Чому фільми з жінками, темношкірими, представниками ЛГБТ критикують і ненавидять
Нещодавно ми писали про нового – чи то пак, нову – агентку 007, яку зіграє темношкіра акторка Лашана Лінч. Коментарі під записом на Фейсбуці були передбачувані: від гніву до жартів про “чорних лесбіянок”. Називаємо цю реакцію передбачуваною, бо негативні коментарі на адресу фільмів, де головні герої – темношкірі або представники ЛГБТ – взагалі не рідкість.
Так, останнім часом у кіно почали частіше знімати кольорових акторів, головні ролі нерідко дістаються жінкам, і тема ЛГБТ теж постійно згадується. Причому картини з різноманітними персонажами непогано збирають у прокаті — та ж “Мисливиці на привидів” 2016 року окупилася, незважаючи на тонни критичних відгуків і мільйон дизлайків під трейлером на Ютубі. Тож чому на них йдуть до кіно, але так хейтять в інтернеті? Спробували розібратися у головних причинах, серед яких, безперечно, не лише расизм або шовінізм.
Перша і одна з головних причин — це поки незвично. Так, у ній є доля ксенофобії. Люди стільки років дивилися фільми білошкірих режисерів із білошкірими гетеросексуальними та ідеально красивими чоловіками і жінками у головних ролях, що їм важко звикнути до різноманіття. Після Супермену, який ніби тільки що зійшов з обкладинки глянцю, а не пітнів, рятуючи світ, після “Твін Піксу”, де серед головних героїв важко знайти когось абсолютно непривабливого, після сотень білозубих голівудських усмішок з екранів та історій гетеросексуальних стосунків важче сприйняти факт, що кіно може бути іншим. Що у головних ролях можуть зніматися люди, які більше схожі на наших друзів або сусідів, ніж на випещений недосяжний ідеал краси.
Інша причина — впевненість, що білих людей притискають. “Фільм, у якому головну роль не грає темношкіра людина, вже не може отримати “Оскар”” – цю фразу та варіації можна почути від обурених кіноманів. Деякі люди впевнені, що актори отримують роль виключно за колір шкіри (звісно, акторська майстерність тут зовсім ні до чого). Через посилення боротьби за рівні права для представників будь-якої статі, раси та орієнтації з’являється враження, що певну категорію акторів просто “проштовхують”.
Ми, у свою чергу, нагадуємо — з фільмів не зникли європеоїдні герої та героїні, і картини останніх років з головними білошкірими персонажами продовжують отримувати найпрестижніші кінонагороди (“Бьордмен”, “Ла-Ла-Ленд”, “Форма води”, “Три білборда на кордоні Еббінга, Міссурі”, “Леді Берд”, “Горе-творець”, “Той, хто біжить по лезу-2049” тощо). А ще до активації антирасистських рухів у фільмах знімалися темношкірі (“Втеча з Шоушенка”, “Зелена миля”, “Брюс Всемогутній”, “Одного разу в Ірландії”, “1+1”, “Гаррі Поттер”, “Воно” (міні-серіал), “Зоряні війни”, “Чужий” тощо). Жінки, безперечно, також знімалися — та ж картина “Тельма і Луїза” дасть фору всім сучасним фільмам на феміністичну тематику.
Нелюбов до паразитування на старих ідеях і відверто поганих фільмів. У цьому випадку можлива ненависть до жінок/темношкірих/представників і представниць ЛГБТ ні до чого. Люди не люблять погано зняті і перекручені історії (діснеєвські “Зоряні війні”), нескінченні рімейки, які штампує той самий “Дісней” (“Король Лев”, “Красуня та чудовисько”, “Кім П’ять-з-плюсом”, “Русалонька”, “Аладін”, “Малефісента”, “Попелюшка”, “Мулан”, “Книга джунглів”, “Дамбо”, “Мері Поппінс повертається” і ще багато всього) і відсутність нових ідей.
Деякі з тих, хто критикує сучасні фільми, обома руками “за” урізноманітнення персонажів і кардинально “проти” постійного пережовування старих сюжетів та ідей. Режисерам і сценаристам дійсно варто замислитися, чи не час залишити у спокої класичні історії і створювати нові — з різними персонажами і персонажками, — які стануть новою класикою?
