30 історій незалежності
Цьогоріч незалежна Україна святкує своє 30-річчя. До свята люди, які змінювали і змінюють нашу країну на краще, розповіли про сприйняття незалежності через особистий досвід.
30 історій незалежності
Маша Маслій, засновниця бренду Marsala
Щоб наважитись на старт, мені знадобилось п'ять років. На момент Революції 2014 року українське суспільство дуже швидко й радикально змінювалося. Тоді я відчула настрій можливостей, змін та віру в себе.
Насамперед я створювала продукт для самої себе. Я мріяла про взуття на підборах із якісних матеріалів, що коштуватиме набагато дешевше від італійських аналогів. Це вдалося реалізувати!
Проте для покупця придбати українське не було нормою, а радше – частиною національної ідеї в момент зламу та зростання ідентичності. Усе ж серед всіх можливих продуктів люди вважали, що взуття має бути італійським, з ним краще не експериментувати.
Насамперед я створювала продукт для самої себе. Я мріяла про взуття на підборах із якісних матеріалів, що коштуватиме набагато дешевше від італійських аналогів. Це вдалося реалізувати!
Проте для покупця придбати українське не було нормою, а радше – частиною національної ідеї в момент зламу та зростання ідентичності. Усе ж серед всіх можливих продуктів люди вважали, що взуття має бути італійським, з ним краще не експериментувати.
Це був найважчий виклик для нас – вмовити дати шанс нашому продукту. Ми розуміли, що в нас він лише один, і клієнт ніколи не пробачить помилку. Перший рік ми спостерігали за тим, як люди навіть не хотіли міряти, дізнаючись, що це зроблено в Україні. Тепер все інакше. Ми стали стійкіші в нашій репутації та змогли довести, що варті уваги, не тільки якістю, а ще й сервісом.
Шість років тому конкурувати сервісом було доволі легко, адже це не було нормою. Вважаю, що сьогодні в багатьох місцях рівень сервісу один із найкращих, що існують. Ми дуже швидко відчули, що це важлива конкурентна перевага.
Головне, що незалежність виникла не лише юридично, а й у нашій свідомості. Вона каталізувала креативність та сміливість діяти.
Шість років тому конкурувати сервісом було доволі легко, адже це не було нормою. Вважаю, що сьогодні в багатьох місцях рівень сервісу один із найкращих, що існують. Ми дуже швидко відчули, що це важлива конкурентна перевага.
Головне, що незалежність виникла не лише юридично, а й у нашій свідомості. Вона каталізувала креативність та сміливість діяти.
Зараз споживач точно не робить вибір, спираючись на екологічність товару, проте це безперечно додає йому цінність. Цей напрямок дуже швидко еволюціонує, проте я бачу значний брак інформації для споживача. Зараз роблю все для того, щоб це змінити. За 5-10 років ми побачимо багато альтернативних матеріалів, роботизацію виробництв, швидке виробництво на замовлення, зростання рісейлу та більш свідоме споживання.
Бренди стали набагато глибшими, аніж красиві картинки – вони наповнилися цінностями та змістом. Навчаючись у Кембриджі, я звернула увагу на екологічну й етичну моду та присвятила багато часу її дослідженню.
Останніми роками я працюю над розвитком sustainable fashion – це мода, що своїм продуктом не позбавляє ресурсів майбутні покоління.
За цей час разом із партнерами я працювала над платформою популяризації свідомої моди Sustainable Fashion Pad, міжнародним шоурумом сталих брендів у Парижі та Мілані The Sustainables, зараз – над рісейл-маркетплейсом люксових брендів The Originals. У межах бренду Marsala наразі ми працюємо над створенням капсульної колекції з кактусової шкіри.
Останніми роками я працюю над розвитком sustainable fashion – це мода, що своїм продуктом не позбавляє ресурсів майбутні покоління.
За цей час разом із партнерами я працювала над платформою популяризації свідомої моди Sustainable Fashion Pad, міжнародним шоурумом сталих брендів у Парижі та Мілані The Sustainables, зараз – над рісейл-маркетплейсом люксових брендів The Originals. У межах бренду Marsala наразі ми працюємо над створенням капсульної колекції з кактусової шкіри.
фото https://www.facebook.com/masliy
Віктор Березенко, засновник Інституту Когнітивного Моделювання
Одне з найпоширеніших запитань, яке ставлять у дитинстві: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?». Якщо чесно, я й не пам'ятаю, ким хотів бути. Але точно можу сказати, що не космонавтом. Вочевидь, тоді мені навіть слово «технологія» було не зовсім зрозумілим і, найімовірніше, нагадувало щось пов'язане з їжею. Недалеко біля дому, у якому я ріс у Києві, був (та й досі є) Інститут харчових технологій.
Зараз я – соціальний технолог: будую системи для ефективної публічної комунікації між людьми, політиками, медіа, державою та громадськими організаціями.
Світ змінюється з блискавичною швидкістю. За 30 років незалежності України відбулися суттєві трансформації життя та взаємодії з державою. Щохвилини з'являються нові виклики, які потребують інших навичок, підходів і професій. Сьогодні перемагають ті, хто відчуває тренди, швидко адаптується та не боїться змін. Хто вільний від стереотипів, вільний бути тим, ким хоче сам, а не інші. Вільний вибирати. Свобода = незалежність.
Зараз я – соціальний технолог: будую системи для ефективної публічної комунікації між людьми, політиками, медіа, державою та громадськими організаціями.
Світ змінюється з блискавичною швидкістю. За 30 років незалежності України відбулися суттєві трансформації життя та взаємодії з державою. Щохвилини з'являються нові виклики, які потребують інших навичок, підходів і професій. Сьогодні перемагають ті, хто відчуває тренди, швидко адаптується та не боїться змін. Хто вільний від стереотипів, вільний бути тим, ким хоче сам, а не інші. Вільний вибирати. Свобода = незалежність.
Ми живемо в самодостатній незалежній країні. У країні, яка дає багато можливостей. Кожен сам вирішує, скористатися цими можливостями, маючи ризик все втратити, або піти стабільним зрозумілим шляхом, але з меншими загрозами.
І той, і інший шлях мають право на існування. Добре, що в кожного з нас є можливість вибирати. Головне — самому вирішувати, як ти хочеш жити, а не проживати чужий вибір.
В Україні точно є значні можливості для реалізації будь-яких, навіть найбільш неймовірних ідей. Чи зможемо ми ними скористатися повною мірою — складне запитання. Але ми самі визначаємо майбутнє.
І той, і інший шлях мають право на існування. Добре, що в кожного з нас є можливість вибирати. Головне — самому вирішувати, як ти хочеш жити, а не проживати чужий вибір.
В Україні точно є значні можливості для реалізації будь-яких, навіть найбільш неймовірних ідей. Чи зможемо ми ними скористатися повною мірою — складне запитання. Але ми самі визначаємо майбутнє.
Нещодавно мені випав шанс взятися за дуже масштабний проєкт. Переді мною постав вибір: ризикнути, не втративши можливості, чи без рожевих окулярів оцінити суперзамануху «перспектива, команда, бартер» і, можливо, відмовити.
Робити такий жорсткий вибір та ризикувати – частина моєї щоденної роботи. Нерідко ми беремося за проєкти, в успіх яких багато хто не вірить. Часом ми пропонуємо непопулярні рішення, які суперечать стандартним підходам. Часто ми ризикуємо й виграємо. Не тому, що ми «фартові», а тому, що за кожним рішенням та гіпотезою – аналітична робота, дослідження, цифри й факти.
Частина наших успішних проєктів, наприклад, «Коронавірус_інфо», існує тому, що в один момент ми вибрали ризик, відмовилися від прибутку, але натомість здобули більше – репутаційний капітал і багато крутих нових партнерів.
Робити такий жорсткий вибір та ризикувати – частина моєї щоденної роботи. Нерідко ми беремося за проєкти, в успіх яких багато хто не вірить. Часом ми пропонуємо непопулярні рішення, які суперечать стандартним підходам. Часто ми ризикуємо й виграємо. Не тому, що ми «фартові», а тому, що за кожним рішенням та гіпотезою – аналітична робота, дослідження, цифри й факти.
Частина наших успішних проєктів, наприклад, «Коронавірус_інфо», існує тому, що в один момент ми вибрали ризик, відмовилися від прибутку, але натомість здобули більше – репутаційний капітал і багато крутих нових партнерів.
У моєму дитинстві вибору особливо не існувало. Я їв не те, що хотілось, а те, що було. Я носив не той одяг, який хотів, а той, на який була можливість у батьків. Мабуть тому я пізніше намагався надолужити та змінював хобі, професії, виступав на змаганнях із боксу, баскетболу, танців, роллер-спорту й на музичних конкурсах. Пробував усе.
Під час Помаранчевої революції я навчався в університеті, працював у штабі «Нашої України» і думав, що стану юристом. Але потім почав розвиватися в медіа, соціології й навколополітиці. Унаслідок понад 15 років кропіткої роботи всі мої хобі та сфери інтересів поєдналися в один великий проєкт із назвою Інститут когнітивного моделювання.
У мене був вибір: іти второваною та зрозумілою дорогою або прориватися через невідомість. І дуже часто легше йти за чимось зрозумілим і знайомим. Тоді менше боїшся та стресуєш, є відчуття хоч якоїсь безпеки.
Під час Помаранчевої революції я навчався в університеті, працював у штабі «Нашої України» і думав, що стану юристом. Але потім почав розвиватися в медіа, соціології й навколополітиці. Унаслідок понад 15 років кропіткої роботи всі мої хобі та сфери інтересів поєдналися в один великий проєкт із назвою Інститут когнітивного моделювання.
У мене був вибір: іти второваною та зрозумілою дорогою або прориватися через невідомість. І дуже часто легше йти за чимось зрозумілим і знайомим. Тоді менше боїшся та стресуєш, є відчуття хоч якоїсь безпеки.
Потім я зрозумів, що безпека – це мегаілюзія. Її просто не існує. Я вибрав другий варіант і зовсім не жалкую про це. Така розкіш як свобода вибору привела мене до того, що я дістаю величезне задоволення від своєї роботи. Усього цього я домігся, зокрема, і завдяки тому, що живу в незалежній країні, що розвивається.
Я люблю свою роботу й точно знаю, що в іншій країні в мене не вийшло б зробити нічого з того, що я побудував в Україні.
Я люблю свою роботу й точно знаю, що в іншій країні в мене не вийшло б зробити нічого з того, що я побудував в Україні.
(Не)виправданий ризик
Проєкти, які змінюють світ
Проєкт «Розкажи мені» дав українцям (а згодом і жителям Білорусі) можливість дістати безплатну психологічну підтримку у важкий момент. А в межах просвітницької кампанії «Мені здається» ми боремося з проблемою домашнього насильства.
Для нас це волонтерські проєкти, ми не заробляємо на них. Ми створюємо їх, щоб чути й допомагати. Можливість позитивно впливати на мільйони людей змушує бігти швидше, робити більше, мислити масштабніше. Згідно з дослідженнями у процесі волонтерства в мозку людини виділяються хімічні речовини, які позитивно впливають на настрій, самопочуття, знижують рівень стресу та схильність до депресії. Ось простий секрет продуктивної роботи..
Для нас це волонтерські проєкти, ми не заробляємо на них. Ми створюємо їх, щоб чути й допомагати. Можливість позитивно впливати на мільйони людей змушує бігти швидше, робити більше, мислити масштабніше. Згідно з дослідженнями у процесі волонтерства в мозку людини виділяються хімічні речовини, які позитивно впливають на настрій, самопочуття, знижують рівень стресу та схильність до депресії. Ось простий секрет продуктивної роботи..
Для мене й для команди було важливим робити не просто масштабні проєкти. Ми створюємо проєкти, які стають рушійною силою розвитку країни. Впорядковувати хаос і будувати системи – це те, що мене драйвить.
Торік ми запустили відразу кілька соціальних проєктів.
«Коронавірус_інфо» упорядкував інформаційний хаос у період пандемії та надав доступ до надійних джерел інформації про вірус і його поширення. Наразі Telegram-канал «Коронавірус_інфо» залишається найбільшим в Україні. За рік він набрав 300 млн переглядів і зараз налічує понад пів мільйона підписників, а Viber-спільнота «Коронавірус_інфо» – 2,2 мільйона.
Проєкт «Розкажи мені» дав українцям (а згодом і жителям Білорусі) можливість дістати безплатну психологічну підтримку у важкий момент. А в межах просвітницької кампанії «Мені здається» ми боремося з проблемою домашнього насильства.
Для нас це волонтерські проєкти, ми не заробляємо на них. Ми створюємо їх, щоб чути й допомагати. Можливість позитивно впливати на мільйони людей змушує бігти швидше, робити більше, мислити масштабніше. Згідно з дослідженнями, у процесі волонтерства в мозку людини виділяються хімічні речовини, які позитивно впливають на настрій, самопочуття, знижують рівень стресу та схильність до депресії. Ось простий секрет продуктивної роботи.
Торік ми запустили відразу кілька соціальних проєктів.
«Коронавірус_інфо» упорядкував інформаційний хаос у період пандемії та надав доступ до надійних джерел інформації про вірус і його поширення. Наразі Telegram-канал «Коронавірус_інфо» залишається найбільшим в Україні. За рік він набрав 300 млн переглядів і зараз налічує понад пів мільйона підписників, а Viber-спільнота «Коронавірус_інфо» – 2,2 мільйона.
Проєкт «Розкажи мені» дав українцям (а згодом і жителям Білорусі) можливість дістати безплатну психологічну підтримку у важкий момент. А в межах просвітницької кампанії «Мені здається» ми боремося з проблемою домашнього насильства.
Для нас це волонтерські проєкти, ми не заробляємо на них. Ми створюємо їх, щоб чути й допомагати. Можливість позитивно впливати на мільйони людей змушує бігти швидше, робити більше, мислити масштабніше. Згідно з дослідженнями, у процесі волонтерства в мозку людини виділяються хімічні речовини, які позитивно впливають на настрій, самопочуття, знижують рівень стресу та схильність до депресії. Ось простий секрет продуктивної роботи.
Дар'я Шаповалова, співзасновниця DressX
Про діяльність українських дизайнерів
Вважаю, що українські дизайнери дійсно йдуть у ногу з часом. Зараз постає питання тільки таланту, зокрема вмінню будувати бізнес. У наших реаліях побудувати можна все що завгодно, з будь-якої країни світу – особливо коли всі бар'єри вже звикли робити замовлення онлайн.
Я думаю, українська мода стала комерційнішою з хорошого погляду. Я сама зараз у Києві купую багато одягу українських дизайнерів і дійсно вважаю, що він має класний вигляд.
Дивіться, що робить Руслан Багінський, Анна Октябрь, Юлія Паскаль – і це далеко не всі імена, їх можна перераховувати ще довго. Ось я можу носити ці речі й пишатися ними, приїхати в Америку й розповідати всім, що на мені одяг від українських дизайнерів.
Я думаю, українська мода стала комерційнішою з хорошого погляду. Я сама зараз у Києві купую багато одягу українських дизайнерів і дійсно вважаю, що він має класний вигляд.
Дивіться, що робить Руслан Багінський, Анна Октябрь, Юлія Паскаль – і це далеко не всі імена, їх можна перераховувати ще довго. Ось я можу носити ці речі й пишатися ними, приїхати в Америку й розповідати всім, що на мені одяг від українських дизайнерів.
Про модний ринок за 5-10 років
Ринок точно буде диверсифікований – сильні контемпорарі-бренди (масовий доступний стиль), як-от Руслан Багінський, не залежатимуть від якихось великих груп, водночас залишатимуться хорошим бізнес-проєктом. І таких брендів буде більше, особливо з розвитком онлайн-комерції.
Ну й звичайно, на ринок чекає повна диджиталізація, робота модних дизайнерів із геймінгом, з великими tech-компаніями. Уже зараз у ньому є місце для диджитал-фешн, тобто одягу, який можна використовувати для контенту. Власне, це, що зараз робить DRESSX, одними з перших зловивши цей тренд і попит на нього.
Світ моди точно буде цікавішим через 5-10 років. У нього буде ще більше перспектив.
Ну й звичайно, на ринок чекає повна диджиталізація, робота модних дизайнерів із геймінгом, з великими tech-компаніями. Уже зараз у ньому є місце для диджитал-фешн, тобто одягу, який можна використовувати для контенту. Власне, це, що зараз робить DRESSX, одними з перших зловивши цей тренд і попит на нього.
Світ моди точно буде цікавішим через 5-10 років. У нього буде ще більше перспектив.
Я дуже рада партнерству, яке є зараз, оскільки 50% компанії належить іншим власникам. Вони взяли на себе операційну роботу та розвиток сайту. Це була угода, яку ми уклали два роки тому, і вона дозволила проєкту існувати й розвиватися.
Українська мода тоді існувала, але вона не була міжнародною. Нам хотілося принести цей формат і показати, що будь-який дизайнер може зробити інтернаціональну кар'єру, міжнародну, стати популярним і фінансово успішним.
Тому нам потрібно було створити інший стандарт, який згодом реалізувався в проєкті Kyiv Fashion Days. Проєкт уже першого року існування підтримала міжнародна компанія Mercedes-Benz, як й інші тижні моди в усьому світі.
Клієнти українських дизайнерів теж росли, формувалися та змінювалися самі. Спочатку це були друзі дизайнерів, а потім почали втягуватися бізнесвумен – і носити речі від українських дизайнерів стало модно та престижно.
Я впевнена, що це не тільки наша заслуга, але ми точно робили максимум із того, що мали в нашому інструментарії. І я рада, що нам вдалося змінити індустрію моди в країні й поставити Київ на модну мапу світу.
Українська мода тоді існувала, але вона не була міжнародною. Нам хотілося принести цей формат і показати, що будь-який дизайнер може зробити інтернаціональну кар'єру, міжнародну, стати популярним і фінансово успішним.
Тому нам потрібно було створити інший стандарт, який згодом реалізувався в проєкті Kyiv Fashion Days. Проєкт уже першого року існування підтримала міжнародна компанія Mercedes-Benz, як й інші тижні моди в усьому світі.
Клієнти українських дизайнерів теж росли, формувалися та змінювалися самі. Спочатку це були друзі дизайнерів, а потім почали втягуватися бізнесвумен – і носити речі від українських дизайнерів стало модно та престижно.
Я впевнена, що це не тільки наша заслуга, але ми точно робили максимум із того, що мали в нашому інструментарії. І я рада, що нам вдалося змінити індустрію моди в країні й поставити Київ на модну мапу світу.
Про виникнення сайту Fashion Week і вплив на українську моду
Ідея сайту виникла з програми. Я спочатку хотіла перенести програму онлайн. З цього народилася концепція робити сайт про моду – писати про всі фешн-новини.
Я не можу сказати, що важко було реалізувати цю ідею. Я пам'ятаю, як усі перші замітки я писала самостійно. Потім до роботи долучилася команда. Сайт Fashion Week дійсно став першим виданням про моду в Україні.
Я не можу сказати, що важко було реалізувати цю ідею. Я пам'ятаю, як усі перші замітки я писала самостійно. Потім до роботи долучилася команда. Сайт Fashion Week дійсно став першим виданням про моду в Україні.
Катерина Кухар, керівник Київського державного фахового хореографічного коледжу, прима-балерина
У моєму житті не було сумнівів щодо своєї професії. Я пришла до балетної зали, коли мені було 5, і залишуся балериною назавжди. Стрибок, зліт, оберт і знову стрибок! Незалежність від законів фізики чи гравітації. Без перебільшення можу сказати, що балет для мене — це не просто професія чи покликання, це — життя.
Життя, яке міцно пов'язане з моєю Україною. Мені було 15, коли я стала лауреатом балетного конкурсу Le Prix de Lausanne у Швейцарії. Тоді ж вперше запропонували лишитися на стажуванні за кордоном, в Лозанні. Це відчинило би двері практично в будь-яку країну світу. Тоді, у 97 році, країну лихоманило від економічної кризи, безробіття й невизначеності. Я зателефонувала моїй балетній мамі — Тетяні Олексіївні Таякіній, моєму педагогу. Вона відповіла: «Ти потрібна тут. Повертайся. Попереду ще багато роботи».
Вже пізніше я усвідомила, що Тетяна Таякіна мала на увазі. Я потрібна своїй країні. У мене достатньо потенціалу, аби зрушити український балет на вищі щаблі тут, в Україні. Тоді я була єдиною, хто відмовився залишитися в Лозанні.
Життя, яке міцно пов'язане з моєю Україною. Мені було 15, коли я стала лауреатом балетного конкурсу Le Prix de Lausanne у Швейцарії. Тоді ж вперше запропонували лишитися на стажуванні за кордоном, в Лозанні. Це відчинило би двері практично в будь-яку країну світу. Тоді, у 97 році, країну лихоманило від економічної кризи, безробіття й невизначеності. Я зателефонувала моїй балетній мамі — Тетяні Олексіївні Таякіній, моєму педагогу. Вона відповіла: «Ти потрібна тут. Повертайся. Попереду ще багато роботи».
Вже пізніше я усвідомила, що Тетяна Таякіна мала на увазі. Я потрібна своїй країні. У мене достатньо потенціалу, аби зрушити український балет на вищі щаблі тут, в Україні. Тоді я була єдиною, хто відмовився залишитися в Лозанні.
Тому зараз працюю не тільки як балерина, але як менеджер та управлінець. Більш як рік тому я прийняла пропозицію очолити Київський державний фаховий хореографічний коледж — один із найважливіших центрів балетної освіти в Україні. Для мене це великий особистий та професійний виклик. Адже у 1999 році я закінчила Київське державне хореографічне училище і повернулась у нього через 20 років — вже як директор. З одного боку, це незабутні враження — повернутися в місце, де ти почала свій шлях, де були твої перші перемоги та поразки, де ти працювала разом із наставниками і вчителями, які фактично стали другими батьками.
З іншого боку, я відчула великий шок та розчарування, коли побачила розруху, корупцію і дітей, які не можуть отримати якісні умови для розвитку свого таланту. Для мене це особиста катастрофа, що наші діти, майбутнє українського балету, формуються в настільки несприятливих умовах.
З іншого боку, я відчула великий шок та розчарування, коли побачила розруху, корупцію і дітей, які не можуть отримати якісні умови для розвитку свого таланту. Для мене це особиста катастрофа, що наші діти, майбутнє українського балету, формуються в настільки несприятливих умовах.
На людському рівні це означає повний ремонт і сучасне обладнання не тільки для коледжу, але і для кампусу, актуалізація навчальної програми, додаткові соціальні пільги для учнів та викладачів, програми міжнародного досвіду, активне залучення українських та іноземних професіоналів до навчального процесу, організація фестивалів і конкурсів, подальше підвищення акредитації. Довгострокове завдання — 100-процентне працевлаштування наших випускників у професійному українському балеті і можливість отримувати високі зарплати та гонорари.
Мене надихає, коли дорослі отримують не тільки глядацьке задоволення від балету. Чи не щодня по всій країні з'являються школи класичного танцю для дорослих. Хтось втілює нереалізовані в дитинстві мрії, а дехто дорослим йде в балет, аби мати гарну фігуру. Класичний урок впливає на абсолютно всі групи м'язів, тому настільки ефективний. А якщо правильно додавати стретчинг та кардіонавантаження — виходить ідеальний симбіоз для ефективного тренування.
Я надзвичайно вдячна проекту «Танці з зірками» телеканалу «1+1» за популяризацію танців та балету. Це видно по глядачам, які приходять до зали. Я дуже запам'ятала історію про те, як на концерт у Чернігові прийшла жінка дуже-дуже елегантного віку. Вона підійшла до мене після концерту. І я побачила її очі. Вони сяяли. «Я дуже вам вдячна. Через вас я вирішила прийти на цей балет. Це було прекрасно». І для мене, як для артистки, це було настільки пронизливо. Це найголовніше, для чого ми працюємо.
Український балет — це не тільки про нашу спільноту, це про всю Україну — її таланти, досягнення та перспективи. Не будемо марнувати шанс. Продовжуємо працювати.
За 30 років український балет зазнав серйозних еволюційних змін. Вже не рідкість побачити 10 піруетів поспіль від балерини, а чоловіки показують вражаючу «безкісткову» пластику. На жаль, все рідше ми бачимо складні «верхові» підтримки. Та це зміни в техніці. Зміни в галузі загалом досить сумні.
Держава, як правило, фінансувала заклади культури за залишковим принципом, а великий бізнес та меценати шукали для реклами щось простіше, ніж балетне мистецтво. За відсутності грошей ми не могли активно запрошувати світових іменитих постановників та хореографів, вражати глядача сучасними виставами. Очевидно, все менше глядачів стали цікавитися високим мистецтвом. Але ще більше я засмучувалася тому, що ми потроху втрачали наших талановитих студентів, які переїжджали за кордон у пошуках кращої долі й фінансового благополуччя. Нині — часи змінилися. З радянського ручного управління потрібно переходити на бізнесові відносини. Держава, бізнес та ефективні менеджери спільно здатні повернути Україні звання балетної країни номер 1.
Держава, як правило, фінансувала заклади культури за залишковим принципом, а великий бізнес та меценати шукали для реклами щось простіше, ніж балетне мистецтво. За відсутності грошей ми не могли активно запрошувати світових іменитих постановників та хореографів, вражати глядача сучасними виставами. Очевидно, все менше глядачів стали цікавитися високим мистецтвом. Але ще більше я засмучувалася тому, що ми потроху втрачали наших талановитих студентів, які переїжджали за кордон у пошуках кращої долі й фінансового благополуччя. Нині — часи змінилися. З радянського ручного управління потрібно переходити на бізнесові відносини. Держава, бізнес та ефективні менеджери спільно здатні повернути Україні звання балетної країни номер 1.
До речі, пізніше я змогла переконатись у правильності свого рішення. Ми з Олександром Стояновим танцювали балет «Дон Кіхот» у Бельгії. Після концерту до нас підійшов Посол України в Бельгії Микола Точицький і зізнався, що ми з Олександром за один балетний вечір змогли розказати про українську культуру більше, ніж він за рік роботи.
Бо незалежність — це про розвиток і постійний рух вперед.
Бо незалежність — це про фінансову свободу.
Бо незалежність — це про свідомий вибір бути здоровим.
Незалежність — це щастя дарувати своє тепло без обмежень.
Бо незалежність — це про свободу вибору.
Бо незалежність — це про можливість розказати про свою країну без жодних обмежень.
Бо незалежність — це ми.
Богдан Мочульський, чемпіон Всесвітніх Ігор, Чемпіонату Світу та Європи з джиу-джитсу
У дитинстві я почав займатися джиу-джитсу «для себе», без мети поєднати своє життя зі спортом, представляти себе та свою країну на спортивних змаганнях. Але на перших місцевих змаганнях, у яких я брав участь, вдалося виграти.
Мені сподобалися ці відчуття й емоції, які я пережив тоді. Вони були різні – від переживання і страху до відчуття радості, гордості й легкості від того, що я це зробив.
Усе змінили мої перші міжнародні змагання – Чемпіонат світу. На цей турнір я їхав уже з хорошим, як я собі думав, досвідом виступів на місцевих змаганнях. Мені вдалося стати срібним призером. Тоді я зрозумів, що хочу поєднати своє життя зі спортом.
Мені сподобалося представляти не тільки себе чи свій клуб, а й свою країну. Я був гордим, що прапор моєї країни підняли. Я був радий, що можу гідно представляти державу. А особливо приємно, коли гімн твоєї країни грає на різних материках, у різних частинах світу.
Мені сподобалися ці відчуття й емоції, які я пережив тоді. Вони були різні – від переживання і страху до відчуття радості, гордості й легкості від того, що я це зробив.
Усе змінили мої перші міжнародні змагання – Чемпіонат світу. На цей турнір я їхав уже з хорошим, як я собі думав, досвідом виступів на місцевих змаганнях. Мені вдалося стати срібним призером. Тоді я зрозумів, що хочу поєднати своє життя зі спортом.
Мені сподобалося представляти не тільки себе чи свій клуб, а й свою країну. Я був гордим, що прапор моєї країни підняли. Я був радий, що можу гідно представляти державу. А особливо приємно, коли гімн твоєї країни грає на різних материках, у різних частинах світу.
У майбутньому я б хотів бачити розвиток не тільки в спорті вищих досягнень, але й в масовому спорті. Хотів би, щоб люди почали цікавитися своїм здоров'ям і відповідально ставитися до нього. Хотів би, щоб «спортивна інфраструктура» для людей та дітей стала доступнішою, ніж алкоголь та наркотики. Щоб Україна була сильною та здоровою.
На мою думку, 30 років – це той вік, коли вже є знання, досвід, можливості, а ще бажання розвиватися та досягати успіхів максимальне. Є час, енергія й мотивація ставати кращими. Зараз дуже важливий етап для України, від якого залежить майбутнє не одного покоління жителів нашої країни.
На мою думку, 30 років – це той вік, коли вже є знання, досвід, можливості, а ще бажання розвиватися та досягати успіхів максимальне. Є час, енергія й мотивація ставати кращими. Зараз дуже важливий етап для України, від якого залежить майбутнє не одного покоління жителів нашої країни.
Світлана Павелецька, співзасновниця видавництва "Книголав"
Моє дитинство припало на часи Радянського Союзу, і довгий час яскравими залишалися спогади про традиційні першотравневі демонстрації з обов'язковими кульками та гвоздиками. Я вже була школяркою, коли Україна здобула незалежність. Єдине, що пам'ятаю відтоді, – це гімн, який нас змушували вчити. Але він, звісно, не може вкласти дитині розуміння, що це й для чого. І моє усвідомлення незалежності цілісно сформувалося після подій 2013-2014 років.
Незалежність – це можливість приймати власні рішення, вибирати перспективи, навіть робити помилки, але розуміти, що це не привід жалкувати про щось. Окрім того, незалежність – це знання, які неможливі без книжок і читання. Через книжки легше пізнавати світ, вивчати себе та інших людей, розвивати в собі критичне мислення, вчитися комунікувати, бути впевненішими, а відтак – успішними.
Незалежність – це можливість приймати власні рішення, вибирати перспективи, навіть робити помилки, але розуміти, що це не привід жалкувати про щось. Окрім того, незалежність – це знання, які неможливі без книжок і читання. Через книжки легше пізнавати світ, вивчати себе та інших людей, розвивати в собі критичне мислення, вчитися комунікувати, бути впевненішими, а відтак – успішними.
Я вірю, що книга може набагато більше, ніж гаджети – показати, який світ великий і цікавий, мріяти без меж і знати, що немає нічого неможливого. За радянських часів книжковий бізнес був максимально простим, і його регулювала держава. Закритий, але виконував свої прості функції. І після його розпаду на українському ринку не існувало книг, які б розвивали не радянську ідеологію, а допомогли б сформувати нову націю, відкрили новий світ, навчили б мріяти й дивуватися. Адже люди, які можуть змінити країну на краще, – це ті, які читають. Це люди-мрійники. Вони формують громадянське суспільство, бо вміють мислити. Ніхто не хоче бути нацією дурнів чи просто натовпом, а для цього варто привертати увагу до читання.
Книга як інструмент
Коли моєму сину виповнилося п'ять, важко було знайти інтерактивну книжку не тільки з яскравими ілюстраціями, а й із додатковими елементами, які б перетворювали процес читання на захопливу гру. Це була одна з причин заснування видавництва «Книголав». Ми з партнерами хотіли, аби наші діти та діти зі всієї України мали доступ до корисних книжок. Я рада, що сьогодні я причетна до розвитку якісної літератури рідною мовою. Насправді моя мрія – видавати більше книжок саме українських авторів, а також перетворити книги на певну цінність. Я не раз чула, як батьки кажуть: «Після такого вчинку ти повинен прочитати 30 сторінок». Я натомість говорю своєму синові: «Сьогодні жодної книжки на ніч не читатимеш». Книжка має бути такою ж класною, як гра на телефоні чи мультфільм, а читання – свідомим вибором. Це не покарання, а нагорода. «Нація, яка читає» – звучить круто!
Якщо ми хочемо виховати нове покоління незалежних людей, наше завдання – показати їм приклад
Я вірю, що книги – це інструмент, який батьки можуть використовувати для виховання своїх дітей. Але які б великі енциклопедії ми не брали та в якій кількості, сама собою книга не може пояснити, що таке незалежність, суверенність і чому ми святкуємо день їхнього здобуття 24 серпня. Я вважаю, що це завдання батьків. Ми їхній світ. Вони дивляться на нас, копіюють нас, вчаться проживати історії – як радісні, так і сумні. Саме від нас вони дістають інформацію про світ. Який він? Хороший чи поганий? Великий чи дуже маленький? Завдяки нам діти або хочуть більшого, або не хочуть нічого. У цьому, напевно, і є наша найбільша відповідальність – показати дітям, скільки можливостей існує довкола.
Колись до мого сина підійшла дівчинка, яка зауважила, що він розмовляє російською, а вона – українською, і тому вона українка. Її батьки нічого не сказали, лише радісно спостерігали за ситуацією.
Я вірю, що кожен із нас споруджує будинок із назвою «Україна» і кожен хоче його розвивати. Кожен із нас хоче відчувати себе вільно, якою б мовою не розмовляв у побуті. Це круто, що ми різні, і я не хочу, аби через 15 років ця дівчинка сказала моєму Сашкові «я українка, а ти – ні» тільки тому, що він говорить іншою мовою, хоч його мама й тато платять податки в Україні, не поїхали жити за кордон і видають книжки українською мовою. Саме ми закладаємо у свідомість дітей розуміння власної національної ідентичності.
Я вірю, що кожен із нас споруджує будинок із назвою «Україна» і кожен хоче його розвивати. Кожен із нас хоче відчувати себе вільно, якою б мовою не розмовляв у побуті. Це круто, що ми різні, і я не хочу, аби через 15 років ця дівчинка сказала моєму Сашкові «я українка, а ти – ні» тільки тому, що він говорить іншою мовою, хоч його мама й тато платять податки в Україні, не поїхали жити за кордон і видають книжки українською мовою. Саме ми закладаємо у свідомість дітей розуміння власної національної ідентичності.
Моєму Сашкові зараз сім, і він знає, що наша країна довго боролася за свою незалежність і що ця боротьба не закінчується. Він знає, що завдання кожного – її оберігати та зберігати. І якщо батько чи мати розповідатиме про це своїй дитині, наше суспільство буде змінюватися на краще. Я дуже хочу, аби він ріс в оточенні розумних і сміливих дітей, які придумають, як перемогти роботів або зберегти Землю, щоб не довелося переїздити на Марс:), як бути щасливим, не роблячи інших нещасними. Я хочу, щоб це сталося, а для цього діти повинні читати та мріяти, просто повірте.
фото https://kyivdaily.com.ua/svitlana-paveleczka/
Геннадій Веселков, Організатор Національної Кіберспортивної Ліги NCL
Кіберспорт хоч і досить молодий вид спорту, але в нього все ж таки є історія в понад 20 років, і за цей час він дуже змінився.
Зараз кіберспорт – велика індустрія, де багато спонсорів, спортсменів і змагань, є трансляції, які показують по телевізору. У видатних спортсменів є сотні тисяч або навіть мільйони вболівальників. І він росте й розвивається. Ми сподіваємося, що він стане одним із найпопулярніших видів спорту – може колись обжене футбол і стане номером один.
Успіх українських команд полягає в наполегливій праці та в умовах, що мають ці команди. Щоб досягти успіху як у спорті, так й у кіберспорті, потрібен талант, багато праці, а також – нормальні умови, за яких гравці зможуть розвиватися. Україна досить непогане місце посідає на кіберарені, у нас багато талановитих гравців. І я сподіваюся, що їх буде ще більше, а наша країна стане однією з найсильніших саме в кіберспорті.
Зараз кіберспорт – велика індустрія, де багато спонсорів, спортсменів і змагань, є трансляції, які показують по телевізору. У видатних спортсменів є сотні тисяч або навіть мільйони вболівальників. І він росте й розвивається. Ми сподіваємося, що він стане одним із найпопулярніших видів спорту – може колись обжене футбол і стане номером один.
Успіх українських команд полягає в наполегливій праці та в умовах, що мають ці команди. Щоб досягти успіху як у спорті, так й у кіберспорті, потрібен талант, багато праці, а також – нормальні умови, за яких гравці зможуть розвиватися. Україна досить непогане місце посідає на кіберарені, у нас багато талановитих гравців. І я сподіваюся, що їх буде ще більше, а наша країна стане однією з найсильніших саме в кіберспорті.
Як швидко змінився ринок кіберспорту та змагань
Я гадаю, що найближчими роками кіберспорт йтиме в напрямку шкільного та студентського. Бо саме з аматорського рівня починається шлях до великого напівпрофесійного та професійного рівня й перемог на міжнародній арені.
До того як наша асоціація почала проводити шкільні та студентські ліги, в Україні не існувало якоїсь системи. Звісно, були шкільні та студентські змагання – та невпорядковані, періодичні. А саме шкільному та студентському кіберспорту потрібно приділяти більше уваги.
Ми намагаємося побудувати чітку систему, аби кожен міг пройти від аматорського кіберспорту до напівпрофесійного й професійного рівня. Тобто ви можете брати участь у шкільних лігах, потім перейти в студентські, згодом брати участь у напівпрофесійних лігах. І якщо ви маєте талант і докладаєте багато зусиль, дорости до професіонала й представляти країну на міжнародній арені.
До того як наша асоціація почала проводити шкільні та студентські ліги, в Україні не існувало якоїсь системи. Звісно, були шкільні та студентські змагання – та невпорядковані, періодичні. А саме шкільному та студентському кіберспорту потрібно приділяти більше уваги.
Ми намагаємося побудувати чітку систему, аби кожен міг пройти від аматорського кіберспорту до напівпрофесійного й професійного рівня. Тобто ви можете брати участь у шкільних лігах, потім перейти в студентські, згодом брати участь у напівпрофесійних лігах. І якщо ви маєте талант і докладаєте багато зусиль, дорости до професіонала й представляти країну на міжнародній арені.
Розвиток кіберспорту в Україні
Тому наша мета – розвивати кіберспорт в усіх напрямках, та найбільше уваги ми приділятимемо саме аматорському кіберспорту – студентському та шкільному.
Також я гадаю, що тенденцією розвитку кіберспорту в Україні найближчими роками буде мобільний кіберспорт, бо в усьому світі він активно розвиватиметься. Вам потрібно мати тільки смартфон та інтернет. Тоді для серйозного кіберспорту, як правило, потрібно мати сильний ПК, який є стаціонарним і до якого ви прив'язані. У мобільному кіберспорті майже нічого не обмежує, і це дуже зручно.
Окрім шкільної, студентської ліги та кубку України, наша асоціація планує запуск такої професійної ліги як НПКЛ – Національної професійної кіберспортивної ліги. Ми зараз закладаємо фундамент, на якому маємо побудувати професійну кіберспортивну лігу. Вона стане тією самою кузнею, де будуть куватися найкращі кіберспортсмени країни. Тобто це буде високий рівень, де в сильній конкурентній боротьбі визначатимуть найкращих, вони будуть рости, тренуватися в «бойових» умовах і доростати до міжнародного рівня. Це дуже важливо.
Я переконаний, що саме в цих напрямках розвиватиметься кіберспорт: шкільний, студентський, чемпіонат кубка України. А потім – професійна кіберспортивна ліга, яку ми плануємо вивести на телебачення, а також залучити багато спонсорів і зробити її популярною в країні.
Також я гадаю, що тенденцією розвитку кіберспорту в Україні найближчими роками буде мобільний кіберспорт, бо в усьому світі він активно розвиватиметься. Вам потрібно мати тільки смартфон та інтернет. Тоді для серйозного кіберспорту, як правило, потрібно мати сильний ПК, який є стаціонарним і до якого ви прив'язані. У мобільному кіберспорті майже нічого не обмежує, і це дуже зручно.
Окрім шкільної, студентської ліги та кубку України, наша асоціація планує запуск такої професійної ліги як НПКЛ – Національної професійної кіберспортивної ліги. Ми зараз закладаємо фундамент, на якому маємо побудувати професійну кіберспортивну лігу. Вона стане тією самою кузнею, де будуть куватися найкращі кіберспортсмени країни. Тобто це буде високий рівень, де в сильній конкурентній боротьбі визначатимуть найкращих, вони будуть рости, тренуватися в «бойових» умовах і доростати до міжнародного рівня. Це дуже важливо.
Я переконаний, що саме в цих напрямках розвиватиметься кіберспорт: шкільний, студентський, чемпіонат кубка України. А потім – професійна кіберспортивна ліга, яку ми плануємо вивести на телебачення, а також залучити багато спонсорів і зробити її популярною в країні.
Звісно, державна підтримка кіберспорту не завадила б. Вона вже певною мірою – кіберспорт визнано спортом в Україні, але цього замало.
Справжня підтримка могла б бути в напрямку впровадження кіберспорту як факультативу в навчальних закладах. А батьки сприймали його як нормальний вид спорту, а не відвертальний фактор для дітей.
Держава могла б посприяти відкриттю осередків кіберспорту в регіонах. Зараз там кіберспорт базується на тому, що люди просто грають онлайн або в приватних кіберклубах, які відкриваються й працюють із розвитком кіберспорту в регіонах. Але як і у великому спорті, держава могла б підтримувати такі ж секції, але з кіберспортом: відкривати якісь свої осередки, сприяти відкриттю секцій.
Якщо йдеться про фінансування змагань чи інше, я не вважаю, що тут не потрібна допомога держави. Кіберспорт справляється й сам завдяки партнерам, спонсорам. Проте вони його спонсорують на вищому рівні: там, де багато глядачів, багато зацікавлених людей. А от аматорський кіберспорт цих глядачів, переглядів і партнерів не має. Там набагато менше коштів, саме там держава мала б допомогти.
Справжня підтримка могла б бути в напрямку впровадження кіберспорту як факультативу в навчальних закладах. А батьки сприймали його як нормальний вид спорту, а не відвертальний фактор для дітей.
Держава могла б посприяти відкриттю осередків кіберспорту в регіонах. Зараз там кіберспорт базується на тому, що люди просто грають онлайн або в приватних кіберклубах, які відкриваються й працюють із розвитком кіберспорту в регіонах. Але як і у великому спорті, держава могла б підтримувати такі ж секції, але з кіберспортом: відкривати якісь свої осередки, сприяти відкриттю секцій.
Якщо йдеться про фінансування змагань чи інше, я не вважаю, що тут не потрібна допомога держави. Кіберспорт справляється й сам завдяки партнерам, спонсорам. Проте вони його спонсорують на вищому рівні: там, де багато глядачів, багато зацікавлених людей. А от аматорський кіберспорт цих глядачів, переглядів і партнерів не має. Там набагато менше коштів, саме там держава мала б допомогти.
Чи потрібна державна підтримка розвитку кіберспорту в Україні?
Перший кібертурнір, який я організував, був, мабуть, ще у 1997 році. Тоді я тільки вступив до університету, працював у комп'ютерному клубі та займався кіберспортом – сам грав, брав участь у багатьох змаганнях у Києві.
Мені було цікаво організувати турнір у власному районі. І тоді в клубі, де я тренувався, я його й організував. Ну й загалом більшість людей, які прийшли – гравці саме з нашого району, тобто з Виноградаря та Подолу.
А потім якось воно все закрутилося, і я почав організовувати все більші турніри, запрошувати досить відомих київських кіберспортсменів. Згодом вже змінив локацію на більш центрову.
Мені було цікаво організувати турнір у власному районі. І тоді в клубі, де я тренувався, я його й організував. Ну й загалом більшість людей, які прийшли – гравці саме з нашого району, тобто з Виноградаря та Подолу.
А потім якось воно все закрутилося, і я почав організовувати все більші турніри, запрошувати досить відомих київських кіберспортсменів. Згодом вже змінив локацію на більш центрову.
Українці тоді майже нічого не знали про кіберспорт. Він тільки зароджувався, з'явилися перші комп'ютерні клуби, до яких приходили учасники, які хотіли між собою грати. Так почалися перші змагання.
Увесь кіберспорт тоді існував тільки в комп'ютерних клубах – принаймні в Україні. Тобто це була низка невеликих турнірів із маленькими призовими. Бувало, що взагалі без призових. У них змагалися на районах хлопці в комп'ютерних клубах. Інколи у великих клубах, які відкривалися ближче до центру, відбувалися великі змагання місцевого розміру, куди з'їжджалися гравці з усього міста та навіть з інших міст.
Глядачами тоді стали ті ж самі спортсмени, які грали. Тоді не існувало навіть платформи, де була можливість усе це подивитися, бо не було ні твіча, ні інших платформ. І за іграми ви могли б спостерігати тільки за умови, якщо ви прийшли в цей клуб як гравець чи вболівальник.
На перший свій турнір я потрапив як глядач. Мене запросили друзі, які йшли змагатися. Я прийшов подивився, мені дуже сподобалося. І з цього почалась моя кар'єра, я сам став активно тренуватися та змагатися. А потім вже проводив турніри.
Увесь кіберспорт тоді існував тільки в комп'ютерних клубах – принаймні в Україні. Тобто це була низка невеликих турнірів із маленькими призовими. Бувало, що взагалі без призових. У них змагалися на районах хлопці в комп'ютерних клубах. Інколи у великих клубах, які відкривалися ближче до центру, відбувалися великі змагання місцевого розміру, куди з'їжджалися гравці з усього міста та навіть з інших міст.
Глядачами тоді стали ті ж самі спортсмени, які грали. Тоді не існувало навіть платформи, де була можливість усе це подивитися, бо не було ні твіча, ні інших платформ. І за іграми ви могли б спостерігати тільки за умови, якщо ви прийшли в цей клуб як гравець чи вболівальник.
На перший свій турнір я потрапив як глядач. Мене запросили друзі, які йшли змагатися. Я прийшов подивився, мені дуже сподобалося. І з цього почалась моя кар'єра, я сам став активно тренуватися та змагатися. А потім вже проводив турніри.
Головна тенденція останнього часу – майже всі змагання відбуваються онлайн. Раніше онлайн був більш націлений на відбіркову частину змагань, а плей-оф завжди відбувався в реальному житті.
Зараз все трішки змістилося: онлайн-змагання вже є не всіх рівнів, а от офлайн вже майже немає: дуже багато перешкод для їхнього проведення. І головна тенденція – командам потрібно розраховувати на те, що їм потрібно вміти гарно грати онлайн.
Ще одна тенденція – зараз дуже багато змагань. Їх у деяких дисциплінах надзвичайно багато. Завдяки тому, що все відбувається онлайн, ви можете не виходячи з дому брати участь у будь-якому змаганні у світі, якщо воно відкрите. Тож перед гравцями постає великий вибір, є велика конкуренція між організаторами. Прямуємо до головної тенденції – організатори з усього світу між собою конкурують за гравців.
Зараз все трішки змістилося: онлайн-змагання вже є не всіх рівнів, а от офлайн вже майже немає: дуже багато перешкод для їхнього проведення. І головна тенденція – командам потрібно розраховувати на те, що їм потрібно вміти гарно грати онлайн.
Ще одна тенденція – зараз дуже багато змагань. Їх у деяких дисциплінах надзвичайно багато. Завдяки тому, що все відбувається онлайн, ви можете не виходячи з дому брати участь у будь-якому змаганні у світі, якщо воно відкрите. Тож перед гравцями постає великий вибір, є велика конкуренція між організаторами. Прямуємо до головної тенденції – організатори з усього світу між собою конкурують за гравців.
Тенденції у змаганнях
Станіслав Горуна, бронзовий призер Олімпіади-2020 з карате
На Олімпійських іграх-2020 у Токіо вперше в програмі було карате. У цьому виді Україну представляли три атлети, які здобули срібну та бронзову медалі. Срібло виграла Анжеліка Терлюга, а бронзу – ваш покірний слуга Станіслав Горуна.
Більше за каратистів олімпійських нагород Україні принесли тільки борці – чотири медалі.
Враховуючи співвідношення кількості атлетів та медалей, виступ каратистів став найефективнішим серед спортсменів усіх інших видів спорту та відповідних федерацій.
Цей успіх – підсумок десятирічної роботи Української федерації карате (УФК) – структури, створеної у 2009 році, що майже з нуля, за дуже скромної державної підтримки підняла українське карате до топ-10 світового рейтингу.
І я надзвичайно радий і гордий тим, що мав честь докласти зусиль для здобуття цього успіху.
Більше за каратистів олімпійських нагород Україні принесли тільки борці – чотири медалі.
Враховуючи співвідношення кількості атлетів та медалей, виступ каратистів став найефективнішим серед спортсменів усіх інших видів спорту та відповідних федерацій.
Цей успіх – підсумок десятирічної роботи Української федерації карате (УФК) – структури, створеної у 2009 році, що майже з нуля, за дуже скромної державної підтримки підняла українське карате до топ-10 світового рейтингу.
І я надзвичайно радий і гордий тим, що мав честь докласти зусиль для здобуття цього успіху.
Загалом в Україні карате займаються (не тільки в спортивних, а також в оздоровчих цілях) понад 60 тисяч осіб.
Треба зазначити, що цих успіхів УФК досягла за не надто суттєвої підтримки з боку держави. Невеликий бюджет ще й погано адмініструється через пострадянську бюрократичну систему управління спортом. Над цим потрібно працювати, аби змінювати.
А я щасливий, що саме моєму поколінню випав унікальний історичний шанс позмагатися за олімпійські нагороди. І щасливий, що скористався цим шансом. Я щиро вдячний за це моєму тренерові Антону Нікуліну, моєму рідному львівському клубу «Юніон», керівництву УФК та всій українській родині карате.
Треба зазначити, що цих успіхів УФК досягла за не надто суттєвої підтримки з боку держави. Невеликий бюджет ще й погано адмініструється через пострадянську бюрократичну систему управління спортом. Над цим потрібно працювати, аби змінювати.
А я щасливий, що саме моєму поколінню випав унікальний історичний шанс позмагатися за олімпійські нагороди. І щасливий, що скористався цим шансом. Я щиро вдячний за це моєму тренерові Антону Нікуліну, моєму рідному львівському клубу «Юніон», керівництву УФК та всій українській родині карате.
автор: Skodja
Карате в Україні існувало у вигляді численних шкіл та структур, які відбивали наявність різноманітних шкіл та стилів. Спортивним карате опікувалась саме УЛК, яка представляла в Україні Всесвітню федерацію карате (WKF), яка своєю чергою боролася за потрапляння карате до програми Олімпійських ігор.
Тоді ще не скасували радянську статтю щодо кримінальної відповідальності за порушення правил навчання (це відбулося тільки 2019 року). Карате майже не мало державної підтримки та розвивалося коштом власних ресурсів (внески членів клубів та учасників змагань, залучення спонсорів, торгівля обладнанням та амуніцією).
Ба більше, численні стильові структури реєструвалися в Міністерстві спорту й отримували невеличке фінансування та спортивні звання. Рапортуючи про виграші десятків нагород на локальних невеличких турнірах (здебільшого відкритих, за участі дітей різного віку), такі структури вводили в оману суспільну думку та розпорошували державні кошти.
Саме цю ситуацію змінювала УФК.
Тоді ще не скасували радянську статтю щодо кримінальної відповідальності за порушення правил навчання (це відбулося тільки 2019 року). Карате майже не мало державної підтримки та розвивалося коштом власних ресурсів (внески членів клубів та учасників змагань, залучення спонсорів, торгівля обладнанням та амуніцією).
Ба більше, численні стильові структури реєструвалися в Міністерстві спорту й отримували невеличке фінансування та спортивні звання. Рапортуючи про виграші десятків нагород на локальних невеличких турнірах (здебільшого відкритих, за участі дітей різного віку), такі структури вводили в оману суспільну думку та розпорошували державні кошти.
Саме цю ситуацію змінювала УФК.
Про розвиток українського карате
У 2009 році група каратистів-однодумців, випускників Чернівецького університету, яку прозвали «команда математиків», вирішила заснувати нову загальнонаціональну федерацію. Мета федерації – виведення українського карате на сучасний світовий рівень за організацією та досягненнями.
Таке рішення зумовила низка чинників. Українським спортивним карате тоді керувала Українська ліга карате (УЛК). Там було авторитарне керівництво, відсутня система, чіткі правила, які обов'язкові для всіх. Виступи українських спортсменів на великих міжнародних турнірах були нерегулярними, результати – слабкими. Жодної медалі чемпіонатів світу, чемпіонатів Європи, етапів Прем'єр-Ліги ми не мали. Про це навіть не мріяли.
Тож «команда математиків» на чолі із Сергієм Левчуком – патріотичні, інтелектуально розвинені молоді люди, досвідчені бійці, які звикли долати труднощі та не боятися опору та болю, – розробила бачення, стратегію та концепцію нової федерації. Тоді й почали її створювати та розвивати.
Таке рішення зумовила низка чинників. Українським спортивним карате тоді керувала Українська ліга карате (УЛК). Там було авторитарне керівництво, відсутня система, чіткі правила, які обов'язкові для всіх. Виступи українських спортсменів на великих міжнародних турнірах були нерегулярними, результати – слабкими. Жодної медалі чемпіонатів світу, чемпіонатів Європи, етапів Прем'єр-Ліги ми не мали. Про це навіть не мріяли.
Тож «команда математиків» на чолі із Сергієм Левчуком – патріотичні, інтелектуально розвинені молоді люди, досвідчені бійці, які звикли долати труднощі та не боятися опору та болю, – розробила бачення, стратегію та концепцію нової федерації. Тоді й почали її створювати та розвивати.
Команді математиків поступово вдалося залучити на свій бік спортсменів та тренерів, яких приваблювала перспектива працювати за системними, зрозумілими й обов'язковими для всіх правилами..
Про роботу УФК і її результати
Системна робота мала різні напрямки:
- легалізація УФК в Україні та світі;
- проведення національних турнірів та участь у міжнародних змаганнях;
- створення чіткої структури федерації, її комітетів та комісій, регіональних осередків;
- розвиток карате у всіх регіонах країни, підйом їхнього рівня та змагальної конкуренції;
- об'єднання під дахом УФК стильових організацій;
- піар УФК та зв'язки з громадськістю;
- розвиток спорту людей з інвалідністю та ін.
фото https://karate.ua/news/nashi-olimpiitsi-stanislav-goruna
фото https://karate.ua/news/nashi-olimpiitsi-stanislav-goruna
Поступово та системно, крок за кроком, УФК дістала статус єдиного представника WKF в Україні та суб'єкта олімпійського руху в Україні (так само як WKF була визнана Міжнародним олімпійським комітетом).
Саме тоді відбувалися загальнонаціональні та регіональні змагання згідно з вимогами УФК. Почалася сертифікація тренерів та суддів, відбувалися міжнародні семінари. Відбір до національних збірних стали проводити за суворими критеріями. Почалося висвітлення та популяризація карате в українських ЗМІ.
2012 року Аніта Серьогіна виграла першу для українського карате медаль дорослого чемпіонату Європи (срібло), рік потому здобула наше перше золото. За два роки мені пощастило виграти для України першу медаль Чемпіонату світу – бронзу в німецькому Бремені.
Саме тоді відбувалися загальнонаціональні та регіональні змагання згідно з вимогами УФК. Почалася сертифікація тренерів та суддів, відбувалися міжнародні семінари. Відбір до національних збірних стали проводити за суворими критеріями. Почалося висвітлення та популяризація карате в українських ЗМІ.
2012 року Аніта Серьогіна виграла першу для українського карате медаль дорослого чемпіонату Європи (срібло), рік потому здобула наше перше золото. За два роки мені пощастило виграти для України першу медаль Чемпіонату світу – бронзу в німецькому Бремені.
Великого імпульсу для розвитку карате у світі й в Україні надало здобуття олімпійського статусу. До цього значною мірою доклався президент Національного олімпійського комітету України – легендарний Сергій Бубка, якого добре знають та поважають у всьому світі.
Наразі рівень розвитку карате в Україні визначається не лише медалями та статусними речами – як, наприклад, той факт, що Сергія Левчука було обрано до складу виконкому Європейської федерації карате (УKF).
Вагомий вигляд мають просто сухі цифри: наразі УФК об'єднує 16,3 тис. спортсменів зі 117 клубів майже всіх областей України, 500 тренерів і 95 суддів. Усі ці дані є в електронній базі нашої сучасної цифрової федерації.
Наразі рівень розвитку карате в Україні визначається не лише медалями та статусними речами – як, наприклад, той факт, що Сергія Левчука було обрано до складу виконкому Європейської федерації карате (УKF).
Вагомий вигляд мають просто сухі цифри: наразі УФК об'єднує 16,3 тис. спортсменів зі 117 клубів майже всіх областей України, 500 тренерів і 95 суддів. Усі ці дані є в електронній базі нашої сучасної цифрової федерації.
Дмитро Буланов, графічний дизайнер, керівник Bulanov büro
Ми із Незалежною Україною майже однолітки. Я народився до фактичного ухвалення Незалежності, ще за часів існування Радянського Союзу. Це був 1986-й – рік аварії на ЧАЕС.
Я багато думав, щоб це могло символізувати – народитись у рік катастрофи в Києві. Можливо, проживати перші місяці свого життя в країні зі свіжою страшною раною в самому її серці – це як отримати щеплення для майбутніх буремних років.
Я багато думав, щоб це могло символізувати – народитись у рік катастрофи в Києві. Можливо, проживати перші місяці свого життя в країні зі свіжою страшною раною в самому її серці – це як отримати щеплення для майбутніх буремних років.
Цьогоріч ми за власною ініціативою на честь ювілею Незалежності України в об'єднані з командами однодумців-ентузіастів (Cosmos Studio, Redlab, Bulanovburo & White studio design, Hope& Partners, FFFACE.ME, Getty Images / Global Images Ukraine, ЕдКемп Україна & Шкільний світ, PING Studio , Kateryna Prokhorenko, Бюро перекладів Профпереклад) вирішили привітати Україну та нагадати про наші досягнення за 30 років у формі іміджевої промокампанії України #30UA, покликаній привернути увагу світу до 30-ї річниці Незалежності у форматі wow-cайту https://30ua.info/. Запрошуємо всіх поділитись нашими досягненнями та привітати одне одного зі святом!
Моє дитинство летіло крізь 90-ті, вже в незалежній Україні, яка поступово вилазила з кримінальної буремності, про яку я більше чув від родичів і знайомих, ніж відчував сам. Батькам та їхнім старанням я завдячую тим, що для мене дитячі роки були радше про телебачення, відеоігри та LEGO, ніж про складнощі безгрошів'я.
Думаю, моє покоління, мабуть, стало першим у нашій історії, для якого бренди мали певну цінність. Ми росли на мультфільмах Діснея та бойовиках Голлівуду, ми чекали на Новий рік батончики Снікерс, Марс і Мілкі Вей, збирали дрібні гроші, аби купити Турбо та Лав Іс. Що ж казати про найнедосяжнішу мрію, яка мала конкретні імена – Денді й Сега.
Думаю, моє покоління, мабуть, стало першим у нашій історії, для якого бренди мали певну цінність. Ми росли на мультфільмах Діснея та бойовиках Голлівуду, ми чекали на Новий рік батончики Снікерс, Марс і Мілкі Вей, збирали дрібні гроші, аби купити Турбо та Лав Іс. Що ж казати про найнедосяжнішу мрію, яка мала конкретні імена – Денді й Сега.
Про дитинство та свободу
А ще, скільки себе пам'ятаю, я любив малювати, бабуся лиш встигала купувати мені альбоми й блокноти. Фантазія працювала в турборежимі, світ візуального мистецтва був мені близьким і рідним. Тому після закінчення школи я вибрав графічний дизайн та почав навчання в Інституті реклами.
На початку 2000-х це була нова професія. Сильна школа українських радянських митців дизайну була занедбана й майже забута, бо 90-ті – це роки, коли дизайн – останнє, мабуть, про що думали. Мистецтво візуалу тихо чекало свого часу, і мені випала можливість зростати як спеціаліст разом із самим українським дизайном, що стрімко почав розвиватися вже ближче до 2010-х років.
На початку 2000-х це була нова професія. Сильна школа українських радянських митців дизайну була занедбана й майже забута, бо 90-ті – це роки, коли дизайн – останнє, мабуть, про що думали. Мистецтво візуалу тихо чекало свого часу, і мені випала можливість зростати як спеціаліст разом із самим українським дизайном, що стрімко почав розвиватися вже ближче до 2010-х років.
Трохи згодом у моєму житті стався значущий для мене випадок: на книжковому ринку Петрівки (зараз Почайна) я придбав книгу «Останні орли» Михайла Старицького насамперед через ілюстрації легендарної Софії Караффи-Корбут. Читаючи цей епічний роман про гайдамаків і їхній визвольний рух, я відчував вогонь боротьби за свободу наших предків. Він передавався мені, запалював бажання ставати не просто спостерігачем розвитку України як держави, а й безпосереднім його учасником.
Революцію гідності я сприймав вже свідомо, розуміючи причини змін у країні. У повітрі ніби літало бажання вирватись із болота старої химери радянщини та владних кримінальних угруповань із 90-х. Я відчував зв'язок між подіями 18-го сторіччя та 2014-м роком.
Революцію гідності я сприймав вже свідомо, розуміючи причини змін у країні. У повітрі ніби літало бажання вирватись із болота старої химери радянщини та владних кримінальних угруповань із 90-х. Я відчував зв'язок між подіями 18-го сторіччя та 2014-м роком.
Про юність і зміни в Україні
Свободу як цінність та розмаїття можливостей я, народжений разом із незалежною Україною, поглинав із самого дитинства. Проте, навчаючись на третьому курсі, Помаранчеву революцію я сприйняв із пересторогою.
Мені, молодій людині, з головою зануреній в дизайн і мистецтво, були неблизькі й незрозумілі політичні питання. З усіх політичних імен я знав лише Кучму через його привітання під ялинкою раз у рік. І тут з'являються якісь Ющенко та Янукович у боротьбі помаранчевих сил проти синіх, і весь Київ ніби злетів із котушок.
Мені, молодій людині, з головою зануреній в дизайн і мистецтво, були неблизькі й незрозумілі політичні питання. З усіх політичних імен я знав лише Кучму через його привітання під ялинкою раз у рік. І тут з'являються якісь Ющенко та Янукович у боротьбі помаранчевих сил проти синіх, і весь Київ ніби злетів із котушок.
Символічно, що напередодні подій Майдану компанія Brandhouse та дизайн-студія Королівські митці, де я працював дизайнером, закінчувала роботу над масштабним проєктом зі створення брендингу для України, її туристичної привабливості для всього світу на замовлення Державного агентства України з туризму та курортів і GIZ. Фактично ми мали на меті викарбовувати українську ідентичність, яка вирізняла нас серед інших країн. І головною наскрізною цінністю бренд-платформи була свобода в різних проявах.
Саме свобода – фундаментальна цінність українців. І ми не помилилися. Зовсім скоро, після презентації створеного бренду України наприкінці 2013-го року, вже у 2014-му році ми довели це на весь світ.
Саме свобода – фундаментальна цінність українців. І ми не помилилися. Зовсім скоро, після презентації створеного бренду України наприкінці 2013-го року, вже у 2014-му році ми довели це на весь світ.
фото: https://www.facebook.com/dmytro.bulanov.8
фото: https://www.facebook.com/dmytro.bulanov.8
фото: https://www.facebook.com/dmytro.bulanov.8
За чотири роки ми встигли створити «обличчя» як бізнесу, так і державним органам та містам, територіям і подіям.
Активний розвиток країни після революції та децентралізація сприяли вибуху туристичної активності й розвитку українських територій. Разом із колегами та партнерами ми створили туристичні бренди для Запоріжжя, Генічеську (відео-кейс), Черкащини (Черкаська область) та Приазов'я (Приазовського регіону, що об'єднує п'ять ключових туристичних локацій: Генічеськ, Бердянськ, Кирилівка, Маріуполь і Мелітополь), та інших міст і територій.
Водночас цифровізація та реформації державних органів також набирали обертів. Спосіб комунікації з громадянами й «обличчя» держустанов також потребували змін.
Активний розвиток країни після революції та децентралізація сприяли вибуху туристичної активності й розвитку українських територій. Разом із колегами та партнерами ми створили туристичні бренди для Запоріжжя, Генічеську (відео-кейс), Черкащини (Черкаська область) та Приазов'я (Приазовського регіону, що об'єднує п'ять ключових туристичних локацій: Генічеськ, Бердянськ, Кирилівка, Маріуполь і Мелітополь), та інших міст і територій.
Водночас цифровізація та реформації державних органів також набирали обертів. Спосіб комунікації з громадянами й «обличчя» держустанов також потребували змін.
Це маркетинговий інструмент, який, окрім прямої функції просування й продажу, несе в собі естетичну функцію та формує навколишнє візуальне середовище. Бренди, якими ми користуємося щодня, починаючи від зубної пасти, одягу й ранкової кави, закінчуючи мобільними застосунками й сервісами, – усі вони мають свою візуальну ідентичність. Інакше кажучи, візуальний образ, за допомогою якого ми їх вирізняємо та запам'ятовуємо. Це і є моя основна спеціальність – бренд-айдентика. Я дарую брендам обличчя.
За весь час, який я провів у креативній індустрії, я шукав найзручніший і найпродуктивніший для себе формат від найманого працівника до підприємця, власника дизайн-бюро. Так у 2017 з'явилось Bulanov büro.
За весь час, який я провів у креативній індустрії, я шукав найзручніший і найпродуктивніший для себе формат від найманого працівника до підприємця, власника дизайн-бюро. Так у 2017 з'явилось Bulanov büro.
Уже потім, у 2018-му, агенція Банда разом із Міністерством інформаційної політики України втілила нове бачення післяреволюційної України, привабливої для інвесторів, туристів та самих українців у бренді Ukraine Now із ключовим меседжем, що все нове, революційне та інвестиційно привабливе відбувається в Україні саме зараз.
Те, що я роблю вже 15 років, правильно називати візуальними комунікаціями – інструмент, який допомагає брендам, громадським організаціям, містам, державним органам та всій країні комунікувати, «говорити» мовою візуалу: символи, образи, колір, композиція, шрифт і правила.
Те, що я роблю вже 15 років, правильно називати візуальними комунікаціями – інструмент, який допомагає брендам, громадським організаціям, містам, державним органам та всій країні комунікувати, «говорити» мовою візуалу: символи, образи, колір, композиція, шрифт і правила.
Про пошук ідентичності та про Незалежність
Особливими для нас є освітні та інформаційні проєкти, адже це головні інструменти та «знаряддя праці» у сучасному інформаційному світі, тому серед наших кейсів з айдентики є освітні проєкти, більшість із яких, як і проєкт для МОНу, ми робимо pro bono як наш соціальний вклад в загальний розвиток.
З-поміж таких проєктів слід згадати НУШ, BeSmart (безплатна підготовка до ЗНО), EdCamp Ukraine (спільнота освітян), ОсвітАналітика (аналітичний центр Київського університету Б. Грінченка) Всеукраїнська школа онлайн, національна платформа можливостей професійного розвитку педагогічних працівників Edway та проєкт, який нещодавно запустило Міністерство культури й інформаційної політики України – Фільтр, над яким ми працювали разом із Solutions for people.
З-поміж таких проєктів слід згадати НУШ, BeSmart (безплатна підготовка до ЗНО), EdCamp Ukraine (спільнота освітян), ОсвітАналітика (аналітичний центр Київського університету Б. Грінченка) Всеукраїнська школа онлайн, національна платформа можливостей професійного розвитку педагогічних працівників Edway та проєкт, який нещодавно запустило Міністерство культури й інформаційної політики України – Фільтр, над яким ми працювали разом із Solutions for people.
Так у 2017 році разом із Олександром Трегубом і школою Projector, де я почав викладати візуальній комунікації, ми взялися за ініціативу зі створення айдентики для МОН, і тодішня міністерка Лілія Михайлівна Гриневич разом із командою її затвердила. Для нас це була особиста перемога, а глобально – це перемога якісного дизайну, бо зазвичай держустанови комунікують плачевно й мають відповідний вигляд, ніби вони походять із минулого й до сучасності не належать.
Пізніше наше бюро створило айдентику для ще однієї держустанови – Державної служби морського та річкового транспорту України (відеокейс), а разом із партнерами Hope&Partners та COSMOS studio у співпраці створили комунікаційне супроводження політичної конференції міжнародного рівня Democracy in Action, присвяченій обговоренню рішень больових точок демократії та боротьбі з корупцією, зі спікерами з усього світу: Президент і лідери країн, представники НАТО, Пентагона та ФБР, Єврокомісії та Європарламенту, громадські діячі. Цьогоріч зарелізили айдентику для Київ Цифровий.
Пізніше наше бюро створило айдентику для ще однієї держустанови – Державної служби морського та річкового транспорту України (відеокейс), а разом із партнерами Hope&Partners та COSMOS studio у співпраці створили комунікаційне супроводження політичної конференції міжнародного рівня Democracy in Action, присвяченій обговоренню рішень больових точок демократії та боротьбі з корупцією, зі спікерами з усього світу: Президент і лідери країн, представники НАТО, Пентагона та ФБР, Єврокомісії та Європарламенту, громадські діячі. Цьогоріч зарелізили айдентику для Київ Цифровий.
Щороку мої амбіції та досвід зростають, і я бачу зміни на краще – як у моїй професії, так і в державі загалом. Тому я не втрачаю запал, а тільки набираю обертів, співпрацюючи з друзями колегами та партнерами, щоб зосереджуватися на проєктах великого масштабу, які впливають на розвиток нашої молодої та амбітної держави.
Я не відсторонений спостерігач, а активний учасник творення нової Незалежної країни, 13 років у шлюбі й маю чудову 12-річну дочку, яка виховується в новій, вільній від застарілих стереотипів минулого, дійсності. Якщо я відчуваю себе частиною нової країни, то вона тим паче.
Я не відсторонений спостерігач, а активний учасник творення нової Незалежної країни, 13 років у шлюбі й маю чудову 12-річну дочку, яка виховується в новій, вільній від застарілих стереотипів минулого, дійсності. Якщо я відчуваю себе частиною нової країни, то вона тим паче.
Валерія Гузема, засновниця бренду Guzema Jewelry
Мій вік один в один співпадає з часом української незалежної державності.
Я народилась саме в той дивний момент, коли турбулентність рідного світу була у своєму екстремумі.
Звісно, зараз наші ділові, освітні, побутові, особисті аспекти життя досить збалансовані і наше покоління навіть не знає, як можна жити інакше.
Дуже швидко нами були запозичені світові принципи бізнесу і ділового етикету, бо ми шалено швидко повністю інтегрувалися у світову спільноту. Авжеж, спочатку був період лоскотливого захвату матеріальними можливостями, утилітарними речами. Але швидко з'явилося відчуття відносності цінностей і перенасиченості.
Згодом всі ми зрозуміли, що без пошуку свого особистого державного, національного особистого дискурсу нам не обійтись. І ось за останні десять років ми зробили неймовірно багато у творчій сфері, музиці, живопису.
Я народилась саме в той дивний момент, коли турбулентність рідного світу була у своєму екстремумі.
Звісно, зараз наші ділові, освітні, побутові, особисті аспекти життя досить збалансовані і наше покоління навіть не знає, як можна жити інакше.
Дуже швидко нами були запозичені світові принципи бізнесу і ділового етикету, бо ми шалено швидко повністю інтегрувалися у світову спільноту. Авжеж, спочатку був період лоскотливого захвату матеріальними можливостями, утилітарними речами. Але швидко з'явилося відчуття відносності цінностей і перенасиченості.
Згодом всі ми зрозуміли, що без пошуку свого особистого державного, національного особистого дискурсу нам не обійтись. І ось за останні десять років ми зробили неймовірно багато у творчій сфері, музиці, живопису.
Мені спала на думку така аналогія.
У тридцять років навіть дерево ще молоде.
Ми тільки друге покоління, що якраз і насаджує з любов'ю наш милий український сад.
Помалу ми збираємо в нашому садочку плоди. Щось не виросте зовсім, щось буде найсмачнішим і найкращим у світі.
У тридцять років навіть дерево ще молоде.
Ми тільки друге покоління, що якраз і насаджує з любов'ю наш милий український сад.
Помалу ми збираємо в нашому садочку плоди. Щось не виросте зовсім, щось буде найсмачнішим і найкращим у світі.
Ми точно робимо все правильно.
Праця, освіта, вдосконалення – це наш шлях і наша радість.
Праця, освіта, вдосконалення – це наш шлях і наша радість.
Наша Україна сучасна і архаїчна водночас. Десь є місця, де зберігаються вікова сталість і традиції. У тихих місцях обабіч цивілізаційного вихру залишилися дива, і саме там ми шукаємо і знаходимо цілюще коріння. Його можна пересадити у свіжий ґрунт і отримати щось нове – дивне і захопливе, або отримати в спадщину чарівне зілля, що переплете магію української давньої нації з натхненням нових митців.
Україна почала знаходити своє місце в світовому пазлі тільки після того, як зрозуміла – вона має осягнути власне тіло, природу, віднайти засоби відображення дійсності, заговорити своєю мовою, врешті-решт.
Україна почала знаходити своє місце в світовому пазлі тільки після того, як зрозуміла – вона має осягнути власне тіло, природу, віднайти засоби відображення дійсності, заговорити своєю мовою, врешті-решт.
Щороку ми зустрічаємо нові імена, дивуємось новим творам – як на традиційній сцені, так і в мультимедійних, абсолютно незвичних колабораціях.
Активність і пасіонарність українців вражає. Спілкування та взаємодія з фундаціями в інших країнах, культурний обмін дають напрочуд захопливий ефект.
Ми бачимо, що українська творча сфера за роки Незалежності вже не залежить від політичних форматів чи цензури. Ми всі усвідомлюємо, що не маємо жодних обмежень. Наша свобода самовираження є абсолютною, а якщо і є якісь межі, вони стосуються власного смаку, естетики або моди та кон'юнктури.
Звісно, мистецтво завжди рефлексує на суспільні чи політичні виклики. Але естетика, форми викладу та реалізації в українському мистецтві чи творчому бізнесі самодостатні.
Активність і пасіонарність українців вражає. Спілкування та взаємодія з фундаціями в інших країнах, культурний обмін дають напрочуд захопливий ефект.
Ми бачимо, що українська творча сфера за роки Незалежності вже не залежить від політичних форматів чи цензури. Ми всі усвідомлюємо, що не маємо жодних обмежень. Наша свобода самовираження є абсолютною, а якщо і є якісь межі, вони стосуються власного смаку, естетики або моди та кон'юнктури.
Звісно, мистецтво завжди рефлексує на суспільні чи політичні виклики. Але естетика, форми викладу та реалізації в українському мистецтві чи творчому бізнесі самодостатні.
Тетяна Мельник, багаторазова чемпіонка світу та Європи з пауерліфтингу
30 років – це рубіж у житті кожної людини. Це, на відміну від 18-річного повноліття, коли ти, начебто, стаєш дорослим, маєш право голосу та відчуваєш свободу вибору, – справжнє повноліття.
У 30 вже виникає усвідомлення відповідальності за свої дії та категоричне переосмислення цінностей. Це вік, коли амбіції вже мають міцне підґрунтя, а в голові формуються чіткі алгоритми досягнення цілей. Вік, коли вже є певний життєвий досвід та ще повно сил для реалізації задуманого. Коли ти перестаєш наступати на улюблені граблі та розумієш, як їх використати в обробці території своїх планів.
У 30 вже виникає усвідомлення відповідальності за свої дії та категоричне переосмислення цінностей. Це вік, коли амбіції вже мають міцне підґрунтя, а в голові формуються чіткі алгоритми досягнення цілей. Вік, коли вже є певний життєвий досвід та ще повно сил для реалізації задуманого. Коли ти перестаєш наступати на улюблені граблі та розумієш, як їх використати в обробці території своїх планів.
Про незалежність і розвиток спорту
З проголошенням незалежної України розпочався й зірковий час національної збірної з пауерліфтингу. Наші спортсмени почали завойовувати медалі найвищого ґатунку для нашої окремої держави.
У 1992 році на Чемпіонаті Європи з пауерліфтингу на честь перемоги нашого спортсмена Володимира Іваненка вперше на міжнародній арені звучав тоді ще навіть не затверджений, але такий необхідний та рідний нам гімн України!
А цьогоріч на Чемпіонаті Європи в чеському місті Плзень чоловіча та жіноча збірні команди України з пауерліфтингу вкотре безапеляційно довели, що наша нація найсильніша, посівши перші командні місця з неймовірним багажем особистих медалей та серією оновлених рекордів Європи та світу.
Я бажаю нашій країні стати по-справжньому повнолітньою, самодостатньою та амбітною; усвідомити свою унікальність та розставити пріоритети. Ми вже не ті, якими були у 18, 20 чи 25. Хай нам щастить, бо як кажуть: «Fortes fortuna adiuvat» – доля допомагає сміливим.
У 1992 році на Чемпіонаті Європи з пауерліфтингу на честь перемоги нашого спортсмена Володимира Іваненка вперше на міжнародній арені звучав тоді ще навіть не затверджений, але такий необхідний та рідний нам гімн України!
А цьогоріч на Чемпіонаті Європи в чеському місті Плзень чоловіча та жіноча збірні команди України з пауерліфтингу вкотре безапеляційно довели, що наша нація найсильніша, посівши перші командні місця з неймовірним багажем особистих медалей та серією оновлених рекордів Європи та світу.
Я бажаю нашій країні стати по-справжньому повнолітньою, самодостатньою та амбітною; усвідомити свою унікальність та розставити пріоритети. Ми вже не ті, якими були у 18, 20 чи 25. Хай нам щастить, бо як кажуть: «Fortes fortuna adiuvat» – доля допомагає сміливим.
Про навчання й самосвідомість
Я з того покоління, яке першого року незалежності пішло в перший клас. Ми були пілотним проєктом нашої школи, який розпочав навчання українською й не мав у списку предметів російською мовою.
Нас виховували національно свідомими, і я чітко пам'ятаю конфлікти зі своїми рідними, які зі сльозами на очах згадували ковбасу по 10 копійок. Ми були вже зовсім іншими. Такими себе відчували.
У моєму спорті 30 – це найвищий розквіт сили. У 29 років я народила доньку, а після повернулась на поміст, щоб далі здійснити переможну ходу європейськими та світовими помостами зі встановленням нових рекордів.
Я вже мала безцінний досвід, відкритість до всього нового, бажання володіти інформацією, чітке розуміння найголовнішого в житті – доньки – та бажання втілювати мрії в реальність для неї.
Нас виховували національно свідомими, і я чітко пам'ятаю конфлікти зі своїми рідними, які зі сльозами на очах згадували ковбасу по 10 копійок. Ми були вже зовсім іншими. Такими себе відчували.
У моєму спорті 30 – це найвищий розквіт сили. У 29 років я народила доньку, а після повернулась на поміст, щоб далі здійснити переможну ходу європейськими та світовими помостами зі встановленням нових рекордів.
Я вже мала безцінний досвід, відкритість до всього нового, бажання володіти інформацією, чітке розуміння найголовнішого в житті – доньки – та бажання втілювати мрії в реальність для неї.
Я завжди ставлю в приклад Велику Британію – там діяльність фондів контролює державна структура Charity Comission. За невчасні чи неправдиві звіти вона може закрити благодійний фонд, а топменеджменту та наглядовій раді назавжди заборонити займатися благодійністю. Це гарантує людям, які підтримують своїми коштами благодійні організації, прозорість кожної витраченої копійки.
