Заборони це, і зробиш популярним: 3 історії утисків свободи
26 cерпня на bit.ua вийшов матеріал про те, як християнські активісти намагаються заборонити порно. Ми в редакції здивувалися, що у 2021 році хтось намагається щось заборонити, бо заборони не працюють.
Так народився цей матеріал – ми взяли три найвідоміших випадки заборон і цензурування та подивилися, до чого вони призвели.
Дисклеймер: є в цьому світі явища, які точно треба заборонити, наприклад, героїн чи вибухові пристрої. У цьому матеріалі ми говоримо не про них. Тут зосередимося на речах, які можна використовувати на благо, а можна – на шкоду.
Заборона алкоголю у США мала неочікувані результати. «Сухий закон»
Фото з Вікіпедії
«Сухий закон» справді змусив людей менше пити. Загальне споживання алкоголю на людину раптово знизилось на 63%, порівнюючи з 1910 роком (піковий рік вживання до заборони).
Упродовж дії сухого закону населення США «намагалося» вирівняти статистику й споживало все більше й більше, але до рівня 1910 року показники повернулися аж у 1973 р.
Також цей закон вплинув на здоров’я населення. Смертність від цирозу печінки знизилась на 10-20%. Зменшилася кількість пацієнтів в алкогольних відділеннях лікарень.
Але люди почали частіше труїтися неякісним алкоголем. І хоч споживала алкоголь менша кількість людей, але кожен окремо почав пити більше. Це пов’язано з контрабандою: злочинцям вигідніше було перевозити одну пляшку віскі, ніж пляшку пива.
Злочинність і корупція
Фото з Вікіпедії
Символами «сухого закону» стало не здорове населення, а гангстери. Один Аль Капоне заробляв 60 мільйонів доларів на рік. Саме в ті роки у США сформувалася організована злочинність і війни банд.
Найвідоміший епізод цієї війни – «Різанина на день Святого Валентина». Люди Капоне вишукувати перед гаражем сімох гангстерів ворожої мафії та розстріляли їх, випустивши більш ніж 70 куль.
Також варто зазначити, що мафія купувала поліціянтів, депутатів і різних політиків. Тож Америка здобула ще великі проблеми з корупцією.
Для балансу слід зазначити, що «сухий закон» насправді знизив відсоток злочинів у країні. Бо, наприклад, 40% вбивств пов’язані з алкоголем. Але також цей закон підвищив рівень організованої злочинності та корупції.
Більше про наслідки «сухого закону» можна дізнатися в статті VOX.
До чого призвела заборона?
Загалом дослідники сходяться на тому, що підвищення ціни алкоголю й обмеження його продажу позитивно вплинуло на динаміку вживання. Але повна його заборона була помилкою, яка не спрацювала.
Класна ідея: цензуруватимемо кіно. Кодекс Хейса
Фото: Pxfuel
Другий приклад теж зі США. У 1927-28 роках закінчилася ера німого кіно, і актори на екрані нарешті заговорили.
Репліки з екранів почали обурювати американських консерваторів, які заявляли про розпусту в суспільстві й антихристиянські цінності та вимагали від політиків щось із цим зробити.
Влада таки щось зробила, і у 1934 році на повну запрацював так званий Кодекс Хейса (Hays Code).
Наведемо деякі положення:
- Не можна виставляти злочинців і злочинні дії з позитивного боку.
- Показувати лише «правильні стандарти життя». Режисери майже не знімали кіно про бідність, бо життя бідних могли розцінити як «неправильне життя».
- Забороняли показувати оголене тіло й навіть натяки на секс.
- Релігію та релігійних людей можна показувати лише з позитивного боку.
- Повне табу на подружню зраду.
- Не можна показувати змішані шлюби (шлюби з представниками різних рас).
- Не можна показувати білих людей у рабстві.
- Ніякої лайки, демонстрації наркотиків й алкоголю.
Насправді там ще дуже багато пунктів заборон і рекомендацій.
Нові правила призвели до того, що всі наведені теми перестали показувати напряму. Режисери були вимушені працювати з підтекстами й натяками, а глядач «читав між рядків».
У статті TVtropes наведені десятки прикладів того, як режисери та сценаристи знаходили обхідні шляхи для того, щоб показати на екрані те, що хотіли.
Новому світу потрібні нові правила
Фото: Flickr
Після Другої світової війни світ змінюється, і кінороби все більше тиснуть на цензуру та все частіше намагаються її обійти.
У 1948 році Кодекс послаблюють. У 50-х роках активно розвивається телебачення, якого не стосувалися правила для широкого екрана.
Саме тоді, у 50-60 роках, розвивається європейське кіно, наприклад, Нова французька хвиля. Ці фільми показували в американських кінотеатрах і на них теж не поширювався Кодекс Хейса.
У 60-х роках кіноіндустрія відмовляється працювати під цензурою. А у 1967 році Кодекс повністю скасовують. Замінили його на систему вікових обмежень, яка зі змінами, але працює й досі.
Фото: Wes Candela
Насправді на час роботи Кодексу Хейса припадає Золота ера Голлівуду (1910-1960). Під час цієї цензури знято дуже багато великих фільмів.
Але якби ці правила працювали довше, то світ не побачив би Тарантіно, Скорсезе, Клінта Іствуда, Кубріка, Лінча. У нас не було б ні «Термінатора», ні «Фореста Гампа». Тобто не було б усіх фільмів, на яких ми росли та які ми любимо.
Тут ми знову бачимо, що заборона не працює, а регуляція (вікові обмеження) працює чудово.
Окрім цього, існує дослідження, яке показує, що насилля на екрані та в літературі не примножує насилля в реальному житті.
Рок-музика розбещує наших синочків
Фото: wikimedia
У 1985 році відбулося слухання в Конгресі США щодо згубного впливу рок-музики на молодь. Дружини конгресменів об’єдналися в Батьківський музичний ресурсний центр (Parents Music Resource Center).
Вони представили список композицій, які, на їхню думку, завдавали шкоди молоді. До цього списку увійшли такі виконавці: Judas Priest, Mötley Crüe, Prince, Def Leppard, Madonna, AC/DC, Black Sabbath.
Їх звинувачували в нецензурній лайці, оспівуванні сексу, алкоголю та наркотиків, жорстокості й, звичайно ж, у сатанізмі.
Насправді війна з роком була частиною масштабної на той час Satanic Panic. Люди з усієї країни цілком серйозно бачили в усьому руку Сатани. Знімали тисячі новинних сюжетів про шабаші в лісах, жертвоприношення й таємні культи.
Журналісти та релігійні діячі «розшифровували» у рок-альбомах таємничі послання й заклики до суїциду.
Батьківський центр вимагав для музичних альбомів такого ж вікового рейтингу, який працював для кіно. Але існувала проблема: музичних альбомів у тисячі разів більше, ніж кінострічок, і таке маркування неможливе.
До чого це призвело?
Наприкінці 1980-х рок-музикантам набридло, що їх звинувачують у таємних окультних посланнях, і вони почали справді вставляти в музику такі послання. Кількість сатаністських тем і символів зросла.
Також наприкінці 80-х з’явився гангста-реп, що обурило батьків ще більше. Батьківський центр сильніше тиснув на владу, і тоді зобов’язали всі «сумнівні» альбоми маркувати знаком Parental Advisory Explıcıt Content.
Одним із перших альбомів, які отримали цей знак став Straight Outta Compton гурту NWA.
У 1997 році The New York Times повідомляла, що «звукозаписувальні компанії часто використовують етикетки (Parental Advisory) як інструмент маркетингу й реклами».
Здається, від цієї історії всі в плюсі. Проповідники, які розганяли істерію щодо сатани, отримали свій PR, музиканти – свій PR, а музичні альбоми тепер мають стильний чорно-білий логотип у кутку.
На щастя, рок-музику не заборонили. Але заборонити намагалися, що призвело тільки до зростання її популярності. Заборона не працює.
Висновки для батьків
У двох із трьох історій фігурують занепокоєні батьки, які хвилюються за власних дітей. На жаль, замість того, щоб говорити з дітьми й цікавитися їхніми інтересами, вони ці інтереси намагалися заборонити.
У нас є подкаст із дитячою психологинею. Там ми порушили теми батьківського контролю та довірливих стосунків.
Замість того, щоб забороняти й кричати, краще сядьте з дитиною поряд і подивіться її контент разом.
