“Боявся, що у мене розв’яжеться пупок”. Редакція bit.ua — про найголовніші дитячі страхи
Це зараз ми дорослі, сильні і безстрашні, а у дитинстві деяких речей чи людей боялися ледве не до втрати свідомості. Редакція bit.ua вирішила щиро поділитися найголовнішими дитячими страхами. Вийшло все трохи трагікомічно – мабуть, як і всі подібні історії.
Маша:
У дитинстві я боялася великих бродячих собак. Бо одна мене якось цапнула за ногу. Але тут я сама винна: сіла на цю собаку верхи та наказувала їй везти мене, наче вона якийсь кінь. Немає нічого дивного, що вона мене вкусила – я би і сама себе гризонула у такій ситуації. Боляче не було, але цей урок я запам‘ятала надовго.
А ще я страшенно, просто панічно боялася стоматологів. А все через травматичний досвід у дитинстві. Мене привели до стоматолога, посадили у крісло, а, оскільки всі діти крутяться, то мене тримали мама з татом. Але я все одно крутилася і виривалася. А жінка-лікар так включає свою бормашинку, дивиться на мене суворо і каже: «Сиди тихо! А то тут приходив хлопчик, сіпнувся в кріслі, і я йому щічку просвердлила».
Це настільки вселило у мене жах, що мені одного разу пиляли ясна без наркозу і я не смикалася, оскільки боялася, що мені просвердлять щоку. Настільки залишилася ця психологічна травма з дитинства.
Зараз, до речі, я вже не боюся стоматологів, бо знайшла свого. Він крутий профі і просто класний чувак, любить посміятися. Я йому настільки довіряю, що навіть якось сказала: «Якщо ви мені скажете, що для того, щоб у мене були хороші зуби, потрібно вибити їх з ноги, то я дозволю вам це зробити».
Женя:
На сторінках bit.ua я вже описував свої деякі страхи. Наприклад, при написанні тексту «Золотий гусак», «Маски-шоу», «Каламбур»: смішні програми 90-х, які виховали нас кращими людьми» я згадав, що мене дуже лякав командор з «Крутого піке» і «Довгоносики». А ще ж була заставка телекомпанії ВИД, але то дещо інше, оскільки вона лякає мене досі.
Ще я боявся, що у мене розв’яжеться пупок. Не знав, як саме це відбувається, але з тих часів я нікого не підпускаю до свого пупка. І сам намагаюсь поменше його чіпати.
Звичайно, я боявся, що у мене у животі виросте кавун, якщо я проковтну кісточку. Це, мабуть, один з тих «обманів на благо». Оскільки через такий страх всі кісточки вилітали з мене зі швидкістю Falcon Heavy і жодна не потрапляла до дитячого животику. Тому, сподіваюсь, апендицит мене поки не буде турбувати.
І зір. Позаяк ще одним зі страхів був славнозвісний «кінескоп», який чомусь кудись має сісти. З ним особисто знайомий я не був, але його недолюблював. Саме через нього я не міг стріляти у качок з оптичного пістолету і не міг здійснювати карколомні обгони на боліді Формули-1 на «Денді».
Настя:
У мене було багато стандартних страхів: паніка через темряву або неіснуючих монстрів під ліжком, які могли вночі схопити мене за ногу. Але все це блякне перед двома словами – “Дружина Іуди”.
Це був серіал, що зламав моє дитяче життя. Його показували по телевізору із зеленим кружечком, тобто малечі можна було дивитися без нагляду дорослих. Ввечері його любили вмикати мої батьки. І я теж любила. І боялася неймовірно.
Думаю, ви не дивитиметеся венесуельське багатосерійне “мило”, тож дозволю собі трохи поспойлерити. Сюжет розгортається у маленькому містечку, яке приголомшене виходом із в’язниці вбивці священика. Ця жінка 20 років тому пообіцяла помститися за ув’язнення, і тепер люди, причетні до тієї історії, гинуть. Точніше, їх вбивають. Містом блукає силует нареченої – у довгій сукні, із прикритим вельоном обличчям і плямами крові на білій тканині.
Після серіалу мені погано спалося, я боялася йти вночі до туалету і навіть почала серйозно замислюватися над питаннями життя і смерті, над моральною складовою злочинів і сенсом буття взагалі. Я не могла дивитися цей серіал. І не дивитися теж не могла.
З моїх численних знайомих про “Дружину Іуди” пам’ятала лише одна – моя ровесниця, яка, за іронією долі, також від нього постраждала. Вона розповідала, що після перегляду не могла спокійно спати, і мамі довелося навіть вести її до психолога – боротися з цим дитячим страхом.
Я виросла, серіал давно закінчився, і зараз ця історія мене більше смішить. Проте я, мабуть, ніколи не наважуся передивитися принаймні одну серію. І так, коли я вирішила погуглити фото зі знімань, у мене спиною пробігли мурахи.
Не дивіться “Дружину Іуди”. Ніколи.
