В Україні з’явився новий друкований журнал про музику й культуру «ПОТОП». Розповідаємо, чому його варто читати
11 березня у продажу з’явився перший номер нового друкованого журналу про музику та культуру «ПОТОП».
Придбати журнал за акційною ціною можна на сайті «ПОТОПУ».
Історія видання «ПОТОП» – коротко
«ПОТОП» виник у 2018 році як анонімний Telegram-канал із текстами про українську та світову музику, оформленими в тематичні випуски-тижневики.
Протягом 2019 року «ПОТОП» існував як вебсайт: там публікувалися новини та статті на музичну тематику скандального та провокаційного характеру. Однак після скарги одного з українських попвиконавців сайт «ПОТОПУ» було заблоковано рішенням суду. Тоді діяльність видання перейшла у формат подкасту, який також довелося заморозити через багаторазові погрози.
Узимку засновники «ПОТОПУ», музичний продюсер Сергій Воронов і музичний оглядач Олесь Ніколенко, вирішили вкотре перезапустити видання — у форматі друкованого журналу. Партнером першого випуску став бренд Jägermeister Ukraine, відомий своєю підтримкою музичної індустрії під час пандемії.
Головні теми першого номера: поразки та перемоги української музики 2010-х, найкращі музичні альбоми України 1990-х, повна хронологія гурту Курган & Agregat, інтерв’ю з водієм київської маршрутки, вичерпний путівник секонд-хендами України та багато іншого.
Для уважних читачів наприкінці номера є музичний кросворд із призами від редакції «ПОТОПУ».
Що кажуть засновники журналу?
«Інтернет забуває все. Нині потрібні значні зусилля, щоб відновити хронологію та тенденції попередніх десятиліть української музики.
Журнал «ПОТОП» — повернення забутої традиції друкованих українських музичних журналів. У 1990-х і 2000-х в Україні було багато прикладів дуже серйозних та авторитетних видань про культуру: газети «Фонограф» і «Музичний тиждень», журнали «Галас», «Новый рок-н-ролл», «НАШ», «Молоко», «Х3М». Сьогодні нам цього не вистачає — насамперед креативности й сміливости піонерів музично-культурної журналістики.
Друкований журнал «ПОТОП» — це спроба протягнути зв’язок між поколіннями та яскравим культурним минулим нашої країни. Ми вирішили зафіксувати власне бачення моменту — у тій формі, яка завжди була в нас перед носом у юні роки» — пояснює співзасновник Олесь Ніколенко.
«В Україні ціла купа музичних ЗМІ. Ми не хочемо заважати колегам-експертам займатися щоденною сродною працею. У себе в журналі ми розважаємося та хуліганимо, щоб підняти настрій читачам у скрутні часи — і це дуже круто, коли до журналу можна буде повернутися, просто взявши його з полиці. Ми хочемо певною мірою передбачити майбутнє української музики та її майбутніх зірок, а також проаналізувати стан культури, яким він є сьогодні. Онлайну для цього, повірте, замало, тому фіксуємо все це на папері», — додає Сергій Воронов.
Журнал виходитиме раз на квартал.
