«У лютому 2022-го в нас було три тисячі кажанів». Як працює єдиний Український центр реабілітації рукокрилих
В Україні мешкає 28 видів рукокрилих, або кажанів, і всі вони занесені до Червоної книги. Ця група ссавців під загрозою зникнення через повільні темпи розмноження (самки можуть народжувати тільки одну-дві дитини на рік), людську жорстокість і антропогенні «пастки» – відкриті вікна, кватирки та системи вентиляції.
Вивченням та порятунком кажанів займається Український центр реабілітації рукокрилих, що у Харкові – єдиний в нашій країні. Його діяльність зародилася на початку двохтисячних – саме тоді група харківських студентів/-ок зацікавилася ссавцями, які потребують захисту. З 2013 року центр у Feldman Ecopark офіційно співпрацює з міжнародною організацією EUROBATS. За часи свого існування команда разом з волонтерами/-ками з різних міст врятувала 25 тисяч рукокрилих.
Центр не припинив свою роботу після повномасштабного вторгнення. bit.ua поговорив з фахівчинею центру Альоною Шуленко про діяльність команди, зміни в роботі після 24 лютого, поширені стереотипи щодо кажанів та правильне надання їм першої допомоги.
Лікування, внесення даних у бази та медійна діяльність. Чим займається центр реабілітації рукокрилих
Крім порятунку, реабілітації та лікування кажанів, центр має два інших важливих напрямки діяльності – екопросвіту і наукові дослідження.
«Ми не просто зоозахисники чи волонтери, ми всі дипломовані спеціалісти і вивчаємо рукокрилих з наукової точки зору. Порятунок кажанів – частина нашої роботи», – пояснює Альона.
Збір зразка хутра кажанів. Фото – Альона Прилуцька
Найчастіше питання, з яким звертаються до центру – «що робити, якщо знайшов/-ла кажана?». Фахівці/-чині можуть проконсультувати в телефонному режимі або виїхати на допомогу, якщо це Харків. Ще один варіант – передати рукокрилих транспортом.
Якщо до центру приносять кажанів, у таких випадках процедура завжди єдина: співробітники/-ці питають, де саме знайшли рукокрилих (на землі, на балконі тощо), в якому вони були стані. Потім проводять огляд – визначають вид, вік, загальний стан, стан зубів, репродуктивність – і всі дані заносять до бази. Також вирішують, чи можна відпустити кажана (кажанів) або потрібні додатковий догляд і лікування.
Клітки для кажанів у центрі реабілітації. Фото – Антон Влащенко
У холодний сезон врятованих кажанів залишають на зимівлю: для цього облаштовані холодильники, де рукокрилі сплять у бавовняних мішечках. За станом ссавців слідкують фахівці/-чині. Навесні, коли теплішає, кажанів випускають.
Ще одна велика частина роботи – медійна діяльність: розповсюдження інформації про рукокрилих та виховання любов до них. Альона розповідає про силу Twitter – в особистому профілі вона написала великий тред про допомогу кажанам взимку, який завірусився: його активно репостили та ставили багато додаткових запитань.
Наукова діяльність центру залишається за кадром, втім, є не менш важливою. Рукокрилі – найслабше досліджена група ссавців, тож фахівці/-чині центру збирають інформацію про них і створюють великі бази даних, з якими можна працювати.
«Звичайні люди можуть не помічати цієї частини роботи, вони можуть думати, що ми просто рятуємо рукокрилих. Насправді це [наукова діяльність – прим.ред] – дуже великий пласт різної роботи», – каже Альона.
Порятунок тисяч кажанів. Як команда працювала після повномасштабного вторгнення
За словами Альони, з колегами ще з 2014-го обговорювали можливість повномасштабного вторгнення і різні варіанти розвитку подій. Вранці 24 лютого після зідзвонів з близькими команда вирішувала, що робити далі. Тоді під їхньою опікою залишалося три тисячі кажанів, тисяча з яких жили в будиночку в Екопарку.
Останніми потягами метро співробітники/-ці центру дісталися офісу, щоб врятувати рукокрилих, які залишилися там на зимівлю.
«Якщо з нами щось сталося б, кажани були б приречені загинути в холодильниках без доступу до виходу. Нашим першим завданням було зробити так, щоб вони не так сильно залежали від наших життів», – розповідає Альона.
Фахівці/-чини облаштували клітки для самовипуску так, щоб кажани могли залишитися і відносно комфортно пережити холоди або полетіти та знайти собі інше місце для зимівлі. Стала у пригоді велика клітка, яку за місяць до повномасштабної війни надіслала дівчина з іншого куточку України.
Клітки для самовипуску кажанів
Рукокрилих з інвалідністю чи іншими проблемами зі здоров’ям команда забрала до себе додому. Тварини переживали зимовий сезон в холодильниках.
Врятували і кажанів з Екопарку, який з кінця лютого був під обстрілами. Кілька тижнів не було можливості до нього дістатися, і співробітники/-ці не знали, чи цілий будиночок, де зимують рукокрилі. Команді дивом вдалося обрати день, коли обстрілів було найменше, і разом з волонтерами приїхати в парк.
«Кажани спали, немов немовлята, не втратили жодного граму, і ми були дуже цьому раді, – згадує порятунок рукокрилих з парку Альона. – Ми знайшли на даху нашого вольєру “подарунок” у вигляді тубусу від російської протитанкової міни – в принципі, краще вже так, ніж відсутність будиночку і вольєру».
День порятунку кажанів з екопарку. У клітці – тисяча врятованих кажанів. Фото – Альона Шуленко
У той же день були «прильоти» поруч з місцем, де команда до цього чекала на волонтерів. Також під час дороги з парку Харків знову атакували. За словами Альони, саме тоді біля відділення «Нової пошти» на вулиці Академіка Павлова під ворожий обстріл потрапили люди в черзі за гум.допомогою.
Буквально за кілька днів до цього спалахнула велика пожежа на ринку «Барабашово», поруч з яким знаходиться офіс центру. «Прильоти» були в кількох десятках метрів від будівлі – втім, їй пощастило вціліти. Команда виносила з офісу кажанів, які там залишилися, і селила у себе на балконах. Також врятували й важливі наукові колекції й матеріали.
Навесні мав відбутися 10-й ювілейний урочистий випуск кажанів. Зазвичай, каже Альона, це щорічні живописні івенти, на які збирається чимало охочих випустити рукокрилих після зимівлі. Цей ювілейний випуск відбувався під звуки сирен, згадує фахівчиня:
«Це було особливо, але я сподіваюся, такого випуску більше не буде. Досі, коли ми переглядаємо відео з нього, пробігають мурахи».
З весною працювати стало простіше: холоди добігли кінця, великої потреби передавати кажанів до Центру не було, і їх можна було просто випускати. Команда зосередилася на науковій роботі і консультаціях. Найбільше фахівців/-чинь вражало і досі вражає, що люди й під обстрілами переживали за долю рукокрилих:
«Нам надходили повідомлення на кшталт: “Я з дітьми спустилась у льох під час обстрілів, а в мене висить кажанчик, боюсь, що ввімкну обігрівач і він прокинеться. Що робити?” або “Я в окупації знайшла кажана, що мені робити”. Також часто писали військові: “Я не можу сказати, де я, не можу взагалі нічого казати, просто в мене є кажан, що з ним робити, будь ласка, підкажіть”».
Складним був сезон міграції – кінець серпня і вересень. Саме в цей період кажани починають шукати місце для зимівлі. Через війну залишилася багато покинутих будівель з вибитими/відчиненими вікнами, де почали селитися рукокрилі. Іноді цілі колонії кажанів застрягали між двома рамами: один потрапляв у пастку, сигналізував своїм побратимам, і ті у спробі його врятувати також опинилися в небезпеці.
Врятований кажан. Фото – Альона Шуленко
«У нас могло бути до п’яти колоній за день: одна – десь 10 кажанів, інша, наприклад, 500. Свій день народження я проводила, рятуючи колонію в університеті Каразіна. Було дуже багато викликів, і не тільки в Харкові», – розповідає про сезон міграції кажанів Альона.
Кілька тижнів команда з десяти людей працювала майже цілодобово і позмінно. За цей час їй вдалося врятувати близько трьох тисяч кажанів.
Також додалося роботи і в січні, коли була аномально тепла погода. У цей час збільшилася кількість викликів, бо багато кажанів прокинулися і почали вилітати в пошуках води. Загалом, пояснює Альона, організм рукокрилих пристосований до подібних стрибків температури, але все одно раптове потепління може бути для них небезпечним. Якщо кажани не від’їлися як слід і не знайшли комфортне місце для зимівлі, через знесилення або різке похолодання вони можуть просто впасти під час польоту і стати жертвами хижаків.
Кажани, які не вилетіли з самовільної клітки. На другій світлині – зважування рукокрилого. Фото – Альона Шуленко
Не всі поголовно вампіри і не реагують на білий колір: розповсюджені хибні уявлення про кажанів. Користь і шкода рукокрилих
Рукокрилі не кровопивці – за кількома виключеннями. Існує тільки три види кажанів, які п’ють кров (і не людську, а копитних), розповідає Альона, і всі вони живуть у Мексиці.
Ще один поширений міф – реакція кажанів на білий колір. Насправді рукокрилі не реагують на жодний колір – куди більше їх цікавлять комахи, які злітаються на біле і на світло в принципі. Також ці ссавці не заплутуються у людському волоссі.
Наразі немає прямих доказів, що коронавірус з’явився саме від кажанів. Рукокрилі мають свої види коронавірусів, але не можуть заразити ними людину – як і ми не можемо заразити кажана ковідом.
Догляд за кажанами вдома і лікування рукокрилих під час війни. Фото – Анжеліка Бут, Альона Шуленко
Загалом рукокрилі мають специфічний імунітет і можуть переносити багато вірусів, які не є заразними чи небезпечними для людей. Найбільшу загрозу становить сказ – хвороба зазвичай передається через укус кажана. Втім, і тут не варто надто переживати: в Україні з 28 видів рукокрилих можуть переносити сказ тільки три види, і лише один з них розповсюджений у містах.
Кажан не вкусить людину просто так, пояснює Альона, це може бути реакцією на потенційну небезпеку. Значно більша вірогідність заразитися сказом від вуличних собак чи котів. Якщо рукокрилий все ж прокусив вам шкіру до крові, зробіть щеплення від сказу – краще якомога швидше, бо вакцина не подіє за клінічних ознак хвороби. Профілактичне щеплення теж зайвим не буде. Самого рукокрилого Альона радить за змоги передати професіоналам – наприклад, у центрі кажанів з підозрою на сказ поміщають на карантин та стежать за їхнім здоров’ям.
Вразливі рукокрилі, існування яких залежить від (без)діяльності людей, регулюють чисельність комах, зокрема шкідників. Усі кажани, які мешкають в Україні, комахоїдні – вони харчуються комарами, травневими жуками, личинками, тим самим зберігаючи рівновагу екосистем.
Що робити, коли знайшли кажана вдома: інструкція
Ваш балкон чи підвал може стати прихистком для рукокрилих взимку. У мороз їх випускати не можна – от що варто зробити натомість:
Найперше – убезпечити себе. У жодному разі не беріть кажана голими руками: він може сприйняти це як загрозу і вкусити вас. Подвійні робочі рукавички надійно захистять руки – рукокрилі не прокусять щільну тканину.
Брати рукокрилих можна тільки тоді, коли вони всілися/повисли на якійсь поверхні. Не намагайтеся хапати їх на льоту, в жодному разі не збивайте палкою тощо.
Тимчасовий прихисток для кажана – коробочка з доступом повітря, з якої ссавець не зможе втекти. Можна поставити в коробку маленьку зручну ємність з водою. Не годуйте тварину людською їжею – молоком, кашами, фруктами тощо.
Піклування про кажанів вдома під час війни. Фото – Валерія Богодіст
Коли кажан в безпеці, у нього є вода, доступ до повітря і відсутність маневру для втечі, зв’язуйтеся з Центром реабілітації рукокрилих у Telegram/ Viber: +38 066 305 98 95. Укажіть ваше місто і за можливості надішліть фото кажана.
Організація має партнерів/-ок у різних містах і підкаже, куди найшвидше доставити рукокрилих. Якщо ж партнерів/-ок у вашому місті/селі немає, можна передати його транспортом – автобусами або поїздом через проводників. Уважно перевірте коробку з кажаном, щоб він точно не міг вилетіти.
Якщо немає зовсім можливості передати рукокрилого чи є величезне бажання залишити його собі на зимівлю, фахівці/-чині центру пояснять, як зробити це правильно. Втім, каже Альона, краще за змоги передати ссавця спеціалістам/-кам.
Як допомогти центру?
Крім донатів, можна придбати мерч (футболки, значки, листівки), підписатися на Patreon або «усиновити» кажана.
Також є можливість стати волонтером/-кою центру і долучитися до зимовій реабілітації постраждалих кажанів.
Український центр реабілітації рукокрилих
