Київ ненавидить нас усіх: що я зрозумів про столицю, проживши тут три роки

Я переїхав до Києва в жовтні 2019 року із Запоріжжя. Якщо порівнювати з рідним містом, столиця мені подобалася насамперед історичною забудовою і метро. Люди з міст, у яких метро немає, не розуміють, який то кайф. 

За три роки в новому місті я почав помічати й відчувати на собі всі його недоліки. Наразі я описую своє ставлення до Києва так: я люблю це місто, але воно мені не подобається. Мабуть, це як мати сина, який вступив до банди. Ти все ще його любиш, бо це твоя дитина, але об’єктивно розумієш, що він пішов не тією дорогою.

У цьому тексті я не писатиму про хороше в Києві. У цьому тексті я хочу звернути увагу лише на погане. 

Київ ненавидить пішоходів

Перші місяці в Києві я дуже сильно бісився і дивувався «Метрограду‎». Бісився, бо центр міста періодично змушував мене лізти під землю, а дивувався тому, що ніхто не розв’язує цю очевидну проблему, ніхто не вимагає зробити в центрі наземні переходи, а місцева влада вважає, що так воно й має бути. 

Знаєте що? Минуло три роки, а я все ще бішуся і дивуюся. Всією душею ненавиджу ті лабіринти переходів і мрію, що в місті нарешті зроблять нормальне планування і зебри.

Але на переходах проблеми пішоходів не закінчуються. Типова прогулянка центром є такою:

• обійшов яму на тротуарі;
• переступив вибиту бруківку; 
• обійшов літній майданчик кафе; 
• обійшов сходинки магазину;
• обійшов антипаркувальний стовпчик; 
• обійшов припарковане авто; 
• обійшов авто, яке їде по тротуару; 
• ухилився від велосипедиста; 
• обійшов кіоск; 
• ухилився від самокатчика.

Не прогулянка, а суцільний кайф. 

Київ ненавидить вагітних, літніх, людей з інвалідністю, людей із торбами й травмами

Грець зі мною, я молодий і сильний, але в місті є безліч маломобільних людей. Це не тільки ті, хто має інвалідність, маломобільна й мати / батько з візочком, вагітна, людина з великими торбами, людина з вивихом / переломом нижніх кінцівок, літня людина тощо. 

Тобто всі люди в місті в якийсь момент є маломобільними, і всі проблеми з пішохідною інфраструктурою для них стають ще гострішими. 

Щоразу, долаючи сходи в метро або в підземному переході, моїй вагітній дружині треба трішки постояти. Уявіть собі, вагітним важко, неймовірно, правда? Також я щодня бачу, як батьки з візочками чи малими дітьми на руках деруться по цих скелях сходинок чи ледве переміщаються вічно роздовбаними тротуарами. 

До мене приїздила бабуся, ми з нею гуляли районом Майдану, Арени та площі Льва Толстого. Після години такої прогулянки я подивився на бабусю і зрозумів, що з неї досить, час їхати додому відпочивати.

Щоразу, коли я сам їду до Запоріжжя, то Київ перетворюється на смугу перешкод. Я не можу просто з валізою (на колесах) проїхати до вокзалу. Мені постійно доводиться її підіймати й опускати через відсутність пандусів, я обходжу ями на тротуарах, а на деяких ділянках краще просто понести її в руках. 

Потім перехід на станції Хрещатик з однієї гілки на іншу. У цього переходу просто немає ескалатора, тому я тягну валізу в руках. Добираюся до вокзалу я вже спітнілий як скотиняка та втомлений. А в мене була проста одна валіза на колесиках. 

Київ ненавидить автомобілістів

Якось моя знайома запропонувала мене довезти на роботу з Оболоні на Поділ. На метро я тоді їхав хвилин 15 або навіть менше. Я погодився проїхатися автомобілем, і от навіщо я це зробив? 45 хвилин у заторі! 

Київські затори – це улюблена тема кожного автомобіліста. Всі міряються, скільки вони стояли:

– Уявляєш, я їхав 50 хвилин!‎ – каже один. 

– Та це ще нічого. Я от добираюся за дві години, – майже з гордістю відповідає інший. 

У цьому місті нормально ні погуляти, ні покататися!

Київ ненавидить історію

Я часто повторюю фразу «Я переїхав із Запоріжжя до Києва, щоб Київ на моїх очах перетворився на Запоріжжя‎». Маю на увазі те, що в Запоріжжі дуже мало архітектури кінця XIX – початку XX століття. 

За короткий час поки я в столиці, тут знесли історичну садибу Уткіна, вбили два будиночки на Тургенівській та один на Либідській, а ще половину садиби Барбана, половину дому на Турівській, побили екскаваторами «Квіти України» і зняли дах із будинку Осипа Родіна. Це те, що я згадав не підглядаючи в Google. 

Скільки історії перебуває під загрозою знищення – я навіть починати не хочу. 

Як можна так ненавидіти своє місто, щоб таке з ним робити? Це все одно що мати в гаражі Mercedes-Benz SSK (1928–1932) і мріяти переробити його на ЗАЗ Vida. Києву дуже пощастило з історією, але щастить усе менше. 

Зате скільки всілякого лайна набудували в місті, оце ми вміємо. 

Київ ненавидить лівий берег

Знаєте, коли араби взяли великий шматок землі й вирішили будувати що завгодно, то з’явився Дубай. Коли українські девелопери вирішили будувати що завгодно, то з’явився лівий берег Києва в його теперішньому вигляді. 

Лівий берег ідеально показує рівень жлобства й пофігізму місцевої влади та будівельного бізнесу. Самі подумайте – історичної забудови, яка могла б стримувати нову архітектуру, немає, землі купа, попит на нові квадратні метри шалений. Будуй, що захочеш. А що із цього вийшло – ми добре бачимо. 

Місцеві забудовники та влада роблять усе для того, щоб і правий берег став схожим на лівий. Негуманні мурашники – це справжнє обличчя місцевого девелопменту. 

Київ ненавидить туристів

Куди повести туриста в Києві? Ну можна на Софійську площу. Хоча ні, там бруківка вся розбита й заброшка за адресою Софіївська, 20. 

Може, на Майдан? Теж ні. Майдан весь розбитий і там натикали кіосків. 

Може, до Золотих воріт? Теж ні. Там дві заброшки на Прорізній з одного боку та неймовірний Замок Барона в аварійному стані з іншого. 

Тоді Андріївський узвіз. Це ж перлина Києва, він є на фото, на магнітах, на туристичних маршрутах. Хоча будинки 23, 24, 18 і 9 на одній із головних вулиць столиці теж аварійні й теж закинуті. Я вже мовчу про великий будівельний майданчик між 14 і 10 будинками. Дякуємо «Партії регіонів» за те, що дозволила знести три історичні будиночки на одній із найкращих вулиць України. 

То що залишається? Ще є Контрактова із закинутим Гостинним двором і вулиця Сагайдачного, де закинуті будинки 20 і 16. 

Тож куди повести туристів у Києві? Нікуди, хай їдуть додому. До мене приїздили друзі та родичі, і мені було відверто соромно показувати їм таке занедбане місто. 

Ще трішки полум’я замість висновків

Як я і казав на початку, Київ я люблю. Саме тому в мене так сильно горить від усього, що тут робиться. Я хочу жити в красивому місті, але із сучасним підходом місто стає все гіршим. 

У цьому короткому тексті я зачепив далеко не всі проблеми. Я не написав про громадський транспорт, про потопи під час дощу, про Дніпро, яке міліє, про засолений ґрунт, у якому не ростуть високі дерева, про балкони, про розв’язки й мости, стільки усього залишилося «за кадром‎», але для одного тексту й так забагато критики. 

Я хочу, щоб кияни перестали бути байдужими та вимагали від влади покращень і допомагали громадським організаціям та небайдужим громадянам, які стараються на користь громади. 

Думка редакції може не збігатися з думкою автора колонки.

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram