Cпецпроєкти

Чому українське вино з роками стає дедалі якіснішим: коротка історія виноробства в Україні


Є в мене друг – чистокровний німець, який проживає в красивому місті Гамбург. Так от, щоразу, приїжджаючи в Україну, він  замість українських сувенірів купує дві або три пляшки українського локального вина. І коли я збираюся до нього в гості, то він теж просить привезти із собою все те ж українське вино. 

Я ніколи не розуміла його любові до наших вин. А він пояснює це просто: класне співвідношення ціни та якості. Якісне французьке вино коштує від 20 євро, українське – 8, максимум 10 євро.

Чесно кажучи, я ніколи не сприймала українські вина серйозно. От стоїш ти в магазині, перед тобою дві пляшки: французьке та українське вино, різниця в ціні в якихось 50 гривень на користь західного сусіда. І ти ніби вагаєшся спочатку, але все одно обираєш Францію. Бо в якості їхнього вина ти впевнений/-а. А українське вино – це як купити кота в мішку: ніби й ціна приваблива, але бог його знає, що там усередині. 

Я й досі залишалася б вірною французам, італійцям та іспанцям, якби не один, можна сказати, доленосний випадок, який повністю змінив моє ставлення до українського виноробства.

Кілька місяців тому, до початку локдауну, я потрапила на фестиваль українських вин. На ньому були представлені маленькі нішеві виробники вина із Закарпаття та Одеси. Кожен із них сам презентував своє вино, давав дегустувати, детально розповідав про місцину, де вирощується виноград, сорти й технології виробництва. Тож я накупила українського розе, повністю змінила свою думку про потенціал розвитку вина в нашій країні та вирішила дослідити історію виноробства на українських землях.

Кажуть, що там, де роблять вино, – є культура. А вино в Україні почали виробляти ще за часів Трипілля (територія Правобережної України), V-ІІІ століття до нашої ери – а це набагато раніше, ніж в європейських країнах. Про це у своїх дослідженнях згадують учені Інституту виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова. 

Скіфські народи, які також проживали на території Причорномор’я, уже повним ходом пили вино. Один із найвідоміших сюжетів скіфського мистецтва – пара чоловіків, кожен з яких тримає ріг із вином та обіймає свого товариша.

Мало хто знає про те, що, перш ніж християнство стало релігією Київської Руси, Володимир Великий розглядав пропозицію щодо прийняття ісламу. Існує повір’я, що основною причиною відмови Володимира від ісламу стала заборона цієї релігії на вживання алкоголю, а точніше, любов до вина змусила Володимира Великого відмовитися від ісламу.  

Узагалі, заведено вважати, що культуру виноробства нам подарували грецькі поселення, які проживали на півдні України. Сонце, море, теплий клімат – що ще потрібно для розквіту виноробства. 

З XI-XII століття виноробство захопило й північ нашої країни та Закарпаття. Активним виноробство було і при монастирях, адже вино – символ християнства, кров Божа. Тож на крутих схилах Дніпра, які нині забудовано столичними модними ресторанами, раніше були виноградники Києво-Печерської Лаври.

Починаючи з XVI століття на Закарпаття, яке на той час перебувало під впливом Османської імперії, завозять нові сорти винограду з Малої Азії. 

За часів СРСР Україна посідала перше місце за площами виноградників і друге за обсягами виробленого вина серед усіх республік. Проте через «антиалкогольну кампанію» 1985 року знищили 80 000 гектарів виноградників. 

Галузь повністю отямилася й почала знаходити своє місце у винному світі тільки якихось 5 років тому. Ймовірно, саме тоді, коли окупували найбільш плодовитий винний регіон України – Крим, у нас почався активний розвиток вина: на заході та півдні країни. Почали закладатися маленькі виробництва, а 2020 року на міжнародному конкурсі Concours Mondial de Bruxelles українські вина двічі були відзначені нагородами. І це тільки початок, адже вино, як ми вже зрозуміли, тече в українських жилах.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: