Спецпроєкти

Краса оголеного тіла: якими були перші нюдси та навіщо їх робили


Оголене тіло з давніх часів збуджувало сексуальні фантазії, захоплювало увагу й заворожувало естетичні відчуття людей. Художники представляли тілесну красу в первісному стані на полотнах і на скульптурах, а письменники – у літературних творах.

Дехто з них зображував людей ідеальним, а дехто, навпаки, намагався виділити вади, які символізували крихкість та швидкоплинність краси. Усе змінилося з появою фотографії у 1838 році, яка змогла зафіксувати тіло таким, яким воно є насправді. Отже, якими були перші нюдси та з якою метою їх робили? 

Трохи історії: коли з’явилися перші ню-фото

Усе почалося з Іполіта Баярда, який винайшов протоселфі – технологію створення зображення з використанням часового механізму. Він і зробив перший портрет власного оголеного тіла, знявши його у 1840 році й назвавши «Утоплення».

Через іронічну назву цей образ можна вважати першою інсценізованою фотографією.

Підприємливі громадяни відразу зрозуміли, що фотографіями з оголеними тілами можна непогано підзаробити грошенят на тих, хто хотів би полоскотати своє лібідо.
Анонімні дагеротипи (фотографії, зроблені на світлочутливих посріблених мідних пластинах, оброблених парами йоду) демонстрували голих або одягнених у спідню білизну жінок. Такі зображення ховали якомога далі власники, які боялися навіть не поліціянтів та цензури, а банальної крадіжки.

Моделями для знімань найчастіше ставали повії, бо більшість жінок вважали позування оголеними принизливим. Хоча з часом ставлення до нюдсів почало змінюватися.
Відомий своїми портретами письменників, художників та лівих політиків Надар (справжнє ім’я – Гаспар Фелікс Турнашон), зробив три ню-фото на замовлення митця Жана-Леона Жерома. Світлини допомогли Жерому написати картину Фріна перед Ареопагом, яку виставили у 1861 році.

Знамениту куртизанку Фріну судять за безбожність. Але адвокат вирішує оголити її перед присяжними, які виправдовують дівчину.

Фріна була змальована з моделі Марі-Крістін Леру, яку художники часто запрошували позувати для своїх робіт. Вона слугувала прообразом до фільму Анрі Мюргера «Сцени з життя богеми».

Cаме Надар зробив перший фотознімок гермафродита.

Також варто виокремити фотознімки Жюльєна Валлу де Вільнева, який створив серію дрібних паперових фотографій оголених жінок. Він продавав їх, зареєструвавши в Національній бібліотеці як зразки для художників.

Така практика була досить поширеною. Наприклад, художник Ежен Делакруа користувався нюдсами фотографа Ежена Дюр’є.

Подібні світлини стали популярними не тільки серед митців, а також були непоганим способом заробітку. Крім того, порнографія завжди перебувала на рівні з еротикою, а тому в Парижі XIX століття можна було знайти дагеротипи дівчат-підлітків, за які легко потрапляли у в’язницю.

Паризька поліція тоді казала, що «ці світлини були настільки непристойними, що навіть озвучити їхні назви було правопорушенням».

Щоб фотографії мали цінність для художніх майстерень, на них повинні були бути присутні побутові речі: килими, біжутерія, шалі, одяг тощо. Тому й придумувати мінімальний антураж та образ для моделі.

До кінця XIX ст. єдиними нюдсами, які можна було б побачити в журналах, були світлини, зроблені антропологами та мандрівниками. Вони відвідували колонії та фіксували життя аборигенів у природному стані.

Такі фотографії публікували в підручниках або у природознавчих виданнях, як National Geographic. Саме так пропагували перевагу європейської білої цивілізації над іншими.

Такою доступністю користувалися підлітки, виховані в пуританському суспільстві. Вони задовольняли свої фантазії й вивчали жіночі та чоловічі тіла.

Нюдси у 20 столітті

На початку XX ст. фотографію почали все частіше сприймати як твір образотворчого мистецтва. Фотографи прагнули зробити світлини більш картинними. З’явився термін, який позначав цю творчу течію – пікторіалізм.

Серед яскравих представників необхідно виділити Елвіна Ленґдона Коберна, Едварда Cтайхена, Гертруду Кесеб’єр, Оскара Гюстава Рейландера та Сару Чоат Сірс. Усі вони були не тільки фотографами, але й чудовими художниками.

фото – Едвард Стайхен

Разом із цим процесом відбувалася дестигматизація моделей, які позували оголеними для фотографів. Нюдс припинили сприймати як щось вульгарне та низьке.

Новий етап в еротичної фотографії розпочався з появою портативного фотоапарата Leica 1926 року Оскара Барнака. Його компактність та система використання плівки дозволяла робити кілька знімків без перезавантаження. Це був прорив на кшталт винайдення камери для мобільних телефонів.

Фотографи почали не просто фіксувати побачене – вони надавали йому нового значення. Гельмут Ньютон захопився фотографією після придбання Zeiss Ikon Box Tengor у 12 років. З 16 років він працював у студії Ельзи Сімон, відомої як Іва.

Фото – Іва

Вона прославилася мультиекспозиційними світлинами в дусі німецького кіноекспресіонізму. Завдяки їй Ньютон дізнався про еротичні фотографії Берліна 30-их років. Тоді ж його брат познайомив його з берлінськими борделями, які справили враження на підлітка. Тема борделю буде зображена в його майбутніх серіях робіт.

Попри своє єврейське походження, йому подобалися картини Адольфа Цайглера, скульптури Арно Брекера та фільми Лені Ріфеншталь. Монументальне зображення й ідеалізація людського тіла, текстури шкіри та форм м’язів, які простежуються в роботах згаданих авторів, знаходять своє місце й у творчості Гельмута.

Зверніть увагу на міць та дику сексуальність Сігурні Вівер – жінки, яка здобула, певно, найсильнішу роль у голлівудському кінематографі.

Сігурні Вівер

Особливо цікава серія Ньютона з назвою «Домашнє ню», яка була знята у пральні готелю «Мармонт», який колись називали «борделем для проклятих». Щось є потойбічне та тривожне в цих світлинах.

На увагу заслуговують фотографії жінок Роберта Мейплторпа, на яких також відчувається вплив Ріфеншталь. На фото нижче – модель Лізу Ліон, переможниця першого жіночого чемпіонату з бодібілдингу в Лос-Анджелесі у 1979 році.

Ліон ніби виточена з каменю: можна розгледіти кожен м’яз, кожну випнуту жилу та роздуті вени.

Згодом Мейплторп використовував нюдси Ліон, щоб зруйнувати кліше про свій тренажерний зал як місце для геїв.

Зовсім інший підхід до нюдсів продемонстрував художник-неоконцептуаліст Вім Дельвоє. Він оголив людей «до кісток» і представив публіці рентгенівські знімки статевого акту.
Цей психоделічний погляд на оголене тіло є висміюванням і доведенням до абсурду тенденцій людей ХХ ст. до максимальної сексуальної відкритості та відвертості.

Не менш тривожними є роботи японського фотографа Нобуїші Аракі, який бруталізував еротичні фото, на яких жінки піддаються сібарі – естетичному бондажу. Нобуїші дозволяє поглянути на спокусливі тіла вуаєристичним чоловічим поглядом.

На цих світлинах поєднуються відкрите та заборонене, гидке й чарівне. Коли дивишся на них, ніби сам стаєш учасником первертивного акту, але водночас перебуваєш на відстані та дистанціюєшся від побаченого.

А як вважаєте, який журнал почав першим публікувати еротичні фотографії? Playboy Хью Хефнера? Мусимо вас розчарувати, хоча така думка є досить поширеною. Це був Modern Man, перший випуск якого побачив світ у 1952 році, на рік раніше за відомий Playboy.

Modern Man позиціонувався як журнал для сучасних чоловіків. У ньому розповідали про спорт, автомобілі та популярну культуру. А обкладинки прикрашали фотографії Мерілін Монро, Пет Шиман, Джейни Менсфілд, Мемі ван Варен та багато інших секс-символів минулого сторіччя.

Хоча дехто згадає журнал Stag, який почали випускати у 1930-х. Однак тоді це видання було щомісячником для інтелектуалів, у якому друкувались Маріо П’юзо, Міккі Спіллейн, Мартін Круз Сміт та багато інших американських письменників.

На суцільну хард-порнографію журнал перетворився лише у 1970-х.

Як би детально не досліджували тему еротичних світлин, вони все одно будуть хвилювати примітивні бажання людей. Водночас тисячі фотографів із різних куточків світу намагаються поглянути глибше, розгледіти тіло не тільки як біологічний об’єкт і передати свій досвід іншим за допомогою світла та плівки. Інколи достатньо лише проявлених негативів, щоб розгледіти красу та неповторність людських форм.

Хоча зображення голого тіла має тисячолітню історію, звичні нам нюдси народилися лише у XIX столітті, коли з’явилися перші фотокамери. А тому їхня історія ще не завершена.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь