Cпецпроекти

Варто дивитися: ностальгія за дев’яностими в білоруському фільмі «Кришталь»


Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 

Поки кінотеатри зачинені, кінофестивалі перенесені, а прем’єри фільмів відкладені – саме час пригадати, що ми не встигли подивитися протягом останніх років. Тривалий час до категорії «шкода, що пропустив/-ла» належали стрічки з програми Одеського міжнародного кінофестивалю: після завершення заходу годі було й шукати легальні та якісні фільми світового рівня з українськими субтитрами. Проте на карантині Одеський міжнародний кінофестиваль та онлайн-кінотеатр Takflix запустив проєкт OIFF Flashback, де викладені найкращі стрічки з конкурсу ОМКФ.

Обрати собі артхаусне кіно на вечір – завдання не з простих, тож bit.ua вирішив дізнатися більше про доступні фільми. Сьогодні ми говоримо про білоруський фільм «Кришталь» (2018) – дзеркало епохи дев’яностих із їхніми рейвами, контрастами та нестримним бажання емігрувати за океан. Чому та навіщо фільм варто дивитися – розповідають режисерка фільму Дар’я Жук і програмний директор ОМКФ Антельм Відо, а своїми глядацькими враженнями ділиться письменниця Гаська Шиян

Дар'я Жук

Режисерка фільму

«Кришталь» – це любовне послання друзям, із якими я росла.

До мого повноліття в Білорусі дев’яностих мені здавалося, що всі навколо мріють поїхати на Захід. Це прагнення пронизувало мою молодість. Вперше я замислилася щодо фільму про «американську мрію», коли стояла в довгій черзі до посольства США в Мінську – прямо як у другій сцені з «Кришталю». Тоді я отримувала студентську візу для навчання в США. Повітря тремтіло від напруги та драми: тоді я й уявила, що ця черга з людей, які очікують на здійснення своєї мрії, може стати основою чудового фільму.

Веля (головна героїня, – ред.) не списана з мене, а радше є моїм альтер-его. Вона мріє полетіти до Чикаго. Десь у глибині душі я була надто скутою, щоб зізнатися, що теж хочу бути діджейкою. Я відкрила для себе чиказький хаус, коли навчалася на економіста в коледжі на Середньому Заході США. Рейв у Мінську дев’яностих розвивався, але мало хто знав про це поза країною.

Туристи, які відвідують Мінськ, часто називають його «машиною часу».

Мені теж здавалося, що відтворити 1996 рік у 2017-му буде легко, але виявилося трохи не так. Архітектура в стилі радянського бруталізму на місці, але з невеликими змінами, які зводять тебе з розуму. Допомагає лише комп’ютерна графіка та дуже ретельний вибір місць для зйомки. 

Містечко Кришталеве у фільмі – вигадане, але засноване на реальному невеликому місті за три години від Мінська, де й справді є завод кришталевих виробів. Для нас це було надто далеко, ми мали заощаджувати на виробництві, тож поєднували різні локації, щоб створити містечко у фільмі. 

Якби ми знімали кіно про сучасну Білорусь, де героїня мріяла б емігрувати, то це не вдалося б реалізувати через цензуру – внутрішню та зовнішню. Коли ж сюжет про 1996 рік, це дає змогу як поговорити про поворотний момент у білоруській історії, так і дослідити актуальні проблеми.

1996 рік – останній, коли були дозволені демонстрації та люди почувалися вільними, щоб говорити те, що думали. Після цього диктатура суттєво придушила цю свободу. Для Білорусі як для країни це була вирішальна точка. Фільм надав країні можливість розмови, що змінилося відтоді. А точніше, чи взагалі щось змінилося? Я б хотіла, щоб глядачі відповіли собі на це запитання.

Антельм Відо

Програмний директор Одеського міжнародного кінофестивалю

Дев’яності – доволі захопливий період.

Нещодавно декілька українських режисерів повернулися до теми 90-х у своїх роботах. Найяскравіший приклад – короткометражна стрічка Філіпа Сотниченка «Цвях», яка отримала «Золотого Дюка» за Найкращий український короткометражний фільм Одеського міжнародного кінофестивалю у 2016 році. У фільмі блискуче відтворена атмосфера Києва тих часів з використанням камери VHS. Певною мірою Сотниченко був наче провісником. Поза межами України теж були подібні фільми, які звертаються до минулого, – «Середина 90-х» Джони Гілла та «Тіснота» Кантеміра Балагова.

«Кришталь» повністю вписується в цей жанр «фільмів 90-х». Цю хвилю пояснює простий фактор покоління: усі режисери перерахованих фільмів народилися у 80–90-х роках, тому для них це спосіб пригадати своє минуле та поміркувати над тим часом. 

Насправді, 90-ті – доволі захопливий період. Це десятиліття скінчилося 20 років тому, але воно все ще потроху згасає. Ті часи водночас і далекі, і все ще близькі! Тоді з’явилися мобільні телефони, які зараз уже архаїчні на вигляд. Те саме стосується інтернету. Історично це був період, коли все здавалося можливим, коли люди чекали на мир після Холодної війни.

Фільми завжди набувають нового виміру в нових контекстах. Наприклад, фільми Джордана Піла «Пастка» і «Ми» зараз дуже цікаво дивитися, зважаючи на сьогоднішні протести проти расизму в США. «Кришталь» же показували на 9-му ОМКФ у липні 2018-го. Минуло лише два роки, але відбулося дуже багато подій. Фестиваль стартував за кілька місяців після виникнення у жовтні 2017 року руху #MeToo та справи Гарві Вайнштейна. Це був лише початок усвідомлення великої проблеми, яка існує в суспільстві.

Фільм «Кришталь» не маніфест, але він, вочевидь, порушує багато питань, пов’язаних з гендерною нерівністю та насиллям стосовно жінок.

За ті два роки, що минули після прем’єри стрічки, гендерна тема у стрічці стала очевиднішою, ніж тоді. Історія дівчини, яка відстоювала свої мрії та мусила боротися за них у патріархальному суспільстві, знаходить ще більший відгук після #MeToo

Деякі стрічки із жанру «історичних фільмів» використовують історію як естетичну та декоративну окрасу. «Кришталь», вочевидь, не належить до цієї категорії. Він повертає нас у 1996 рік не для того, щоб нагадати, яким гарним та чудовим був цей час. Ми повертаємося, щоб ближче роздивитися близьке минуле і замислитися над сьогоденням. 

Дещо лишилося такими самими: бажання емігрувати заради кращого майбутнього, обмеженість консерватизму супроти енергійних поглядів нонконформістської молоді. Та, попри те, що Білорусь не стала демократичною країною (якщо не гірше), з 1996 року багато речей змінилося. І ми бачимо, що характер Велі, яка тоді була радше винятком, прагнучи визнання як особистість, – сьогодні вже норма. Сподіваюся, це спонукає до ще більших змін у найближчому майбутньому – не в кіно, а в реальному житті.

Гаська Шиян

Письменниця

Дев’яності – те, що сформувало митців, які активно творять зараз.

Навіть ті, хто прямо не відображає 90-ті у своїх творах, все одно свідомо чи несвідомо їх цитує, на них посилається та метафоризує. Ми навіть жартували на якійсь літтусовці: цікаво, які травми будуть прописувати ті, хто ріс у нульові? Що ж, скоро побачимо.

Коли я дивилася фільм «Кришталь», то в мене був якийсь дуже ніжний флешбек, ніби я в 11 класі, прогулюю уроки, йду через Краківський базар (Львів, ред.), який розгортався одразу за нашою школою, минаю розкладені на роздовбаних тротуарах золочені сервізи, а під ЦУМом деренчить ЛАЗ «Цум-Бірки». 

Мені ще й пощастило сходити на «Кришталь» на денний сеанс у кінотеатрі «Жовтень», тож зал був майже порожній: крім мене – лише групка жіночок явно щось перечікувала в теплі. Їхні коментарі про відбивні, які треба піти кудись доїдати, забезпечили повну імерсію – вони були такі, ну геть зовсім наче з тієї фабрики кришталю, що на екрані.

Таке моє легке відчуття після перегляду доволі депресивного, по суті, фільму, – свідчення того, що травма вже пропрацьована, раз є внутрішній ресурс зворушуватися референсами на неї. Зникло те відчуття безперспективняка, яке в 90-ті гнітило найбільше. Попри все, «Кришталь» настроєво значно світліший, ніж, скажімо, хрестоматійна «Маленькая Вера», але немає в ньому й Рязановського затишку радянського життя, яке завжди було якимось ілюзорним, з надривом і надломом, навіть у тих, хто непогано пригрівся. 

Чого-чого, а ностальгії фільм зовсім не викликає. Це радше переосмислення. Пояснення майбутнім поколінням, скільки молодих талантів тоді було змарновано через соціально-матеріальний безлад і втрату орієнтирів.

Незмінним у «Кришталі» лишається те, що було впродовж тисячоліть: молода людина, яка шукає і прагне іншого, ніж контекст, у якому вона опинилася волею долі. Пасіонарність, авантюрність та водночас розгубленість і страх таких вічних персонажів завжди заворожують.

Переглянути фільм «Кришталь» онлайн можна до 15 серпня 2020 року.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: