Cпецпроєкти

Гейм-будні редакції. Граємо у дві частини доповнення до Doom Eternal: The Ancient Gods


Ми пограли в дві частини доповнення до Doom Eternal під назвою The Ancient Gods і розповідаємо, чии варта вона вашої уваги.

Розробники вирішили урізноманітнити ігрову механіку, щоб подарувати новий ігровий досвід. В результаті так перестаралися, що кінцевий результат вийшов досить спірним. Згадується відома приказка: Що забагато, то не здорово.

Пояснюємо, чому інколи варто зупинитися вчасно.

Зміни. Doom Eternal: The Ancient Gods – Part Two

18 березня цього року вийшло доповнення до шутера Doom Eternal The Ancient Gods – Part Two, яке завершує історію Солдата Року – космодесантника, якого обрали боги для боротьби з пекельними істотами. Обидві частини доповнення загалом отримали позитивні відгуки критиків. Водночас реакція гравців є неоднозначною. Хоча більшість і хвалить гру, є немало і тих, хто її нещадно критикує.

Претензії останніх стосуються не тільки сюжету. Відмінністю між Doom 2016 року та продовженням Doom Eternal 2020 року було те, що розробники кардинально змінили ігровий процес. Досить активні перестрілки першої частини стали ще швидшими та агресивнішими. Головного героя почали закривати на багаторівневих величезних аренах з ворогами, до кожного з яких необхідно знаходити індивідуальний підхід.

Додамо сюди оновлені модифікації зброї та характерні особливості використання гранат та вогнемету, які дозволяють отримати необхідний інвентар. А ще згадаємо цілу купу незначних, але приємних змін та нововведень, які зробили гру набагато приємнішою. Наприклад, з арсеналу прибрали безглуздий пістолет. Ну і як не згадати можливість пограти за ревенанта – одного з найкрутіших демонів лору Doom.

Команда id Software вирішила продовжувати гарну традицію нововведень і цього разу перестаралася. Доповнення Doom Eternal The Ancient Gods – Part One стало хардкорнішим за оригінал в поганому сенсі цього слова.

Левелдизайн, як завжди, на висоті. Арени не просто красиві, але й продумані для того, щоб гравець міг максимально використовувати тривимірний простір для боротьби. Ти постійно стрибаєш з виступу на виступ, падаєш униз чи залазиш по стіні, паралельно відстрілюючись від супостатів.

З мінусів – на локаціях з вузькими коридорами ворогів стає настільки багато, що ти банально в них застрягаєш. Контроль простру пропадає, оскільки ти не можеш повернути наліво чи направо. Ба більше, серед ворогів з’явився ангел, який захоплює тіло монстра та посилює його. І це додає проблем.

Найцікавіше, що вбити ангела можна за допомогою модифікації плазмогану – енергетичного променю на кшталт того, яким користувалися мисливці за привидами. Закінчилися для нього набої? Вибачте, але це ваші проблеми. Потрібно було думати заздалегідь.

І от в чому проблема: якщо в Doom Eternal ти міг перемогти ворога будь-якою зброєю, але тобі натякали на кращий варіант для використання, то в Doom Eternal The Ancient Gods – Part One ти маєш застосувати саме конкретний тип рушниці і жодний інший. Це помітно зменшує свободу вибору гравця.

У доповненні Doom Eternal The Ancient Gods – Part Two вони врахували зазначені нюанси. Знову повернули баланс на арени, але проблема з використанням конкретних типів зброї залишилася. Крім того, були додані вороги, яких також треба розгадувати, шукати слабкі місця для удару. Інакше перемогти їх неможливо.

Хоча деякі реформи супротивників стали цікавими. У головного героя з’явилася нова ручна зброя – Молот Сторожів. Якщо Горнило Солдата Року було кращою версією бензопили, то Молот Сторожів дозволяє нанести урон декільком ворогам одночасно. Тільки цією зброєю ви маєте можливість перемогти кам’яних імпів.

Варто розповісти і про верескунів, вбивство яких посилює здібності навколишніх демонів. А тому починаєш аналізувати, що краще – економити набої чи отримати їх, вбивши верескуна та зробивши чортів довкола сильнішими.

Якщо говорити про босів, то боротьба з ними досить однотипна та нудна. Таке відчуття, що придумали їх швидко та без ентузіазму.

Коли сценаристи лінувалися

Сюжет розчаровує. Більшу частину історії ми дізнаємося за допомогою кодексів, які знаходяться у меню. Розробники зрозуміли, що цікаво завершити шлях Солдата Року їм не вдасться. Вони підганяли терміни випуску доповнень та розповіли стільки нюансів про всесвіт гри, що вдало продовжити їх та логічно вплести в загальну канву стало непростою задачею.

Тут на допомогу приходять прийоми лінивих сценаристів.

Професор Хайден, який навчився використовувати пекельну енергію на благо людства, головний протагоніст першої частини і наш помічник у другій частині, перетворився на пішака.

Втрата цікавого персонажу, характер якого можна було розвивати, розчаровує. Виявилося, що весь час їм маніпулював Темний Володар, такий собі аналог Диявола, на додачу темна копія головного героя, з яким ми будемо боротися в кінці другої частини.

Він був першим Творцем всесвітів, а ось Всеотець, аналог Бога, є покидьком, який вирішив його очорнити і переписати під себе історію. Всі події з часів гри 1993 року були хитрим планом звільнення Темного Володаря. Битва з Темним Лордом – кульмінаційний момент гри – нагадує битву з посиленим рядовим ворогом.Щодо фінальної сцени – подивіться краще самі.

Це дуже короткий переказ сюжету без особливих спойлерів, але можу вас запевнити, що інші події не додадуть вам нічого нового.

Словом, досить цікава фентезійна історія боротьби з темними силами завершилася доволі банально та клішовано. Тому, можливо, варто було зупинитися на завершеному матеріалі та дати геймерам змогу пограти за інших персонажів, яких ми зустріли протягом гри. Я впевнений, що розкриття їхніх життєвих перепитій заслуговує уваги.

Графіка та саундтрек

Графіка досі залишається строкатою як для такої моторошної гри. Це не заважає та навіть допомагає під час активних боїв, оскільки дозволяє зорієнтуватися у просторі та знайти необхідний інвентар.

Водночас деякі візуальні прийоми є спірними. Зірочки над головами оглушених противників та скіни демонів ніби перекочували з аніме. Така мультяшність мало кому сподобається.

Замість рок-зірки Міка Гордона саундтрек писали Ендрю Хулшульт та Девід Леві. Розробники попросили їх не копіювати стиль Міка, а створити щось нове. В результаті гравці отримали гіршу версію композицій Гордона без запального драйву, але зі звичними джентом, ембієнтом та IDM.

Підсумовуючи – доповнення The Ancient Gods захоплюють увагу фанатів, але частково нівелюють всі ті досягнення id Software, які сподобалися гравцям. І проблема навіть не у сюжеті, а в тому, що перевантаженість нововведеннями починає дратувати, ніж приносити задоволення.

В якості прикладу правильної хардкорності можна згадати серію Contra. У гравця не так багато можливостей, але він має їх правильно застосувати, спостерігаючи за ситуацією на мапі. Таким чином гра заставляє вивчати себе. В The Ancient Gods тобі дають коробки з деталями і просять в найшвидший час навчитися збирати ядерний реактор. Проблема в тому, що навчатися ти зможеш, але веселіше від цього не стане.

Гра абсолютно не інтуїтивна для тих, хто тільки знайомиться з серією. Вона створена для тих, хто зміг пройти перші дві частини на високих рівнях складності. Тобто The Ancient Gods не можна назвати самостійним твором, як-от Half-life 2: Episode One та Episode Two.

Друга частина доповнення набагато краще першої, але кардинально це не змінює ситуацію. В кінці на нас очікуватиме розчарування.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: