Від статуеток мумі-тролів до саморобних синтезаторів: що таке DIY-культура в Україні та хто її представляє
Культура DIY або «зроби сам» активно розвивається у світі та в Україні. Причиною цього є не тільки бажання зекономити гроші. Люди зацікавлені в саморозвитку, а також їм хочеться не просто купувати предмет, а бути причетними до його створення. Крім того, коли людина самостійно щось створює, вона може зробити дизайн та функціонал унікальними. Деяким саморобникам навіть вдається заробити на хобі.
У цьому матеріалі ми розповімо про представників DIY-культури в Україні.
Михайло Бабанін – студент КПІ, столяр
Займаюся столярною справою з початку минулого року, коли під час будівництва дачі виконроб показав мені, як працювати ручним фрейзерним верстатом. Цей інструмент відразу мене зацікавив, оскільки він дуже добре справляється з виточуванням дерева в глибину, а також обробкою з боків. Одразу на думку спала ідея зробити скриньку. Надалі за допомогою нього я робив багато речей для побуту, як-от кухонні дощечки, тарілки та інше.
Також верстат дуже добре підходить для створення табличок із розряду «Царська банька», «Парся від душі», «Кафе-бар» і т. д. Для того, щоб оволодіти таким інструментом, усе що потрібно – це пальці в кількості десяти штук, мінімальні навички креслення, 2 струбцини, щоб дерево не опинилося у вас у голові, а також пилосос, щоб прибрати весь бардак і не дістати прочухана від дружини.
Щодо фрейзера, то я віддаю перевагу білоруському фрейзеру «Витязь». За невеликі 1500 грн ви отримуєте добротного богатиря, а також непогану коптильню для ковбаси. Для особливих гурманів та любителів гарного різьблення на коробці з-під нардів підійдуть маленькі стамески по дереву. Купувати найкраще дорогі та гарної якості, але в крайньому разі можна придбати стартер-пак за 300 грн і навіть за допомогою нього намагатися щось робити.
Нещодавно близькі мені люди подарували відмінний набір ложкорізів. У набір входить три інструменти, і першого ж дня я зміг зробити ложку. Вона вийшла чудовою. Щодо дерева, то підбирати краще м’які породи, інакше все бажання різьбити у вас пропаде, тому раджу вам перш ніж щось робити подивитися, яка порода дерева найкраще підійде.
Найбільше в цьому хобі мені подобається сам факт того, що ти щось створюєш своїми руками, а не просто йдеш в магазин і купуєш виріб фабричного виробництва. Таким способом роботи отримують свої душі. За весь час, що я працював у сфері столярної майстерності, я ще ні разу не заробив, тому що всі свої роботи я дарував своїм друзям і близьким. Зараз я задумаюся над тим, щоб мати із цього якийсь прибуток, тому з радістю готовий надати свої послуги.
Анастасія Ампілогова – журналістка, художниця
Десь у 2017-му мені до рук потрапила полімерна глина – і понеслося. Першою фігуркою, яку я зробила, був мумі-троль – трохи кривенький, який погано стояв на ніжках. Він мав намальовані акриловою фарбою цятки-очі й навіть невеличкий хвостик.
Мумі-тролів та деяких інших персонажів із чарівного всесвіту Туве Янссон (наприклад, гемулів) я робила, бо фанатіла від фінської письменниці ще з дитинства. Мумі-тролі – це завжди про затишок і про надію на те, що все в житті можна розрулити, навіть якщо на Землю летить величезна комета.
Крім мумі-тролів, я також роблю й інші фігурки з глини – найчастіше людей або якихось казкових персонажів чи тварин. Є фігурки собак, котів і навіть Йоди (з ним довелося довго попрацювати). Людей робити найкрутіше, особливо обличчя – це доволі складно, та задоволення ще більше, коли розумієш, що круто зробив, наприклад, вилиці або навчився вирізати більш-менш правдоподібні губи.
Для фігурок я використовую звичайну полімерну глину. Робити маленькі деталі вдається завдяки зубочистці чи голці. Коли фігурка зліплена, я просто варю її в окремій мисці – так, полімерну глину краще запікати, та я не маю окремої духовки під цю справу, а запікати глину там же, де я готую картоплю чи пироги, – так собі ідея.
З мінусів варки – після неї на фігурках залишається білуватий наліт. Його не видно, якщо вкривати вироби спеціальним лаком. Та лаком користуюся не завжди: у недосконалих фігурках теж є своя фішка.
Коли фігурки готові, до покриття лаком їх можна трохи вирівняти наждачкою. Краще брати дрібнозернисту – нею акуратно відполіровуєш фігурку, а не чешеш її до подряпин.
У ліпці мені найбільше подобається сам процес, хоча й на готові речі дивитися приємно. Навіть готуватися до нього класно: ти ледь не годину вибираєш глину, з якої ліпитимеш, у магазині (і купуєш ще мільйон штук для ліпки чи малювання), прибираєш робоче місце, продумуєш, що ліпитимеш – і все одно виходить не зовсім те, чого б ти хотів, та іноді це й краще.
Процес є найкрутішою штукою майже у всьому, що робиш – у тому ж малюванні. До речі, і малюю я також:
Зараз, на жаль, я майже нічого не ліплю, бо іноді банально бракує часу або натхнення (вибачте за таке тривіальне формулювання). Хоча хочеться, особливо якщо бачиш круті роботи з полімерки чи кераміки – з останньою хотілося б попрацювати теж.
Іноді я роблю прикраси з бісеру. Свого часу вони ніби пройшли повз мене – всі ці саморобні персні чи фенечки з ниток. Останніми роками всі знов згадали про бісер – і я подумала, чому б ні. Насправді з нього можна зробити щось набагато крутіше, ніж просто нанизати на нитку й розбавити великими бусинами. Так, робити щось масштабне з бісеру, мабуть, ще складніше, ніж із глини (якщо спробувати сплести ті ж фігурки), але по-своєму медитативно. Якщо не кинеш усе на середині справи через нетерплячість.
Заробити на своїх хобі мені не вдається, бо я не зовсім вмію їх монетизувати. Здається, у мене навіть краще виходило це у школі: тоді я продавала малюнки та майже сама назбирала собі на мp3-плеєр. Та малювати доводилося реально багато; до того ж частіше просили зробити портрет просто так. Ну окей, зі школою такі штуки зрозумілі, бо тоді ми ще рідко апелювали поняттям заробітку й безплатно малювали одне для одного чи робили ті ж персні з бісеру.
Зараз я плюс-мінус розумію, як вчиняють люди, коли хочуть заробляти: заводять окремий акаунт у соцмережах, постять туди роботи, вкладаються в рекламу, підключають сарафанне радіо (читай просять друзів і подруг ділитися фотками й постами) тощо. Так, може, це надто спрощена модель – та в моїх друзів приблизно так і виходило. У мене, мабуть, бракує терпіння це робити, до того ж я не роблю фігурки чи прикраси на постійній основі й переживаю, чи взагалі із цього щось вийде.
Кілька разів у мене купували фігурки – я робила на замовлення родину мумі-тролів (тоді всі залишилися задоволеними – і я, і моя замовниця). Та частіше чула поради продавати роботи, а не пропозиції замовлення. Тож, мабуть, поки що хенд-мейд залишиться моїм хобі, поки я не дозрію до створення свого маленького магазинчику з малюнками, фігурками та прикрасами.
Шерман Дрозд – журналіст, радіотехнік
Окрім звичної роботи журналістом, у вільний час я збираю різноманітні аудіодевайси. Найчастіше це прості синтезатори, а також пристрої керування ними. Цим хобі я зацікавився три роки тому. За це хочу подякувати чудовому сайту Insctructables та його авторам, які просто та цікаво розповідають про різноманітні DIY-проєкти. Там настільки детальні інструкції поетапного виготовлення чого завгодно, що не потрібно бути генієм чи мати спеціальну освіту, щоб зібрати той чи інший електронний пристрій. Також на допомогу прийшов YouTube. Ця платформа має сотні освітніх відеопроєктів. Навіть аматорські відео бувають дуже й дуже корисними.
Завдяки цим інтернет-ресурсам я створив першу Atari punk console. Це генератор звуків, які колись лунали в ігрових автоматах Atari, наприклад Space invaders. Це дуже веселий і класний пристрій, з якого починають багато радіолюбителів. Згодом пішли все складніші проєкти, а тепер ось у вільний час я збираю повноцінні 4-голосі синтезатори з фільтрами, ефектами, секвенсерами й таким іншим.
Це доволі медитаційне хобі. Воно класне тим, що під час паяння ти відпочиваєш головою і тілом. Слухаєш музичку на задньому фоні й зосереджено робиш красу з радіокомпонентів та кабелів. Хоча інколи й трапляються моменти, які руйнують рівновагу, і ти починаєш біситися. Але, як показала практика, чим спокійніше все робиш, тим швидше матимеш кращий результат.
Радіотехніка інколи дозволяє створювати дуже дивні речі. Наприклад, мені вже нудно керувати синтезаторами за допомогою клавіш, кнопок та крутилок, а тому я працюю над тим, як зробити управління за допомогою резистентності людського тіла та рослин, світла, температури та тиску.
Зараз про набутий досвід я розповідаю в телеграм-каналі «Синт Этика». Хочу зробити таку собі «Техніку молоді» для панків.
Деякий час мені навіть вдалося непогано заробляти на цьому хобі, але я почав швидко втомлюватися від монотонної роботи. Зараз для мене створення гітарних педалей є додатковим заробітком. Продаю їх за допомогою соціальних мереж і сайтів оголошень. Клієнтів небагато, але і я намагаюся створити якісніший продукт із цікавим дизайном.