Як спілкуватися з людьми, які втратили близьких чи житло через війну. Поради психологів NIX
Горе близьких іноді переживається майже так само важко, як власне – адже не завжди зрозуміло, як правильно підтримати і хоча б трошки допомогти впоратися з болем. Про підтримку людей, які втратили близьких чи житло через війну, розповідають Юліанна Олійник та Євгенія Танкевич – психологи Human Care Department в IT-команді NIX.
Як ми сприймаємо та переживаємо втрату
Раніше ми переважно читали про війну на Донбасі з новин, а про минулі історичні події — на сторінках підручників, або ж бачили інші війни у фільмах. Сьогодні ми всі стали її очевидцями.
Той, хто раніше не зазнав евакуації через війну, зараз може бути розгубленим і не розуміти, як поводитися і що робити далі. Це надзвичайний психологічний та фізіологічний стрес.
Втративши оселю через воєнні дії, ми почуваємося незахищеними. Усвідомлення того, що більше нікуди повернутися, позбавляє нас колишніх мрій та цілей на майбутнє. Ми ніби не маємо життєвих орієнтирів.
Отримавши звістку про смерть близької людини, ми певний час не можемо жити звичним життям. Ми стикаємося з горем, яке маємо прожити та пережити. Тобто дозволити собі відчути весь спектр емоцій на кожному з етапів горювання: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття.
Стадії заперечення зазвичай передує шок, який часто стається у перші години, коли людина дізналася про втрату.
Спочатку ми відмовляємося вірити, що трапилося горе, і чимдуж заперечуємо це.
Наприклад, коли мій друг отримав звістку про те, що його квартира зруйнована, то кілька днів наполегливо вважав, що це помилка. Запевняв усіх навколо, що в сьогоднішніх обставинах легко помилитися і що йому зателефонували не його сусіди, а знайомі батьків з іншого будинку. Значить, вони могли сплутати його житло з чиїмось іншим.
Отримавши ще кілька підтверджень того, що домівка все ж зруйнована, він відчув сильну злість. На війну, на те, що світ влаштований несправедливо і навіть на своїх батьків. Їм він раніше пропонував продати квартиру та переїхати до іншого міста.
Я намагалася всіляко підтримувати його. Пробачала навіть неприємні висловлювання на свою адресу, дратівливі відповіді на побутові питання. Пізніше він сказав: «Нічого, ось ще тиждень – і поїду додому. Все відновлю. Сам винен. Якби продав тоді, коли хотів, зараз не було б так прикро».
Він замовив деякі будівельні матеріали поштою, щоб потім відвезти їх домому. Однак повертатися в місто зарано, тому вдалося відмовити його їхати. Зараз друг проживає етап депресії: через силу справляється з побутовими питаннями та страждає від безсоння.
Згодом, завдяки підтримці близьких та рідних, його біль вщухне. Він перейде на стадію прийняття, заспокоїться і поступово усвідомить, що життя продовжується.
Всі ці стадії – захисні механізми психіки, які спрацьовують у винятково тяжкій ситуації. Вони допомагають нам поступово впоратися з болем і не отримати важкий психологічний удар, різко і повністю усвідомивши не лише факт втрати, а й наслідки.
Головне – увесь цей час не знецінювати горе. Це обов’язковий процес, крізь який постраждалий має пройти. Якщо біль довго тримати в собі і придушувати емоції, це може перерости в серйозні психологічні проблеми у майбутньому. Життя не може тривати далі, поки ви застрягли в минулому і переживаєте на підсвідомому рівні свої давні травми.
Як допомогти близьким подолати відчай
Найважливіше — просто бути поруч. Це не означає, що ви повинні слідувати за людиною будь-де. Завжди намагайтеся бути відкритим до спілкування.
Коли моя подруга втратила матір, вона була не готова йти на контакт. Враховуючи те, що ми спілкувалися онлайн, було важко підтримувати її на відстані. Я сказала їй так: «Мені важко уявити твій стан, але я дуже хочу допомогти полегшити твій біль. Ти можеш писати мені у будь-який час». Ви так само можете залишити близькій людині подібне повідомлення.
Якщо готові підтримувати морально, врахуйте, що можете зіткнутися з різним проявом емоцій. Людина може бути плаксивою, розгубленою, слабкою, інколи показувати спалахи злості та агресії. Прийміть її біль та почуття. Не намагайтеся вигадати щось, аби скоріше заспокоїти співбесідника. Це абсолютно природня реакція. Не існує чарівної пігулки, яка вмить дозволить загоїти душевні рани.
Замість того, аби здогадуватися, чого саме потребує людина, запитайте, чим ви можете зараз допомогти. Наприклад, достатньо запропонувати: «Давай куплю тобі продукти, приготую їжу або зроблю замість тебе якусь роботу. Навіть якщо зараз не хочеш, можу пізніше». Якщо людина відмовляється, повторіть: «Якщо захочеш поговорити, я готовий(а) вислухати тебе у будь-який час» або «Ок. Пам’ятай, я поруч з тобою».
Не уникайте розмови та не ігноруйте того, хто переживає горе. Не треба робити вигляд, що нічого не сталося. Але при цьому не вдавайтесь у крайнощі – не сипте постійними запитаннями про те, чим можете бути корисні і як людина почувається.
Час від часу спостерігайте за станом близької людини. Головне – не перестаратися з надмірною увагою і не докучати. Просто споглядайте: чи починає людина пристосовуватися до життя, чи стає вона більш схожою на себе до трагедії.
Наприклад, я помітила, що моя знайома, яка втратила дім і перебралася до іншої країни, повернулася до нормального стану, коли стала більш саркастичною та «гострою на язик». Такою вона була до війни, але через горе тимчасово «пом’якшала». Якщо ж, наприклад, протягом тривалого часу стан не змінюється, скажіть: «Я дуже хочу тобі допомогти, але не знаю як. Давай звернемося до фахівця та разом попрацюємо над твоєю проблемою».
Хвилюватися про близьких, звісно, нормально. Однак не варто робити те, що може завдати шкоди вам самим. Якщо не можете бути поряд протягом усього дня, підтримувати і розділяти емоції, зізнайтеся людині у цьому відверто. Достатньо сказати: я поруч, я тебе люблю, я тебе підтримую, ти все робиш правильно. Повністю занурюючись у горе людини, ви ризикуєте втратити власний ресурс.
Стоп-фрази у розмові з людиною, яка переживає втрату
Ось кілька висловлювань, які я раджу уникати:
- Не говоріть, що розумієте, що відчуває людина, якщо самі не були у подібній ситуації
У відповідь ви почуєте гнівне заперечення на кшталт: «Як ти можеш? Твій дім вцілів і всі члені родини живі та здорові». Замість цього краще сказати: «Те, що ти пережив(ла), жахливо. Мені дуже шкода, що ти пройшов(ла) через це» або «Я навіть не уявляю, через що тобі довелося пройти».
- Уникайте фраз: «Час лікує», «Треба почекати»
Не забувайте, що процес переживання горя індивідуальний. Хтось зміг відпустити ситуацію через тиждень і вже згадує про втрату близької людини, говорячи про спільні щасливі моменти в житті. А декому на таке легке сприйняття потрібен не один місяць.
- Не узагальнюйте – «Усім нам погано»
Не порівнюйте ситуацію конкретної людини з іншими. Наприклад: «У твоєї сусідки теж будинок згорів. Так що дивись, ти не одна/один така/ий». Це спричинить у співрозмовника зайве роздратування та печаль. Людина і так розуміє, що у багатьох під час війни сталося щось погане. А ваші слова можуть лише знецінити її втрату.
- Не використовуйте класичні фрази: «Зберись!», «Тримайся!», «Не рюмсай!»
Подібні слова недоречні як у ситуації з втратою близької людини, так і нерухомості. Людина не може постійно бути «міцним горішком», особливо в такій ситуації. Зараз їй важливо знайти опору, яка допоможе спокійніше прожити негативні почуття і врешті відпустити все лихе з голови.
Насамкінець хочу додати – дозволяйте собі проживати будь-які емоції. Це додасть вам сил рухатися далі і продовжути життя в безпечному місці. Підтримуйте одне одного словом і ділом, посмішкою й обіймами. Звісно ж, назавжди позбутися спогадів про втрату не вийде, але поступово повернутися до звичного ритму життя обов’язково вдасться.
