Спецпроєкти

Шпайш машт флоу: якою вийшла «Дюна» Дені Вільнева


В український прокат вийшла довгоочікувана екранізація фантастичного роману Френка Герберта «Дюна» від режисера Дені Вільнева. Редакція bit.ua подивилася фільм і розповідає, чому вам необхідно піти на нього в кінотеатр просто зараз. 

Сюжет «Дюни» (коротко)

У майбутньому Всесвітом керуватимуть імператор та наближені до нього сімейні клани. Найвпливовіші з них зосереджені на видобуванні прянощів (спайсу) – психоактивної речовини на пустельній планеті Арракіс. 

Спайс є частиною екосистеми. Його виробляють величезні хробаки Шай-Хулуди, яким поклоняються фремени – місцеві жителі Арракісу. 

Спайс важливий для людей не тільки як наркотик: він допомагає гільд-навігаторам (людям, які мутували) передбачати майбутнє для подорожей космосом, вибираючи найбезпечніші шляхи. 

Гільд-навігатори й ментати є такими собі замінниками високих технологій після батлеріанського джихаду, коли люди придушили повстання машин.

У «Дюні» нам демонструють боротьбу за спайс двох кланів: Атрейдісів та Харконненів. Імператор Шаддам IV вирішує підтримати Харконненів, щоб знищити герцога Лето Атрейдіса, влади якого боїться. Хоча Харконнени захоплюють Арракіс, син Лето – Пол Атрейдіс – приєднується до фременів, щоб розпочати священну війну проти імператора.  

Перші спроби подолати «Дюну»

Екранізувати величезну й величну «Дюну» намагалися Алехандро Ходоровський і Девід Лінч. 

«Дюна» Ходоровського

Режисер бажав створити багатосерійний фільм, наймасштабніший у світі кінофантастики. Саундтреками мали бути пісні Pink Floyd та Magma. Декораціями та одягом персонажів планували опікуватися коміксист Жан «Мебіус» Жиро та Ганс Рудольф Ґігер (його найвідомішим дитям є ксеноморф із «Чужого»).

Додайте до цього Сальвадора Далі в ролі падишаха-імператора, і ви зможете хоч трошки відчути 14-годиновий епік, який так і не вийшов на екрани. Це дійство було надто дорогим і відлякувало спонсорів, продюсерів та студії. 

Водночас напрацювання Ходоровського не викинули на смітник історії. Вони вплинули на інших режисерів, зокрема Джорджа Лукаса з його «Зоряними війнами». Також напрацювання дозволили Алехандро створити мегаломанські комікси «Метабарони», «Інкал», «Техносвященники» та інші, які увійшли в так званий «Ходоверс» (Всесвіт Ходоровського), які рекомендуємо вам прочитати. Крім того, варто переглянути документальний фільм «”Дюна” Ходоровського».

У 1976 році кінопродюсер Діно Де Лаурентіс купив права на екранізацію «Дюни». Спочатку він запропонував зняти фільм Рідлі Скотту. Той згодився й навіть запросив як художника-постановника згаданого Гігера.

За деякий час Скотт захопився іншим проєктом – «Чужим», до роботи з яким він залучив Ганса Рудольфа. 

«Дюна» Лінча

У 1981-му дочка де Лаурентіса Рафаела, вражена сюрреалістичними роботами Лінча, пропонує тоді ще молодому режисеру реалізувати амбіційну ідею батька.

Це може здатися дивним, але Лінча бачили як режисера фантастичних фільмів. Наприклад, йому також пропонували зняти третій фільм із саги «Зоряні війни» – «Повернення Джедая». 

Про те, наскільки провальною була «Дюна» Лінча, не говорив тільки лінивий. Касові збори становили 30 млн доларів (бюджет фільму – 42 млн). 

Та й фанатам не сподобалося дуже вільне трактування роману Герберта. Наприклад, у фільмі фігурує звукова зброя, яка активується гаслом «Муад’Діб» – фременським іменем Пола Атрейдіса. У романі такої зброї нема взагалі, а «Муад’Діб» є молитвою, яку вимовляють фремени перед вбивством ворога.

Ходоровський поважав Лінча та вважав, що йому вдасться перемогти його на теренах кіновиробництва й зняти чудовий фільм. Після візиту в кінотеатр він вийшов з усмішкою на обличчі.

– Я був щасливий, щасливий, щасливий! Стрічка вийшла лайняною! І я зрозумів, що зняти «Дюну» не може ніхто, це неможливо. Вона повинна залишитися легендою, – сказав тоді Ходоровський.

Загалом «Дюна» Лінча виділяється із загальної фільмографії режисера. Цю картину ніби зовсім не він знімав. У ній немає «лінчевських» персонажів, кадрів та сюжетних ходів, які підкреслюють стиль автора. Хоча присутні візуальні експерименти, медитативні та психоделічні.

Цю «Дюну» не можна назвати поганою роботою. У ній є багато цікавих моментів, які народилися у спробах примирити кіно та книгу. Якщо її розглядати окремо від тексту та сприймати як пересічний фантастичний фільм, то багатьом вона навіть сподобається – хоча зрозуміти вдасться небагато. 

Якщо ж ви фанат «Дюни», краще не дивитися екранізацію Лінча. Ви також нічого не зрозумієте, але будете ще плюватися на невідповідності та досить вільну інтерпретацію твору Френка Герберта.

Dune must flow

У 2016-му права на «Дюну» перейшли студії Legendary Pictures. Тоді ж стало відомо, що зніматиме нову картину франко-канадський режисер Дені Вільнев – не остання людина у світі фантастики.

Глядачі та кінокритики високо оцінили його «Прибуття» 2016 року (хоча там було багато сюжетних дірок, незрозумілих і абсурдних моментів), а потім і «Того, що біжить по лезу 2049» 2017 року (який також мав проблеми з подачею історії). 

Кадри з фільму «Той, що біжить по лезу 2049»

Однозначно можна сказати, що Вільнев – новий голлівудський візіонер, який картинкою та музикою може розповісти більше, ніж діалогами та грою акторів. У його роботах наголос ставиться на образність, яка знаходить місце й у психологічних драмах, і в трилерах, і в науковій фантастиці. 

Тому «Дюна» – багато в чому психоделічна й навіть езотерична – потрапила в правильні руки. Нарешті ми дочекалися її появи на великому екрані, попри коронавірус та інші кризи, які охопили світ.

«Дюна» Вільнева 

З перших кадрів у вічі впадає краса космічних кораблів, далеких планет, одежі персонажів тощо.

Довгі й повільні кадри відкривають нові простори свідомості не гірше, ніж спайс з Арракіса. Тому між телефоном, ноутбуком і навіть великим телевізором краще вибрати кінотеатр… з гарною акустичною системою, оскільки саундтрек написав Ганс Циммер, якого й представляти не потрібно – просто погляньте на портфоліо

Але із цим жирним плюсом десь поруч стоїть і невеликий, але мінус. Краса пожирає екранний час. Тригодинний фільм розповідає лише частину історії. Наприкінці на нас очікує всім відоме «Далі буде». 

Треба розуміти, що Вільнев не зміг би ідеально й повністю розповісти історію зразу. Але, прибравши кисіль деяких кадрів, можна було б представити трохи більше від того, що ми маємо зараз.

Можна вже сказати, що нове зображення Шай-Хулуда Вільнева замінить лінчевське, яке довгий час експлуатували в попкультурі.

Якщо говорити про сюжет – Вільнев, як і Лінч, впускає деякі події та деталі з книги, але намагається не експериментувати з романом занадто сильно. Це помітно навіть із реакції фанатів: вони бурчать, але трійку з плюсом ставлять. 

Особиста подяка від автора матеріалу, що Вільнев не прибрав історію імперського еколога Лієт-Кайнз – досить важливого персонажа «Дюни», оскільки книжка присвячена насамперед проблемам екології.

«Дюна» – це твір, у якому Всесвіт є велетенським плавильним котлом. У ньому змішалися різноманітні культури, що вплинуло й на мову. Тому арабізми поєднуються зі слов’янізмами, діалекти фарсі – з англійською, а фремени розмовляють видозміненою кабардинською. Передати це лінгвістичне різноманіття дуже складно. Вільнев спробував і мав чудовий результат.

Коли фремени співають нашид, прославляючи Арракіс, або сардаукари розмовляють власною мовою низькими голосами, глядачі краще поринають у світ картини, відчувають себе учасниками подій. 

І ще трохи про сюжет

Зараз обговорюють теорію, що Вільнев намагається відбілити репутацію талібів, джихадистів та інших радикальних мусульман, які воюють у країнах Близького Сходу. На них схожі фремени та методи їхньої партизанської боротьби за власну землю проти імперських сил, яким важливі лише корисні копалини. 

Подібна конспірологія може викликати лише усмішку, оскільки Френк Герберт писав «Дюну» у 60-х, коли проблема ісламського фундаменталізму не була нагальною. Крім того, якщо події мають відбуватися в пустелі, логічно, що реальними прототипами жителів пустелі будуть, найімовірніше, араби.

Також Вільнев, як і в інших своїх фільмах, приділяє увагу сильним жінкам. У цьому разі – Леді Джессіці, коханці герцога Лето I Атрейдіса, матері Пола Атрейдіса та членкині жіночого таємного ордену Бене Гессеріт. Монахині ордену вміють воювати, передбачати майбутнє та контролювати людей за допомогою голосу. Мета спільноти – створити надлюдину квісатц хадераха.

Саме Леді Джессіка, яка передала знання Бене Гессеріт Полу, зробила його квісатц хадерахом для організації повстання на Арракісі та знищення імперської тиранії у Всесвіті. Тобто світом керує не той, хто володіє спайсом, а орден відьом.

Якщо говорити про негативні моменти в «Дюні», варто зазначити про акторський склад. 

Тімоті Аль Шаламе ніби справляється із завданнями в ролі Пола, але як для майбутнього імператора має вигляд боязкого хлопчиська (тепер згадаємо, який гармонійний вигляд на його місці мав майбутній агент Купер). 

Джейсон Момоа в ролі Дункана Ідахо викликає стійкі асоціації з Акваменом – героєм однойменного жахливого фільму. Коли реслер Дейв Батіста з’являється на екрані в ролі лиходія, це додає фільму деякої комічності. Кам’яне обличчя Батіста, сповнене болісним драматизмом, не дозволяє сприймати побачене серйозно. 

«Перемогою» у цьому разі стали Хав’єр Бардем (мегакрутий образ Стілгара), харизматичний Стівен Хендерсон (Суфір Хават) та Оскар Айзек (Лето Атрейдіс).

Загалом «Дюна» не вийшла шедевром, але заслуговує бути доданою до маст-вотч-листів. Вільнев зробив кіно у своєму дещо ремісничому стилі: об’єднав артхаус із мейнстримом та гармонійною картинкою. 

Чи сподобається фанатам романам? Певно, ні. Але ми пам’ятаємо, що «Дюну» неможливо екранізувати.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Теги:
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу з тестами! 🧐