Спецпроєкти

«Гра в кальмара». Сенс серіалу, який не помітний одразу


Дорама режисера Гван Дон Хьока «Гра в кальмара» стала справжнім медіакультом. Компанія Netflix заявила, що серіал зібрав найбільшу авдиторію за час існування сервісу. Його подивилися понад 111 млн разів за перші 17 днів стримінгу. Bloomberg прогнозує заробіток Netflix у 900 млн доларів. Завдяки «Грі в кальмара» продажі білих сліпонів Vans, які носять герої серіалу, зросли на 7800%. А британські батьки занепокоєні тим, що школярі намагаються повторити жорстокі ігри, продемонстровані в цьому творі.

Автор bit.ua розповідає, як «Гра в кальмара» вплинула на сучасну культуру та чому цей серіал варто подивитися.

Королівська битва

Загалом сюжет «Гри в кальмара» описати досить легко – це «королівська битва». Цей піджанр бойовиків та трилерів виник завдяки однойменному фільму японського режисера Фукасаку Кіндзі. Певну кількість людей збирають на закритій території, на якій вони повинні пройти смертельно небезпечні випробування й отримати головний приз у разі виживання.

Загалом стрічок у цьому жанрі існує дуже багато: «Найнебезпечніша гра», «Полювання на індичок», «Караюча сила», «Людина, що біжить», «Голодні ігри» тощо.

«Гра в кальмара», як і схожі на неї твори, має соціальний підтекст. Ігри на виживання є такою собі метафорою сучасного світу з його економічними, соціальними, культурними та іншими проблемами. Вони символізують життя без прикрас як феномен, який базується на виконанні певних правил до кінця існування біологічного тіла.

Вони також є втіленням несправедливості, яка є ключовою ознакою конкурентоорієнтованого співіснування людей. Звичайно, що в цьому контексті ті, хто вижив в іграх, можуть оцінити проблематику й або прийняти правила гри, або змінити їх.

Водночас «королівська битва» можлива лише тоді, коли є на неї запит: класові конфлікти, дистопічний державний режим, продовольча криза тощо.

«Гра в кальмара» йде в ногу з іншими південнокорейськими фільмами, які почали висвітлювати наявні в країні проблеми: «Паразити», «Окча», «Співчуття пані Помсті», «Співчуття панові Помсті», «Крізь сніг» тощо. Цікаво, що ці кінострічки є нетиповими для соціально-економічної доктрини Південної Кореї, яка базується на побудові соціал-дарвіністичного та жорсткого в питаннях конкуренції капіталістичного устрою.

Аналітичний центр Real Good Economic Research Institute Лі Ін Чхолья вважає, що корейський сетинг кінематографісти вибрали не випадково.

«Сукупний обсяг боргів рядових жителів Південної Кореї на 5% перевищує її ВВП, – зазначає експерт Real Good Economic Research Institute. – У розрахунку на одну людину це означає, що, проведи він хоч цілий рік, зберігаючи всі свої гроші, йому все одно не вдасться виплатити борг. До того ж кількість людей із борговими проблемами росте по експоненті».

Один із головних героїв серіалу – Сон Кі Хун – саме такий південнокорейський боржник. Його життя являє собою жалюгідне існування: робота, алкоголь та ігроманія. Він винен гроші мафії, яка погрожує забрати в нього органи. Його літня мама хворіє на діабет.

І ось, здається, немає жодного виходу із ситуації, що виникла, поки він не зустрічає незнайомця, який пропонує йому зіграти в сотки (аналог кепсів, у які грали підлітки 90-х в Україні). Але це лише замануха, мета якої – втягнути Кі Хуна в гру на виживання, яка відбувається в підземному комплексі на віддаленому від материкової частини острові. Кожен етап випробування – це одна з ігор дитинства: «Тихіше їдеш – далі будеш!», «Класики», «Вгадай, що в мене в руці» тощо.

На кону шалений грошовий приз – мільярди вон, які дозволять безбідно прожити решту життя, покрити борги та допомогти близьким.

Кожен гравець у цій «королівській битві» має свою життєву історію, яку чудово розкривають автор серіалу та гра акторів. Інколи їм співчуваєш до сліз, а кожна їхня перемога заспокоює напружені нерви. Учасники – це складні персоналії. Герої стають злодіями й навпаки. Справжнє лице кожного з них ми не зможемо побачити до кінця фіналу. Справді кажуть, що побачити хто є хто можна тільки в екстремальних ситуаціях, коли людина перебуває на межі смерті.

Режисер, оператори та звукорежисери зробили колосальну роботу, щоб глядач максимально занурився у світ, який вони створили.

Але є одне «але».

Не все так однозначно

Цей розділ буде наповнений спойлерами, а тому ви можете його пропустити, якщо не дивилися серіал.

Є головні запитання, які має поставити автор будь-якого художнього твору. По-перше, для кого цей твір створений? По-друге, як цей твір створено? По-третє, для чого цей твір створили?

Якщо на перші два запитання відповіді існують, то ось на третє запитання відповісти доволі складно. Спробуємо відповісти так: «Цей твір демонструє те, що не існує ідеальної ідеології, і прозахідний шлях Південної Кореї із її капіталістичною мрією не зміг розв’язати нагальні соціальні та економічні проблеми, а навпаки – створив їх. Тобто ринок і конкуренція – це не свобода».

Але, відображаючи проблеми, серіал не пропонує шляхи їх розв’язання. Всі ці криваві ігрища відбуваються тільки для того, щоб розважити товстосумів. Так, вони дають гроші, і їх хтось обов’язково отримає для розв’язання своїх проблем, але для цього потрібно стати конем на іподромі. Ти – елемент розваги, а тому в тебе немає ні честі, ні свобод, нічого.

Крім цього, винагороду можливо отримати тільки через смерть інших гравців. Сама гра для більшості є лише кроком до смерті, позбавленням страждань, які наповнювали все їхнє життя. Вона не дає надії, не дає правди, а просто підштовхує до самогубства.

Навіть у підліткових «Голодних іграх» «королівська битва» була шляхом до революції, до боротьби за краще життя. А в «Грі в кальмара» нічого такого не відбувається. Ніхто з героїв навіть не спробував повстати проти гри. Були поодинокі спроби втечі, які завершилися нічим.

В останній серії Сон Кі Хун намагається не брати витрачені гроші та продовжує бідно жити, але тільки організатор ігор помирає – він робить модну зачіску, одягає новенький бізнес-костюм та з грошима на картці вирушає в аеропорт, щоб покинути Південну Корею та безбідно жити в країні мрій. Він став елементом системи, яка намагалася його вбити. Він став тим самим показовим товстосумом, просто гуманним, який не бажає робити ставки на людське життя.

Він отримав гроші завдяки конкуренції з іншими, яка до цього опустила його на соціальне дно. Він не заробив їх важкою працею та навіть не отримав у спадок.

Автори серіалу всім цим демонструють нам, що виходу нема. Так, цей світ жорстокий, і, можливо, комусь із вас пощастить збирати з нього вершки.

Також цікавим моментом є те, що в деяких іграх можна використовувати хитрість, а в деяких – ні. Тобто головна мета організаторів – створити видовище, і це вже вказує на те, що принцип чесності та справедливості буде порушений. Як тоді перемагати, коли всім керує вдача?

Коли дивишся «Гру в кальмара», розумієш, що нічого нового ти не побачив. Мільйони людей в Україні й не тільки працюють без дотримання трудового законодавства з боку власників бізнесу, професійно вигорають, мають безліч психічних та фізіологічних хвороб та помирають бідними стариками. Це така собі «Гра в кальмара», тільки без кривавої бані. Для чого дивитися на безнадійне життя на екрані, якщо картинка не дарує тобі надію?

Замість тисячі слів

Загалом «Гру в кальмара» варто подивитися як розважальний серіал із чудовою режисурою та операторською роботою. Змусити замислитися про проблеми у світі він не здатний, оскільки не дає відповіді, як їх можна розв’язати.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу з тестами! 🧐