.

Серед моїх знайомих уже майже всі – за винятком тих, у кого є протипоказання – донори. Усіх запрошую – спочатку люди бояться, а згодом їм дуже подобається. 

Ми ходимо здавати кров разом з колегами – раніше вони не знали, що можна допомагати людям у такий спосіб.

Жодними пільгами для донорів не користуюся. У мене є посвідчення – це просто зручно, бо в деяких центрах крови можна показати його замість паспорта, а також контролювати перерви між донаціями.

Якби за донорство крови пропонували винагороду, кращою для мене була б звичайна подяка –  і смачний сніданок (я люблю поїсти :)) Якщо ж серйозно, для мене особисто користь від донацій у тому, що так я привчаю організм швидко відновлюватися і бути витривалішим, тобто шансів вижити (у випадку ДТП, наприклад) більше. А ще після донацій шкіра стає молодшою :).

Я волонтер в «Агентах Крови». Маю захоплення – супроводжую людей у походах. Мені подобається знати, що я – здорова людина і що я можу допомагати іншим одужати. 

Вікторія Власенко, 36 років, обсмажниця кави

Щоб стати донором, мені довелося набрати вагу – заповітні 3 кілограми, щоб важити потрібний мінімум (50 кілограмів).

Мій шлях донорства розпочався в березні 2020 року в Охматдиті. Знайома поділилася своїм досвідом донорства, і я приєдналася до групи «Агентів Крови». 

Наразі здала кров один раз: дуже хвилювалася, але все відбулося легко і на позитиві. Наступна донація запланована на липень. Зі мною хочуть піти ще двоє моїх знайомих – уперше.

Моя мотивація проста – допомагай, якщо можеш. Стати донором дуже легко – достатньо бути свідомим і дбати про своє здоров’я.

Завдяки донорству я змінила свої харчові і спортивні звички. Моє захоплення – кулінарія, спорт, йога та фітнес.

Щодо винагороди – мені цілком достатньо «дякую». Ділитися своїм ресурсом, щоб врятувати комусь життя, – це найбільша цінність. Тішить усвідомлення, що іншій людині потрібен саме ти.

Портрет донора в Україні: цікаві висновки та дані «Агентів Крови»:

  • Активними донорами є як чоловіки, так і жінки. Та саме жінки здають кров вдвічі частіше від чоловіків. 
  • Більшість активних донорів – це люди віком 25–34 роки. На другому місці за чисельністю – 18–24 роки, на третьому – 35–44 роки. Найрідше донорами стають люди віком 45–54 років. 
  • Більшість донорів крови є соціально активними людьми – беруть участь у благодійних та соціально корисних проєктах, підтримують їх. 
  • Зазвичай люди вперше стають донорами через персональну потребу знайомої людини. Проте поступово зростає частка тих, хто прийняв таке рішення усвідомлено, дізнавшись про потребу в цьому з різних джерел або надихнувшись прикладом іншого донора.
  • Більшість активних донорів приводили інших людей у донорство. Свідомо пропонували та розповідали про цінність цієї справи або просто ставали прикладом для оточення.  
  • Зазвичай активні донори мають стабільну роботу – є власниками бізнесів, керівниками та фахівцями в компаніях абсолютно різних галузей. Тож у них немає потреби у фінансовій винагороді за донорство. Оримані гроші вони переказують на потреби інших соціально важливих програм. 
  • Особистою цінністю донори крови вважають стимул дбати про своє здоров’я, дотримуватися режиму харчування та навантажень. 
  • Більшість активних донорів займаються спортом.
  • Основною проблемою донорства активні донори вважають брак об’єктивної інформації про потреби в крові та фейки про ризики цієї процедури. 
  • Основна мотивація донорів крови – допомогти врятувати життя та реалізувати власну соціальну відповідальність. 

Скільки із цих пунктів – про вас?

Долучайтеся до спільноти донорів «Агенти Крови», щоб підтвердити статистику та зламати стереотипи! А найважливіше – зберегти людські життя. 

Авторка тексту Катерина Маєвська

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь