Добірка фільмів, які обійшли цензуру
1930 року в США ухвалили Кодекс Гейза – звід етичних правил, який контролював моральність у кіно. Кодекс забороняв розкривати методи скоєння злочину, демонструвати оголене тіло, виправдовувати позашлюбні стосунки й нешанобливо відгукуватися про релігію. А на те, що дозволялося, Кодекс накладав чіткі обмеження. Наприклад, поцілунок на екрані міг тривати максимум 3,5 секунди.
Проте режисери знаходили творчі рішення й оминали заборони. Як саме – розповімо в матеріалі.
«Лиха слава»
Режисер – Альфред Гічкок
Рік випуску – 1946
«Лиха слава» розповідає історію американських шпигунів – їх грають Інґрід Берґман, Керрі Ґрант і Клод Рейнс, – чиї життя за сюжетом нерозривно пов’язані під час спеціальної операції.
Біограф Патрік Макгілліган пише про цей фільм так: «Гічкоку рідко вдавалося зібрати акторський склад мрії в будь-якому зі своїх фільмів 1940-х років, та «Лиха слава» стала чудовим винятком». Справді, в історії про контрабандне ввезення урану бездоганно зіграла романтична пара Ґранта і Берґмана, яка забезпечила фільму касові збори такої ж сили, як і атомний вибух.
Пуританський регламент зажадав від Гічкока винахідливости: під час знімання фільму він вирішив не ламати романтичну сцену між головними героями й розбавив епізод із поцілунком діалогом. Мало це такий вигляд: актори цілувались що три секунди та переривались на обговорення буденних речей, наприклад майбутнього обіду з курки. У результаті сцена з поцілунком тривала понад три хвилини, але цензорам з Асоціації виробників і прокатників фільмів причепитися до картини не вдалося.
Біограф Макгілліган розповідає, що актори насправді дуже переживали, чи не здаватиметься сцена дивною на екрані. За словами Берґмана, йти, притискаючись одне до одного носом, тоді як за спиною рухається камера, було дуже незручно.
Однак критики стверджують, що заборони зіграли на руку та зробили сцену неймовірно еротичною та яскравішою, аніж зображення звичайного довготривалого поцілунку.
Фільм отримав визнання авдиторії та критиків, а у 2006-му його навіть занесли до Національного реєстру фільмів як «культурно, історично та естетично значущий».
«Циліндр»
Режисер – Марк Сендріч
Рік випуску – 1935
«Циліндр» обходить цензуру та показує стосунки через глибину прихильности між Дейлом і Джеррі, яка виражається в музиці та танці.
Критики стверджують, що «типовий у своєму небажанні виявляти напіводягнені тіла або стресі сексуального бажання, фільм втягує глядача в подорож до забороненого та завуальовано зображає секс як пригоду».
Оминув режисер фільму й заборону на лайку. Наприклад, цензура забороняла вживати слово «damn», тобто «чорт», тому замість нього вживали слово «dam», тобто «кобила». Виходило доволі специфічно, проте не менш емоційно та все одно зрозуміло глядачеві.
Фільм оцінили й за його музичний супровід. Його номінували на «Оскар» за найкращий фільм, а також на «Мистецьку постановку», «Оригінальну пісню» (Ірвінґ Берлін за «Щока до щоки») і «Танцювальну постановку».
Як і «Лиху славу», «Капелюх» занесли до Національного реєстру фільмів США.
«The Girl Can’t Help It»
Режисер – Френк Тешлін
Рік випуску – 1956
У Кодексі є що сказати й про оголеність. Повністю роздягатися перед камерою було заборонено, як і «будь-які дурощі або розпусне повідомлення про повну наготу іншими персонажами на фотографіях». Заборонялось показувати навіть силует оголеного людського тіла.
Однак постійна демонстрація декольте Джейн Менсфілд у фільмі «The Girl Can’t Help It» , ймовірно, була досить делікатною та еротичною для авдиторії. Деякі глядачі стверджують, що такі кадри є набагато ціннішими, аніж повна оголеність.
Хоча відразу після виходу фільм не отримав схвалення критиків, у 2006-му його все ж номінували в списку Найкращих мюзиклів AFI.
«Незнайомці в потягу»
Режисер – Альфред Гічкок
Рік випуску – 1951
У Кодексі є й рекомендації, що стосуються зображення жорстоких сцен: «Жорстокі вбивства не повинні описуватися детально».
Однак такі заборони ніколи не зупиняли режисера Альфреда Гічкока зображати жорстокі вбивства. У «Психо» (1960), наприклад, він вирішив показати ножі серед проблисків оголеної плоті жертви, коли двійник Меріон Крейн (Джанет Лі) марно намагався захистити її оголене тіло від леза.
У стрічці «Незнайомці в потягу» Гічкок використовує іншу, не менш дотепну техніку, щоб обійти вказівки Кодексу, які забороняють зображати «жорстокі вбивства».
«Крила»
Режисер – Вільям Веллман
Рік випуску – 1927
Інший спосіб обійти обмеження Кодексу на використання ненормативної лексики й вульгарности придумав режисер Вільям Веллман.
Кодекс забороняв «непристойність у словах, жестах, згадках, піснях чи пропозиціях», які, здавалося б, відкидають будь-яке вживання заборонених слів зі списку Кодексу. Однак льотчики-винищувачі у фільмі «Крила» обійшли заборону, просто вимовляючи ненормативну лексику, а не озвучуючи її. Глядачам було ясно, що лайка використовувалася під час повітряних боїв, і після фільму комісія Гейза посилила заборону Кодексу на використання таких формулювань.
«Крила» – також один із перших випущених фільмів, у яких показано оголеність. Тут можна побачити чоловіків без одягу, що проходять медичний огляд у військкоматі, через двері, які постійно відчиняються. На секунду глядачі бачать і груди Боу, які розкриваються під час сцени в Парижі, коли до її спальні вривається військова поліція.
Цікаво також, що в сцені, де Роджерс напивається, сп’яніння на екрані було справжнім, тому що 22-річний актор ніколи раніше не пробував спиртних напоїв і швидко сп’янів від шампанського.
Крила також мали один із найбільш ранніх, можливо найперших, екранних поцілунків двох чоловіків. А у сцені в кафе в довгому кадрі режисер показав пару лесбійок.
«Чотирнадцять років потому»
Режисер – Хрішікеш Мукхерджі
Рік випуску – 1968
Ще 1968 року режисер Хрішікеш Мукхерджі був настільки роздратованим заборонами, що вирішив просто зробити у фільмі «Чотирнадцять років потому» чорний екран під час сцени, де два молодих коханці (яких грають Суміта Саньял і Санджив Кумар) тягнуться одне до одного. Однак глядачі безсумнівно, зрозуміли, що в цей момент має бути поцілунок губ у губи.
Режисер відверто сказав своїй аудиторії: «Мені не дозволено вам це показувати, але я не буду використовувати евфемізми для заміни».
До речі, фільм отримав Національну премію 1969 року за найкращий повнометражний фільм на гінді.
