«Не розуміла, що зі мною»: як я понад рік жила з панічними атаками і що допомогло впоратися
Панічні атаки можуть бути супутником деяких розладів, та самі по собі вони не є розладом.
Фізично напади тривоги не можна назвати небезпечними. Водночас за панічної атаки люди переживають реальний фізичний дискомфорт: тремор, задишку, прискорене серцебиття. Може навіть здатися, що помираєш – ті, хто має часті атаки, кажуть про сильний страх смерті.
Якщо панічні атаки часто повторюються, слід звернутися до психотерапевта – аби виявити причину нападів і почати лікування.
Катя (ім’я змінено на прохання героїні) понад рік жила з панічними атаками. Вона розповідає про свій стан під час нападів тривожності й про те, як їй вдалося з ними впоратися.
Я не розуміла, що зі мною
Мій хлопець – психолог, а я сама відвідую лекції з психології. Проте про панічні атаки в моєму оточенні говорили рідко.
Коли сталася моя перша панічна атака, я не розуміла, що відбувається. Це було на касі супермаркету: у мене раптово запаморочилося в голові й було відчуття, ніби я задихаюсь.
Це відбулося влітку: досить спекотно, тому я подумала, що мені стало недобре саме через це. Я залишила всі продукти на касі й вибігла на вулицю. Сіла на лавці, щоб віддихатися. І хвилин за десять мені стало краще.
Стало страшно: я не розуміла, що зі мною, і боялася знепритомніти.
Фізичні відчуття в мене були стандартні, як у майже всіх людей із панічними атаками. Це запаморочення, нестача повітря, пришвидшене серцебиття та нудота. Іноді мене кидало в холодний піт.
Я зрозуміла, що час звернутися до лікаря, коли вже не могла нормально харчуватись. Будь-які відчуття в шлунку після їди я сприймала як нудоту й боялася, що це знову починається панічна атака. Тому не могла їсти нічого, крім чогось дуже легкого – ягід, наприклад.
Спершу я пішла до гастроентеролога, бо думала, що у мене проблеми з травною системою. Усе було в нормі. Мені порадили лише правильно харчуватись, але це не допомагало.
Тоді я звернулася до КПТ-центру (когнітивно-поведінкової терапії). Мені відразу поставили діагноз, бо симптоми виявились стандартними.
Панічні атаки заважали жити
Мені не лише підтвердили панічні атаки, а й поставили діагноз «панічний розлад». У мене сам по собі темперамент досить тривожний. Я завжди через щось хвилююся, особливо якщо йдеться про спілкування з людьми. А моя робота з цим і пов’язана.
Раніше я просто сильно хвилювалася перед підписанням контракту, а потім взагалі не могла ні на чому зосередитись через паніку.
Ось, наприклад, я сиджу, намагаюсь укласти угоду з людьми, а мене кидає то в жар, то в холод і паморочиться в голові. Усе, про що я думаю: де поряд вбиральня (на випадок, якщо мене знудить).
Або, наприклад, коли я перебувала в компанії друзів, мені теж було ніяково. Я взагалі не люблю великі компанії. У період панічного розладу я просто сиділа мовчки й думала: як би знову не «звалитись» у панічну атаку.
Панічні атаки впливали не лише на мою роботу, а й на повсякденне життя. Я не могла приймати таблетки – щоразу починалася панічна атака. Навіть вітаміни, виписані лікарем, не могла приймати.
Способи впоратися
Спершу я вирішила спробувати медитації. Мені вони не допомогли, найімовірніше, через мій темперамент. Бо коли я залишаюся наодинці з собою, то в голову лізуть тривожні думки. І часто під час медитації в мене починалася панічна атака.
Також я пробувала метод відволікання. Це працювало як тимчасова пігулка, і напади знову відбувалися.
У певний момент я розчарувалась і вирішила глушити свої емоції, щоб не відчувати страху. Це рішення я прийняла несвідомо, мені просто хотілося забути про панічні атаки. Разом із негативом я не дозволяла собі відчувати й позитивних емоцій. Так за рік у мене розвинулася депресія.
Психотерапевт пояснив, що я маю емоційну інгібіцію, тому її потрібно позбуватися. Але разом із позитивними емоціями повернулася й паніка.
Що справді допомогло, то це прийняття ситуації. Я усвідомила, що мої панічні атаки – це певний збій у мозку. Він просто надає великого значення небезпеці, якої насправді може й не бути. І важливо пройти через це: не відволікатися, не глушити й не вдавати, що проблеми не існує. Натомість дозволити собі боятися й усвідомити, що скоро це закінчиться. Не втікати, а повністю прожити свою панічну атаку.
Допомогло прийняття себе
Виявилося, що я просто втікаю від своїх панічних атак. Я вважала себе суперненормальною та думала, що з цим нереально впоратися. Психотерапевти просто окреслювали мою проблему, а я лише від одного усвідомлення, що в мене вона є, панікувала й боялася її.
У мене бували панічні атаки чотири рази за день. І я вже думала про те, що мені пора в психлікарню.
Частково допомогла розмова з другом. Він півтори години пояснював мені, що я нормальна. Натомість кожен психотерапевт розповідав про механізм панічних атак і про причини їх виникнення. Мені ж не вистачало простого усвідомлення, що я нормальна, і те, що мій мозок чогось боїться, – це нормально.
Зараз я навчилася розуміти панічні атаки. Тепер я можу відслідковувати їх тоді, коли з’являються перші симптоми. Я вмію заспокоюватися та пояснювати собі що відбувається.
Тепер я відвідую психотерапевтку, з якою мені комфортно. Вона не акцентує на тому, наскільки великою є моя проблема з панічними атаками, а також ставиться до цього дуже спокійно.
Панічний розлад минув. У мене залишилася тільки фонова тривожність, та це лише особливості мого темпераменту, які нікуди не дінуться. Просто тепер я впевнена, що у стресовій ситуації зможу про себе подбати.
