«Рідні полонених зараз повинні об’єднуватись між собою». Інтерв’ю з засновницею ГО «Звільнення з полону» Ніною Винярською
Ніна Винярська – спікерка Українського Жіночого Конгресу, одна із засновниць громадської організації «Звільнення з полону», яка вісім років займається проблемами полонених цивільних і військових. Для Ніни історія зі звільненням з полону – особиста: у 2014 році в полон потрапив її брат.
Поговорили з Ніною про те, чим зараз займається ГО, як за вісім років змінилася ситуація з полоненими, як діяти родичам тих, кого взяли в полон, і як держава працює з цим питанням.
Ніна Винярська
одна із засновниць засновниця громадської організації «Звільнення з полону»Про діяльність ГО «Звільнення з полону»
З моменту повномасштабного вторгнення – тобто з 24 лютого – громадська організація трішки перепрофілювалася: ми почали активно допомагати не тільки військовим, але й цивільним.
У перші місяці ми допомагали з евакуацією людей з місць, де йшли активні бойові дії: Київська, Харківська, Сумська, Чернігівська, Донецька, Луганська області, Південь України. Ми з об’єднували між собою тих, хто хотів виїхати, і тих, хто був готовий забирати людей, домовлялись про точку зустрічі. За потреби залучали військових, які допомагали вивозити цих людей до точки під активними обстрілами. Іноді за день вивозили екіпажів по 5-6 машин – це сотні людей.
А почалося це з того, що до нас активно стали дзвонити люди, які за вісім років війни в Україні мали наші контакти. Вони просили про допомогу і питали, чи потрібна допомога нам.
Ми почали отримувати допомогу, яка надходила від діаспори, від різних фондів – з США, Європи. Нам надали в Тернополі склад на 1000 квадратів. Ми надсилали військовим і цивільним медикаменти, їжу та все, що там було потрібно.
Спочатку ми були концентрувалися на допомозі амуніцією: на передову передали орієнтовно 2500 бронежилетів, більше 1000 касок, більше 1000 квадрокоптерів, більше 1000 одиниць оптики, берців. Це все в основному отримували з Америки, завдяки Help Razom (Chicago), Help Heroes of Ukraine Chicago та діаспорі Мінесоти.
Зараз ми допомагаємо військовим, які знаходяться на передовій або збираються туди. Також допомагаємо ВПО тут на місці і тим, хто в зараз опинився у важкій життєвій ситуації, діткам соціально незахищеним.
Як змінилась ситуація з полоненими за 8 років
З того, що змінилось – захищеність хлопців у правовому полі, насамперед в матеріальному: держава почала виділяти для них зарплату. У військовополонених зберігається їхня зарплата.
Залишається питання з документами. Наприклад, був хлопчина з сиротинця, який знаходиться на окупованій території. Коли він повернувся з полону на територію України, не міг відновити собі паспорт. Його свідоцтво про народження знаходилося в інтернаті, рідних нього не було, аби підтвердити особу. Людина дев’ять місяців намагалася просто отримати паспорт, щоб захистити свої права, піти на роботу, зняти житло. Це дуже дуже важливі питання, які треба обговорювати.
Багато хто повертається з полону з окупованих територій і не має житла. Надання медичних послуг – теж важлива тема. Якщо військовополоненим надавали допомогу, наприклад, під час великих обмінів у 17-19 роках, то військові отримували допомогу у шпиталях, а з цивільними все було складніше.
Наприклад, мій брат після полону потребував декількох операцій. Були люди, які поверталися з полону без обох рук. Тобто треба ставити дорогі протези, які ще й потребують обслуговування.
Ми мали зустрічі з різними представниками влади в Україні, мій батько і інші активісти дуже багато спілкувалися з консульствами. Дівчата з нашої громадської організації поїхали у Францію, де мали зустрічі з представниками Франції та Німеччини. Тоді президент Франції та канцлер Німеччини виступили зі спільною заявою про полонених. Було обговорено запровадження нових санкцій. Тоді відбувся саме цей великий перший обмін.
Про брата у полоні
Щоб проти нього не було порушено кримінальну справу за самовільне порушення частини (у 2014 році за законодавством до того, як державні органи зафіксують викрадення військового, вважалося, що військовий самовільно покинув частину), ми писали заяви про те, що його викрадено терористами, він зник безвісти.
Цю інформацію ми пишемо в заяві поліції, СБУ. Інформація про цю людину з’являється на сайті і є люди, які в росії моніторять це.
Ми робили все, аби завезти хлопцям допомогу, бо було холодно і потрібно було передати тепле взуття. Ми передавали їжу, вітаміни.
Ніхто не знає, як правильно чинити, коли рідні в полоні, але треба робити все, щоб вони повернулися живими. Мій батько їздив у Донецьк після того, як брат потрапив у полон, зустрічався з представниками «днр». Він зміг зустрітися з моїм братом і побачити на власні очі, що той живий, в нього цілі руки і ноги.
Як діяти родичам полонених?
Вони повинні об’єднуватися між собою, допомагати, підтримувати один одного. Вони мають допомагати хлопцям і дівчатам якомога швидше організувати їхнє повернення додому.
Держава працює над цим, але не може з цим впоратися в таких масштабах, як зараз. Рідні повинні бути таким, скажімо, каталізатором. Треба дуже чітко розуміти, що ситуація з перебуванням рідних у полоні – це дуже великий простір для маніпулювання цим питанням.
Я можу сказати відкрито зараз: є куратори з росії, які знаходяться на території України, які хочуть контролювати, регулювати і направляти рідних військовополонених і маніпулювати цим задля інформаційної підтримки і пропаганди в росії і в Україні.
Коли рідні полонених розуміють, що є підтримка і ви працюєте як один організм, вами важче маніпулювати. Ви обговорюєте ситуацію, чи варто це робити, чи не варто це робити, чи йти на цю акцію, чи організовувати цю акцію.
Наприклад, були ситуації, коли в 2014-2016 роках Донецьк брав на себе відповідальність і організовував поїздки рідних полонених у Донецьк. Так звана «влада» обіцяла, що мами, дружини, сестри зустрінуться там зі своїми рідними, які знаходяться у полоні. А насправді їх привезли туди, повозили по Донецьку, зняли на камеру для російських ЗМІ – як матері, дружини просять віддати полонених, бо ті нікому не потрібні.
Зараз полонених велика кількість – є ті, які перебувають в полоні по кілька років, яких досі не обміняли, цей процес не є швидким.
Головна порада близьким – ви повинні між собою об’єднуватись, спілкуватись і допомагати один одному, співпрацювати з СБУ. Якщо у вас є докази, що ваша близька людина в полоні, ви повинні їх зафіксувати і передати відповідним органам. Це прозвучить грубо, але потрапляння в списки полонених – хоч якась гарантія, що ця людина виживе.
Перш ніж ухвалювати якесь рішення, рідним полонених треба дуже ретельно обдумати, які у цього можуть бути наслідки. Перш ніж говорити у соцмережах, що ваш рідний зник безвісти, треба дуже добре все обміркувати з точки зору наслідків.
Про роль держави у питаннях військовополонених
Зараз той масштаб проблеми з військовополоненими, коли з боку держави до вирішення цієї проблеми має бути залучена велика кількість людей. Вони мають забезпечувати полонених найпершою допомогою – залучати міжнародні організації, які зможуть їх відвідати і надати їжу, медичний огляд, вітаміни, медикаменти.
Якщо не хочуть допускати туди різні служби, нехай це будуть волонтери. У різних організацій є різні важелі впливу. Так само є важелі впливу в України як держави, а тим більше – у світової спільноти.