Українська ДНК – це не тільки вишиванки. Прадавні слов’яни оживуть у диджитал-проєкті «Slavs not Slaves» #покликкрові
Випускниці італійського інституту моди Institute Marangoni Катя Василевська-Костенко та Інна Семиряга протягом року досліджували тему прадавніх слов’янських народів, які проживали на території сучасної України – трипільців, скіфів, амазонок – з погляду модних трендів. У результаті дослідження вийшла сучасна візуалізована історія слов’янської ідентичности й української ДНК.
Дівчата, ви за професію аналітикині моди, трендвочерки (аналітикині трендів). Навіщо вам досліджувати прадавні слов’янські народи?
Катя: Із закриттям кордонів усі кинулися у внутрішній туризм – знімати свої програми на тему найкрасивіших місць в Україні, куди поїхати, де поїсти. А ми вирішили дослідити Україну з іншого погляду – культурно-історичного, щоб показати сучасним українцям, хто ми є насправді, чия кров тече в наших жилах.
Цей проєкт – відновлення творчої, культурної, естетичної та духовної спадщини України. Займаючись дослідженням стародавніх цивілізацій, які проживали на наших землях, я зрозуміла, що ми не просто так є неосяжною загадкою для європейців. Ми талановиті та нестримні, ми волелюбні та нескорені й через це непередбачувані, а іноді навіть небезпечні! І так склалось історично, ми маємо поважати наше минуле, а для цього його необхідно знати.
Інна: Нам, як аналітикиням моди, дуже хотілося показати, що українська культура – це не тільки вишиванки. Бо поки що, на жаль, увесь світ фешну думає саме так. Ми, як нація, дуже цікаві для світової модної індустрії, про це свідчать колекції відомих дизайнерів, у яких наявні елементи нашої культури. Та поки вся інтерпретація «української ДНК зводиться до вишиванок». Тому цим проєктом ми хочемо показати світу – і вишиванки є, але пірнайте глибше! У нас стільки всього намішано, історія нашої землі й народів, які на ній проживали, така давня та яскрава, що з натхненням для створення колекції проблем не буде.
Мало знати історію. Її треба навчитися розуміти та вміти адаптувати й інтерпретувати під сучасні тренди. Хочеться, щоб через наш проєкт українці нарешті почали пишатися тим, ким вони є, і своєю історією, а світ моди надихався цим проєктом.
Розкажіть про проєкт детальніше, будь ласка.
Інна: Це художній фотопроєкт, який складається із шести образів стародавніх народів, інтерпретованих до сучасности. Який вигляд має сучасна трипільська жінка, про що вона мріє? Чим вона займається? А скіфка? Яка вона в цьому динамічному сучасному світі?
От прийдете ви на виставку, уважно роздивитесь образ скіфки і зрозумієте – так от звідки в мене така любов до золота, кар’єризм і сила. Кров скіфів тече в мені. Я хотіла б, щоб кожен, хто побачить цей проєкт, почав по-іншому себе ідентифікувати, щоб у нього пробудилося почуття гордости за свою коріння, за свою історію.
Катя: Для здійснення цього проєкту я зробила широке дослідження в пошуку відповіді на питання «ХТО МИ? ЗОВ КРОВИ …» і готова ним поділитися. Також ми готуємо диджитал-версію проєкту, а саме мультимедійну виставку, де кожен охочий зможе зануритися у світ стародавніх цивілізацій слов’янського світу, прожити життя в ті часи й разом із нами та нашими героїнями віднайти відповіді на непрості питання: яка ДНК у слов’янок, чим ми так таємничо привабливі для чоловіків різних національностей і релігій? Чому немає таких завзятих феміністок у слов’янських країнах, як є в західному світі? Ще є моя щира мрія повернути нашим дівчатам справжність.
Слов’янки – це не італійки, наприклад, з відкритою сексуальністю. Слов’янська краса – це таємниця, глибина, містика і мудрість. Але ж ми, не розуміючи своїх плюсів, хочемо випнути все назовні. А виходить вульгарність. Та я в жодному разі не закликаю ходити вулицями у віночках і вишиванках, і мої фотопроєкти – яскравий доказ того. Ми живемо в іншому світі. У своїх проєктах я створюю сучасні стилізації, спираючись на лінії, форми, колорит стародавніх народностей, що проживали на слов’янських землях, особливо землях України.
Інна: Ознайомитися з проєктом можна вже зараз. Він супроводжується виходом книги з ексклюзивним контентом. Книга стане тим фундаментом, з якого будується вивчення того, ким ми є насправді.
Катя: Особливе місце у книзі посідає інтеграція графіки української художниці Христини Гайдамаки у фотографії. Її графіка – це якась перчинка, яка була необхідна. Те, що вийшло в результаті – 100% потрапляння в те, як я це собі уявляла! Чому саме графіка? Для мене відповідь очевидна: графіка пишеться без олівця і чернеток – це справжні почуття творця, які виражаються в лініях!
Інна: Хочу додати, що роботи Христини представлені в галереях і приватних колекціях України, США, Канади, Італії, Македонії, Хорватії, Голландії, Франції, ОАЕ. І ми, зі свого боку, безмежно раді зі співпраці з нею.
Розкажіть детальніше про учасників проєкту?
Катя: Першою, хто відгукнувся на мою ідею створення проєкту, була дизайнерка одягу й художниця Міла Садовська. А ми навіть не були знайомі. Я випадково побачила у своєї невістки фото в незвичному одязі й поцікавилась, хто створив ці речі – настільки вони були особливі, з характером, ні на що не схожі.
90 % образів для Slavs not slaves – це речі з дивовижної колекції Міли. У неї свій стиль із чуттєвою естетикою. Її колекції сповнені філософією українських традицій, у яких своєрідно поєднуються різні часи, міфологія й звичаї слов’янської культури.
Потім стався дуже важливий момент, коли ми об’єдналися з Інною Семирягою у творчому союзі. Ми зустрілись і зрозуміли, що разом можемо зробити набагато більше. І тоді все понеслось із космічною швидкістю.
Буквально за лічені дні зібрали всі деталі для стайлінгу, яких нам не вистачало. І – найважливіше – знайшли головну тему, яка об’єднала всі образи однією «золотою ниткою» – це прикраси українського ювеліра Станіслава Дрокіна. Про його винятковий стиль і досягнення світового рівня можна говорити довго. Та краще відвідати його особисту виставку 21 квітня в музеї Історичних коштовностей України й побачити витвори ювелірного мистецтва особисто.
Інна: Важливо було знайти моделей для кожного образу. У проєкті немає професійних моделей. Кожна дівчина, яка втілила той чи інший образ, – цікава особистість. Ми не можемо розкрити всіх деталей та учасниць проєкту через концепцію просування, але зупинимося більш детально на першому образі – принцеси Трипілля.
Катя: Цей образ втілила Валерія Юзвяк – професійна гімнастка, чемпіонка світу та Європи. Про Валерію хочу розповісти окремо, тому що вона сама того не знаючи, стала найпершою дівчиною, яку я хотіла бачити в цьому проєкті.
Її природна краса, якась справжня трохи дика сила, яку я в ній відчула, мене заворожили, і я зрозуміла, що образ трипільської принцеси – це тільки її образ. Було дуже цікаво спостерігати, як внутрішньо психоемоційний стан дівчат проявлявся в характерах їхніх героїнь.
На майданчику відбувалася якась магія перевтілення. Складні завдання стояли перед майстрами з гриму та зачісок. Ми безмежно вдячні Еліні Михальченко і Катерині Давидовій за розкішну реалізацію образів. Питання щодо вибору фотографа навіть не стояло перед нами. Після спільного проєкту з гімнастками я розуміла, що з цим завданням ідеально впорається Діма Баранов. Діма тонко розуміє та відчуває, що я очікую побачити в кадрі у фіналі.
Чому героїнями проєкту стали тільки жінки?
Сьогодні у світі дуже гостро стоїть питання фемінізму. Жінки вкотре обстоюють свої права й хочуть мати рівні можливості з чоловіками. А у слов’янок немає такої потреби. Матріархат закладений у нашій ДНК ще з епохи Трипілля. Ми завжди допомагали своїм чоловікам в управлінні, полюванні й навіть у походах. Слов’янська жінка завжди поруч зі своїм чоловіком, а не за його спиною.
Така ситуація склалась історично. Адже на наших землях проживали навіть войовничі слов’янські амазонки. Уявляєте? Хоч і мало хто знає про це. І щоб показати саме цю сторону нашої історії, до проєкту ми залучили тільки жінок. Але ж яких!
У чому полягала складність роботи над проєктом?
Катя: Найскладнішим виявилося відшукати джерела, у яких не було б політики й фанатичного націоналізму. З одного боку, науково-дослідної літератури дуже багато, з іншого – у цих джерелах виявилася маса суперечливих фактів.
Я по крихтах збирала ключові риси слов’янських народностей, з яких потім ми й зробили сучасні інтерпретації. Це була неймовірна подорож у часі на 10 тисяч років тому. Часом деякі образи приходили до мене вві сні і я вставала посеред ночі, щоб записати свої інсайти.
Інна: Найскладніше було зважитися на проєкт.
Після спільного проєкту з Катею в Мілані я зрозуміла, що необхідно щось змінювати у своєму житті. Так, за плечима вже була онлайн-школа стилю, робота персональною стилісткою. Але мені завжди чогось бракує. І я довго не могла зрозуміти, чого саме. Завжди багато навчалась і працювала та дуже швидко вигорала.
Почувши від Каті ідею проєкту, спершу не побачила себе в ньому. Завжди любила історію, особливо історію України. І саме це захоплення стало поштовхом для мене. Я зателефонувала Каті – і понеслось.
