Професія барного експерта: дрінкблогер Артем Травкін про те, як заробляє на алкоголі
Ви здивуєтеся, але на алкогольних напоях можна заробляти, навіть не виготовляючи їх. Артем Травкін — фуд- і дрінкблогер, який водить тури барами Києва та дегустує напої з пивних кіосків на камеру.
Ми поговорили з ним про барну культуру, професію барного експерта та його власні експерименти.
Хто ви за освітою й чому не склалося з початковим фахом?
Узагалі, я міжнародний економіст за освітою, закінчив свого часу факультет міжнародної економіки та менеджменту КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. Але одного дня зрозумів, що мені цікавіші маркетинг і просування, і став займатися цим більше, як бачите, успішно. Нині основна моя діяльність – блогерство й організація турів барами Києва.
Як ви прийшли до того, що хочете фактично пов’язати своє життя з алкоголем у професійному сенсі?
Я завжди займався тим, що мені приємно, що тішить душу. Сьогодні я роблю те, що приносить задоволення, та ще й прищеплюю людям смак і культуру пиття. І заробляю, звичайно. Як блогер, я часто співпрацюю з брендами, маю різні проєкти.
Що це взагалі за професія – «барний експерт»: чим він займається та на чому заробляє?
Як і в будь-якій іншій галузі, у барній індустрії є свої експерти. Це фахівці, які мають досвід та експертну думку у відповідних питаннях. Я досить часто консультую бізнесменів, які хотіли б відкрити бар, запускаю такі заклади з нуля, допомагаю в опрацюваннях коктейлів, раджу, що варто робити, а що не «заходить», спираючись на особистий досвід і деякі світові тренди.
Також у мене є барний освітньо-розважальний проєкт Bar Crawl Kyiv, у межах якого кожен охочий може долучитися до туру барами міста. Безпосередньо під час заходу ми курсуємо цікавими місцями, у яких не просто п’ємо, а разом із барменами розповідаємо про барну культуру, коктейльні тонкощі та й загалом багато пізнавального про алкоголь.
У який момент життя ви зрозуміли, що на цьому можна заробляти?
Історія Bar Crawl Kyiv почалася років шість тому, коли Київ переживав певний барний бум. Тоді мене в Києві не було тижнів зо два, за цей час тут відчинилося три бари. Після повернення мені хотілося відвідати ці місця й побачитися з друзями. Я написав у себе на Facebook, що збираюся відвідати ці бари, і хто бажає зустрітися – приходьте. І зібралося багато людей, які знали мене, але не знали одне одного.
Мій проєкт розпочинався більше як фан, але зрештою розрісся та став цікавий людям. Я подумав, що можна робити такі вилазки постійно. Незабаром підтягнулися алкогольні спонсори, проєктом зацікавилися бренди, так я й почав заробляти на цьому. Займаюся цим я для задоволення, оскільки люблю якісний алкоголь, люблю естетику барів, мені імпонує коктейльна культура та знання, які я маю в цій галузі: мені є чим поділитися із суспільством. Ось якось усе саме собою й сталося.
Звідки виникла ідея тестувати пиво з кіосків?
Я помітив, що таких кіосків стало дуже багато на вулицях Києва, чи не на кожному кроці у спальних районах, і вони вельми популярні. А мені важливо знати про фуд- і дрінкдозвілля все. Крім того, приваблива заява «живе пиво» обіцяє нібито щось ексклюзивне або дуже свіже, ось я й вирішив перевірити, що ж це насправді: крутий рекламний проєкт, вигідна бізнес-модель абощо.
Так народилася ідея пройтися цими торговими точками, скупити зразки продукції та протестувати вдома. А також поспілкуватися з людьми, продавцями та покупцями про це.
Ви захотіли розібратися, чому ці точки такі популярні. Розібралися?
Перші враження були такі: якість усіх напоїв, які я купував у пивних кіосках біля метро, доволі сумнівна й далека від оригіналу, а в деяких випадках ці екземпляри взагалі не нагадували пиво. А популярні вони здебільшого через доступність (біля житлових будинків), а також через те, що люди вважають напої з таких точок свіжішими й дешевшими, ніж у супермаркеті.
Хоча, як я виявив протягом експерименту, це не так. Тож порадив би покупцям мислити критично й не боятися ставити запитання продавцеві: що за напій, як виробляється, які технології. Вважаю, що кожен хотів би бути впевненим, що купує якісний продукт, який відповідає своїй назві та всім правилам виробництва.
Що треба знати, щоб обрати якісне пиво?
Головне – упевнитися, що на продукцію є сертифікат якости, розпитати, як і де вона виробляється, з якої сировини, чи великий виробник тощо. Ще дуже корисно хоча б базово знати, яким має бути певний різновид пива: з чого виробляється ель, а з чого сидр, наприклад. Бажано також перед купівлею продегустувати, якщо є така можливість. Це все допоможе зменшити вірогідність отримання продукту, що не відповідає очікуванням, або того, що напій незадовільної якости.
Що найбільше вразило, розсмішило, здивувало в процесі дослідження?
Розсмішили назви, як-от пивний напій «Фраголіно» або «Вершки й суниця»: ну зрозуміло ж, що це просто рекламний хід, але звучить красиво. Деяке пиво, яке я дегустував, мало смак напою, що перебродив або скис, це мене засмутило.
А от здивувало, що деякі продукти явно названо не відповідно до технології виробництва та складу. Наприклад, дуже часто в таких магазинах бачив напої з написом «Ель», хоча опис, за словами продавця, та в каталозі на вебсайтах таких розливних мереж (з якими я ознайомився вже вдома, постфактум) був наближений радше до виробництва не елю, а сидру. Там є принципова різниця: ель готується шляхом верхового бродіння, на основі солоду, а сидр – це бродіння фруктового соку. Тож, як на мене, це не коректно з боку продавця та виробника, це обман.
А ще протягом експерименту я цікавився експертними думками й наявною інформацією з відкритих джерел, тож дізнався, що професійного терміна «живе» в пивоварінні немає, таке пиво правильно називати непастеризованим. Термін придатности будь-якого якісного пива, навіть непастеризованого, має бути не меншим за три місяці. Якщо ж цей строк коротший – це або маркетинговий хід, або недотримання норм виробництва, транспортування чи зберігання.
Що далі? Кіоски з пивом колись закінчаться. Чи є якийсь план продовження проєкту? Що робитимете далі?
Цей проєкт, упродовж якого я відвідав приблизно вісім різних пивних точок і продегустував різне пиво, виявився доволі результативним.
Також за цей час я отримав корисні рекомендації та деякі експертні пояснення від моїх читачів, зокрема від голови Ліги виробників харчових продуктів. Наприклад, виявляється, що несумлінні виробники та розливні торгові точки часто маніпулюють і зловживають, використовуючи назви напоїв, що не відповідають технології виробництва, економлячи так на оформленні додаткових ліцензій. Та й узагалі в законодавстві немає чітких визначень і стандартів виробництва окремих різновидів зброджених напоїв (сидр, ель, стаут тощо).
Для себе особисто я вирішив, що відвідувати такі точки надалі бажання не маю. Що ж до моїх подальших планів – їх багато, ідей вистачає, тож чекайте на нові проєкти!
*фотозйомка проходила в Mercato Italiano