Центр Києва без бар’єрів: як змінюється підхід до міських просторів
Уявіть, що вам треба перейти дорогу з дитячим візочком у центрі Києва. Здавалося б, що тут складного? Але перед вами немає надземного переходу. Альтернативою є лише підземний — незручний і без пандуса, через що доводиться витрачати час та шукати обхідні шляхи.
Це не гіпотетична ситуація, а досі реальність значної частини центру Києва, де у 2023 роцібуло 270 підземних переходів — більше, ніж у всіх інших великих містах України разом. І лише близько десятка з них були продубльовані наземними — здебільшого завдяки тиску громадських активістів, а не системній політиці.
Втім, місто наближається до безбарʼєрності. Це не швидкий процес, але він уже запущений. Тож варто розібратися, що саме мають на увазі, коли говорять про безбарʼєрне місто.
Наземний перехід у Києві. Фото: Yana Kovalyova, Unsplash
Не тільки пандуси: що таке безбарʼєрний простір
За визначенням, яке використовує українська Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору до 2030 року, йдеться про фізичну, цифрову, інформаційну, суспільну та освітню доступність.
Якщо йдеться про вулицю та щоденні маршрути, безбар’єрність означає можливість пересуватися містом без додаткових зусиль, обхідних шляхів і залежності від чиєїсь допомоги.
«З кожним таким планом, кожним новим пониженням бордюру, зручним переходом чи адаптацією інформації ми робимо Київ доступнішим не лише для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення, а й для всіх і кожного», — йдеться на офіційному порталі міста Києва.
Важливо розуміти, що безбарʼєрності потребують усі. Підземний перехід без ліфта та пандусів однаково незручний для людини з інвалідністю, батьків з дитячим візочком, туриста з валізою, чоловіка після операції на коліні та велосипедиста. Тому замість точкових спроб варто впроваджувати концепцію універсального дизайну — зробити місто комфортним для всіх.
Київ. Фото: Tetiana Shevereva, Unsplash
Велика перебудова. Бессарабська площа
Якщо і є місце в центрі Києва, яке краще за інші ілюструє суть того, що відбувається з міськими просторами, — це Бессарабська площа.
До площі сходяться три магістралі, що створюють навколо неї суцільну транспортну розв’язку. Немає виділених смуг для громадського транспорту, велодоріжок або зручних маршрутів для пішоходів. Більшість переходів з площі ведуть під землю, до торгового центру.
Який вигляд має Бесарабська площа зараз. Фото: Ірина Хрустальова
Сьогодні ця ділянка не має визначеної функції. Вона залишається радше транзитною зоною в самому центрі міста та не працює як повноцінний публічний простір. Поруч — Хрещатик і ринок із постійним пішохідним потоком. Для розуміння — маршрут з Хрещатика наземним переходом через бульвар Шевченка зараз займає 7–10 хвилин, водночас 200 м пішохідної частини бульвару не використовуються через відсутність зручного доступу.
Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський каже, що площа довго залишалася недоступною для частини пішоходів.
Зараз, за словами Мондриївського, площа не відповідає стандартам безбарʼєрності: дорогу перейти можна лише через підземний перехід. Тобто цей варіант недоступний для людей, які пересуваються за допомогою колісного крісла, батьків із дитячими візочками та багатьох інших.
Та незабаром площа зміниться. Заступник голови КМДА пояснює, що місто планує реалізувати проєкт безбар’єрного простору з наземними пішохідними переходами через бульвар Тараса Шевченка.
На площі планують облаштувати фонтан, лавки, освітлення та зручні доріжки, а також озеленити територію. Завершити реалізацію проєкту планують у 2027 році.
Більшу частину робіт профінансує фармацевтична компанія Farmak, чия історія з Києвом пов’язана вже понад 100 років.
Як може змінитися Бесарабська площа. Рендери нового простору, КМДА.
Як може змінитися Бесарабська площа. Рендери нового простору, КМДА.
Як Київ прямує до безбарʼєрності
Рішення, яке запустило системні зміни, ухвалила Київрада у вересні 2022 року, вже за повномасштабної війни. 83 депутати проголосували за те, що всі підземні та надземні переходи в місті мають дублюватися наземними, обладнаними світлофорами.
Мер столиці Віталій Кличко затвердив план заходів на 2025–2026 роки з реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору — документ із понад 180 пунктів, покликаних поступово зробити столицю доступною для всіх.
Оновлена Національна стратегія охоплює 22 стратегічні цілі у шести напрямках безбар’єрності: фізичному, цифрову, інформаційному, суспільному та громадянському, освітньому, економічному.
У лютому 2023 року Департамент транспортної інфраструктури КМДА визначив перелік із 49 пріоритетних переходів, які мали бути реалізовані насамперед .
Серед таких проєктів:
Перехід на Хрещатику біля ЦУМу
Перехід на Хрещатику до ЦУМу. Фото: скриншот з відео каналу «Гречка киянам»
Коли підземний перехід закрили на ремонт, тимчасово облаштували наземний і згодом залишили його назавжди. Врешті наземним почали користуватися впʼятеро частіше, бо виявилося, що він зручніший.
Хрещатик і Прорізна
Наземний перехід на Хрещатику. Фото: КМДА
У травні 2025 року завершили облаштування безбар’єрного регульованого переходу, який дублює підземний через рещатик. Перехід став частиною безбар’єрного маршруту між Головним військовим клінічним госпіталем, Майданом Незалежності та Центральним залізничним вокзалом.
Січових Стрільців, біля «Київської Русі»
Наземний перехід біля кінотеатру «Київська Русь». Фото: КМДА
У листопаді 2025 року запрацював наземний перехід, що дублює підземний через вулицю Січових Стрільців. Тут встановили нове світлофорне обладнання: сучасний контролер, транспортні та пішохідні світлофори, а також сенсорні кнопки виклику зеленого сигналу зі звуковим супроводом.
«Звісно, підземні переходи — це не ок, — каже архітекторка та урбаністка Ірина Оя. — Хоч ми й звикли і дуже часто закриваємо очі на купу незручностей: йдеш з валізою, на підборах, з дитиною, їдеш на самокаті, не кажучи вже про перелом ноги. Тому наземні переходи — це не щось екстра, а база».
Основний аргумент, до якого апелюють містяни, каже Оя, — через надземні переходи стане більше заторів. Та, за її словами, при грамотному дорожньо-транспортному моделюванні такого не буде.
«Ми можемо бачити це на досвіді встановлення таких переходів на Хрещатику. Так само можемо оцінити і їх популярність: менше 5% людей обирають підземний перехід, — пояснює урбаністка. — Підземні переходи — це архаїзм. Та зносити їх теж не дуже доцільно, адже це все бюджетні кошти. Тому вони можуть функціонувати як альтернатива».
За 2024 рік у місті покращили понад 500 наземних переходів — занизили бортовий камінь, поклали тактильну плитку, встановили звукові сигнали.
Як швидко місто може стати безбарʼєрним?
Збільшення безбарʼєрного простору зараз вкрай важливе, зокрема, через наслідки повномасштабної війни. У червні 2025 року людей з інвалідністю в Україні було 3,4 мільйона. Ветерани, які повертаються до цивільного життя, потребують доступності вже зараз, тож це змінює суспільний запит, а з ним і темп змін.
Водночас зміни не можуть бути блискавичними, якщо це стосується будівництва, пояснює архітекторка та урбаністка Ірина Оя. За її словами, будівельна сфера вимагає грамотного проєктування та коштів.
Оя говорить: на практиці, якщо надто поспішати з проєктуванням, будівництво вийде лише дорожчим через нюанси, які зʼявляться через брак часу. Водночас важливо мати комплексну візію та поступово її реалізувати.
«Місто загалом має бути безбарʼєрним, та оскільки ми працюємо з тим, що маємо, то повинні адаптуватися. Точкові рішення (як-от входи до приміщень) мають ставати безбарʼєрними, та це є доцільним. А місто, зі свого боку, провадить шлях до цих приміщень. І в комплексі це все буде працювати», — додає Оя.
Київ, дорожня розвʼязка. Фото: Kato Blackmore, Unsplash
Чому це важливо для кожного
Зміни у місті стосуються не окремих груп населення, а всіх. І це, власне, і є безбар’єрність у найширшому сенсі.
Як може змінитися Бесарабська площа. Рендери нового простору, КМДА.
«Після оновлення простір у центрі Києва стане зручнішим як для щоденного пересування, так і для відпочинку», — говорять у КМДА.
Київ змінюється системно. На зміну підходу та запровадження повної безбарʼєрності потрібні роки, і цей процес у столиці вже запущений.
«Повний перехід міста до послідовної моделі безбар’єрності може займати роки, а не місяці чи тижні, через складність інфраструктурних змін», — пояснює архітекторка та урбаністка Ірина Оя. Водночас, говорить вона, пілотні проєкти (наприклад, безбар’єрні маршрути) можуть реалізуватися за 1–2 роки.
Реалізація Національної стратегії безбар’єрності найбільше залежить від політичної волі місцевої влади та фінансування.
«Вводять навіть окрему сертифікацію спеціалістів з безбарʼєрності, яка передбачає як базу вищу освіту будівельну або архітектурну, — додає Оя. — Плюс, ми бачимо, наскільки швидко цей процес йде в Києві, де питання в коштах зазвичай стоїть не так гостро, як в малих громадах».
