Підтримка зовнішньо переміщених жінок: як системно допомагати українкам за кордоном

Говорячи про надання допомоги зовнішньо переміщеним жінкам, хочеться брати до уваги саме системний підхід. Однак спочатку слід визначити, хто найбільше цієї допомоги потребує. Зазвичай найбільш незахищеними і найбільш забутими, особливо коли йдеться про зовнішньо переміщених осіб, вважаються жінки пенсійного віку. 

Питання гендерної рівності в Україні, на відміну від, наприклад, Канади, піднімається достатньо примітивно і вузько. Адже тут варто враховувати фактори інклюзії, захист осіб похилого віку, жінок, які залишилися без роботи і які мають відповідні заслуги перед Батьківщиною тощо.

Соціальні питання

Найбільші і найпрактичніші сервіси, які українським вимушеним біженцям можуть надати у країнах Європи та США, — соціально-побутові. На Заході видають такі собі соціальні картки. Це — інструмент, який дає можливість отримати кошти і витратити їх за призначенням. 

Тобто, людині дають 300 євро, а вона не може придбати за них, наприклад, цигарки чи алкоголь. Витрачати кошти можна лише на придбання окремого переліку товарів першої необхідності та продукти. Це дає можливість мінімізувати корупційну складову. Такі практичні пільги дають найбільше користі нашим жінкам за кордоном. 

Ким фінансується допомога українським біженцям

Загалом, держави Євросоюзу витратили 1% зі своїх бюджетних коштів на допомогу України в плані вирішення соціальних питань. З точки зору захисту Європи від ворога, це не така велика сума. 

Європейський союз часто використовує інструментом для виплат благодійні фонди. Такі, як «Червоний хрест», ЮНІСЕФ, «Карітас», «Rotary Club» тощо.

На мій погляд, лідером серед усіх організацій, що дійсно системно опікуються превентивною політикою щодо постраждалих жінок та їх інтеграції в цілому є Фонд ООН у галузі народонаселення – UNFPA. Там працюють професіонали своєї справи. Європейські держави допомагають лише сервісно: безкоштовний проїзний чи безкоштовне медобстеження. Це більше локальна допомога у інтеграції українській жінці та її родині в цілому за кордоном.

Психологічною підтримкою користуються не всі

Психологічна допомога потрібна понад 4 мільйонам українських переселенців, які виїхали за кордон. Однак як опція вона використовується у Європі на 30%.

Поки що мало хто з українських жінок звертається за ментальною підтримкою. Зазвичай вони це роблять, аби їм допомогли подолати страх. Оскільки у людей, які пережили бомбардування, виникають певні фобії та травми. 

Коли українські жінки із дітьми звертаються за кордоном до лікаря, перше, що їм пропонують, це психологічна допомога. Однак важко сказати, як часто вони користуються цією послугою.

У людини завжди є вибір: оплатити психолога чи купити хліба. 90% людей, які опинилися у скрутному становищі за кордоном, обирають друге.

Як інтегрувати у іноземне суспільство жінок старшого віку

Повертаючись до найбільш вразливої категорії зовнішньо переміщених осіб, варто охарактеризувати інтеграцію старшого покоління. Вони не так легко переносять зміни обстановки, рідше йдуть на контакт та ризикують на зміни. 

Слово інтеграція недарма присутнє у лексиконі міграційної політики. У кожної з країн навіть створені відповідні департаменти із соціальної інтеграції біженців в суспільство. Вони розробляють план у перспективі на 5 років. 

Цікаво те, що зараз виникає більше проблем у мовному середовищі. Мова є найголовнішим бар’єром в будь-яких вікових групах. Молоді жінки краще адаптуються саме через те, що є можливість спілкуватися через чати, соцмережі, користуватися електронними перекладачами тощо. 

У більш старших жінок не така хороша цифрова грамотність. Саме тому Мінцифри пропонує розвивати в Україні цей напрямок. Знання мов завжди допоможе знайти вихід із багатьох ситуацій. 

Але тут важливо прийняти і факт менторства всередині родини. Якщо кожна донька буде навчати свою матір цифровій грамотності – як спілкуватися по відеозв’язку, як оплачувати комунальні послуги, – це допоможе спростити соціальну і цифрову інтеграцію близьких за кордоном. Це дійсно зможе вирішити багато різних питань. Тим паче, що українці в діаспорі часто створюють чати та форуми у різних країнах. Вони є ключем до інтеграції жінок в Європі. 

Отже, проблема цифрової грамотності стоїть на першому місці. На другому — мовний бар’єр. Все решта відправляється на третю сходинку. 

Як боротися із самотністю у чужій країні

Аби вдалині від рідного дому впоратися із відчуттям покинутості, можна користуватися цікавою методикою ЮНІСЕФ, яка називається Прогулянка удвох.

Уявімо: людина виїхала самостійно за кордон, у неї немає рідних чи друзів поруч, часто виникає поганий настрій і вона не знає, з ким поспілкуватися. Ця людина може зайти у групу ЮНІСЕФ і шукати тих, хто так само прагне спілкування, аби побороти тугу та самотність. Це не є додатком для побачень. Ця методика розрахована виключно на дружнє спілкування з метою підтримати один одного. 

У Японії людям, які відчувають самотність та душевний неспокій, дають офіційні відпустки на чотири дні. У Китаї ж люди, а частіше це особи похилого віку, збираються у парках з метою комунікації. Це схоже на зустрічі пенсіонерів у тематичні клуби часів 90-х, де вони обмінювалися новинами, танцювали, грали на музичних інструментах.

Превентивна допомога у разі екстрених ситуацій 

Жінки та діти, які тікають від війни, є надзвичайно вразливою категорією. Вони найчастіше стикаються з підвищеним ризиком торгівлі людьми з метою трудової, сексуальної та інших форм експлуатації.

Зокрема аналіз ОБСЄ та Thomson Reuters показав, що, починаючи з кінця лютого, онлайн-пошуки відвертого контенту та сексуальних послуг від українців різними мовами різко зросли в багатьох країнах.

На жаль, Україна займає друге місце в Європі з торгівлі людьми і навіть викрадення дітей. Фіксується також високий ризик трудового рабства, коли у жінок відбирали паспорти і вимагали працювати за їжу чи за послуги інтимного характеру.

Причиною таких ситуацій є надмірна довіра або відсутність верифікації інформації. До повномасштабної війни були випадки, коли жінки не перевіряли дані і погоджувалася на сумнівні вакансії. Наприклад, офіціантки, танцівниці, помічниці якогось боса із зарплатою 300 євро плюс бонуси. Це все повинно викликати сумніви, бо є питання індексації праці. І подібні контракти повинні підписуватися лише в Україні, навіть якщо вони мають усі ліцензії.

Також треба обов’язково ставати на обліки у муніципалітетах. Важливо повідомляти про всі свої кроки родичам та фіксувати географію переміщення. В ідеалі – мати особистого юриста. Такою є елементарна превентивна політика. 

Аби почувати себе захищеною, варто перебувати там, де уже є знайомі чи родичі. Тобто, планувати своє переміщення у складі такого собі ком’юніті. Якщо жінка відчуватиме себе у безпеці, це покращить і її моральний стан, і чоловіка, який залишився в країні.

За будь-яких обставин важливо мати розуміння того, що за кожною хмарою завжди буде сонце. І зараз — саме час, коли його треба просто просто почекати, коли б воно не було. 

Авторська колонка підготовлена за фінансової підтримки проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізується ГС «Центр економічного відновлення» (ЦЕВ) у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та ГО «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа», за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Її зміст є виключною відповідальністю Сергія Ніжинського і не обов’язково відображає позицію Посольства Великої Британії в Україні або організацій-членкинь консорціуму проєкту.

Думка редакції може не збігатися з думкою автора колонки.

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram