Я не відчуваю сексуального потягу до інших людей: інтерв’ю з асексуалкою
У світі є від 1 до 3% людей, які не мають потреби в сексі. Їх називають асексуалами. Поширена думка про те, що небажання сексу — це відхилення, — є хибною. Насправді асексуальність — нормальне явище. Не слід плутати її з антисексуальністю, коли люди фізіологічно відчувають потребу в сексі, проте відмовляються від нього з певних причин.
Тема асексуальності у вітчизняних ЗМІ далеко не топова, і інформації про асексуалів та асексуалок насправді дуже мало. Ми вирішили дізнатися про життя тих, хто не потребує сексу, з перших вуст. Наша героїня Олександра (ім’я змінено) розказала, як живуть асексуали і асексуалки, що вони відчувають, з якими проблемами у стосунках стикаються і як суспільство на них реагує.
Мене звати Олександра, мені трохи більше тридцяти. Я працюю в сфері, наближеній до IT, іноді долучаюся як волонтерка до правозахисних або благодійних проектів.
Я асексуалка, тобто людина, яка не відчуває сексуального потягу до інших людей (про всяк випадок, до тварин, рослин, каміння тощо також) та не хоче мати секс (принаймні з партнером). Асексуальні люди можуть закохуватися, створювати родини. Загалом у них може й бути секс: функціонально все працює. Деякі навіть відчувають задоволення від сексу та отримують оргазм, але секс не є для нас потребою, а сексуальний потяг до інших відсутній.
Асексуальність не є розладом чи патологією, вона такий же різновид норми, як гетеро-, гомосексуальність тощо. Не варто думати, що існують лише два полярних стани — гетеронормативна сексуальність та асексуальність. Насправді, як і у випадку із сексуальною орієнтацією, це більше схоже на шкалу, градієнт, де, наприклад, на позначці «100» розташована максимальна потреба у сексі, на «0» — відсутність будь-якого інтересу, а посередині — проміжні стани. Якщо казати про мене, то я десь дуже близько до «0».
Про існування асексуальності я дізналася близько 4 років тому. Побачила статтю, в якій вона згадувалася серед інших маловідомих типів сексуальної орієнтації. Пам’ятаю, мені тоді це дуже відгукнулося, але скоріш просто як цікава інформація. Щоб усвідомити та прийняти, що це про мене, знадобилося близько двох років. Це не означає, що я СТАЛА асексуалкою два роки тому. Це означає, що тоді я нарешті зібрала докупи свої знання, рефлексії, досвід, нарешті погодилася дослухатися до себе і себе почути. Частково допомогли деякі тексти про типи сексуальної поведінки та сексуальності, які почали з’являтися українською чи російською. Частково — деякі особисті зміни, завдяки яким я почала уважніше ставитися до себе і своїх потреб.
Мабуть, якби я знала років з чотирнадцяти про існування такого явища, як асексуальність, у моєму житті було б набагато менше насилля, зокрема над самою собою. Тому я й охоче погодилась на це інтерв’ю. Можливо, когось воно врятує від насилля над собою.
Змалечку я знала, звідки беруться діти (і за це щиро вдячна батькам), при цьому часто ставала вимушеною свідкою сексу між іншими. Ми жили в однокімнатній оселі, батьки вели активне сексуальне життя та й ще часто «вписували» друзів чи приятелів, мене ніхто не соромився. Це було видовище не дуже приємне і не дуже корисне для дитини. Добре пам’ятаю, що стогони та конвульсивні рухи асоціювалися в мене з болем, і я не вірила в те, що це може бути приємним.
Я не знаю, чи це вплинуло на мене, чи вистачило вроджених схильностей. І, напевно, ніколи не дізнаюся. Для мене це вже не важливо, адже це лише мої особисті обставини, і в різних людей вони можуть бути різними. Часто вроджених чинників вистачає для небажання сексу. Секс мене не цікавив, як я думала, через те, що я знаю про нього достатньо. Він не був для мене ані загадкою, ані забороненим плодом, як для багатьох моїх однолітків.
В юності я з подивом дивилася на інших дівчат, які закохувались 10 разів на день та потайки приносили до школи порножурнали. Тоді я вважала, що це дурниці, а я занадто розумна для цього. Зараз розумію, що це не так, адже рівень інтелекту не впливає ані на сексуальність, ані на гормональні сплески.
Фізично я доволі рано сформувалася, але була велика біла пляма у сфері всього, що стосується сексуальности. Я була доросла на вигляд, при цьому взагалі не розпізнавала натяків та домагань, помічаючи їх лише тоді, коли мені намагалися залізти в труси. Я не сприймала того, що хтось може мати до мене якісь сексуальні наміри.
Коли ж я вперше закохалася, то ще рік щиро вірила, що це дружба, і почала про щось здогадуватися, лише коли всі навкруги вже все зрозуміли. У моїх романтичних фантазіях не було нічого більшого від поцілунків, обійм та тримання за руки. Це були почуття до хлопця, та й до деяких дівчат я відчувала щось схоже. Проте через повну відсутність сексуальних фантазій та гетеронормативні стереотипи ці стосунки я для себе однозначно маркувала як дружбу.
Мій перший секс налякав мене, але я була закохана і дуже хотіла зробити приємно партнеру, та й говорити «ні» я навчилася набагато пізніше. Під час сексу я почувалася незграбною та скутою, і не лише першого разу. Я намагалася робити все «правильно», задовольняти партнера та вдавати, що мені подобається, бо це було важливим для нього.
Думаю, що є декілька моментів, які для мене все ускладнили:
- Я потребувала близьких стосунків, а батьки навчили мене, що секс — це невід’ємна частина кохання між чоловіком і жінкою. До того ж мій партнер був дуже сексуально активним. Сказати йому «Я не хочу мати з тобою секс» було майже те саме, що сказати «Я тебе не кохаю», а я кохала. Та що там сказати, я й подумати про це не наважувалася.
- В мене з дитинства був дуже слабкий контакт із власним тілом і власними потребами. Я не любила спорт, танці, рухливі ігри, могла годинами не помічати, що хочу їсти, або до туалету. Я була з тих «зручних» та слухняних дітей, які в усьому підлаштовуються під тих, чиєї любові потребують, ігноруючи власні потреби. Не думаю, що це варто пов’язувати саме з асексуальністю, але для мене це стало додатковою проблемою.
- Я вважала себе доволі прогресивною у плані ставлення до сексу, але стереотипи, які існують у суспільстві, насправді сильно вплинули на мене. Стереотип про цінність жінки у здатності догодити чоловікові, поняття «подружнього обов’язку», поширене уявлення, що жінка «дає», а чоловік «бере», всі ці анекдоти про жінок, у яких болить голова, про «колоду» тощо, осуд «динамщиць», упередження, що жінки і не мають отримувати задоволення від сексу — з одного боку. З іншого боку — ідея про оргазм як кінцеву ціль і найвищу цінність сексуального контакту.
Деякий час я намагалася «навчитися» отримувати оргазм, сподіваючись, що як тільки я «навчусь», секс мені одразу сподобається. Це призводило лише до більшої напруги та почуття провини. Мені здавалося, що я недостатньо добре стараюся. І ні, це не спрацювало — оргазм не став тим чарівним ключиком, який відчинив би мені двері у світ любові до сексу.
Чоловік, з яким я одружилася, спершу був дбайливим і ніжним, багато експериментував, намагаючись зробити мені приємно. Чим більше він докладав зусиль, тим більше я почувалася винною. До того ж сексу було замало для нього і забагато для мене. Перший рік шлюбу на хвилі закоханості я ще намагалася підлаштуватися під його ритм (кілька разів на добу). Далі я стала почуватися в пастці. У кращому випадку – це була робота — намагання зробити приємно близькій людині. У гіршому – я почувалася загнаною та використаною. Найчастіше мені було просто нудно. Я б із більшим задоволенням сходила кудись разом чи подивилася хороший фільм.
Я підсвідомо почала шукати причини уникнути свого «подружнього обов’язку», раділа, коли отримувала «відпустку» через хворобу або менструацію. Це тривало недовго, бо з часом мій чоловік вирішив, що сексом можна лікувати все — від грипу до перепадів тиску. Він був постійно незадоволений, збуджений. З одного боку, мені це лестило, бо я трактувала його наполегливість як прояв кохання. З іншого, я постійно перебувала в напрузі. Я дуже потребувала звичайної ніжності: дотиків, обійм, але для нього будь-який дотик перетворювався на прелюдію. Поступово я стала уникати цього.
Я почала підсвідомо паплюжити себе, щоб зменшити його бажання. В мене почалися проблеми з вагою, шкірою, волоссям. Із нас двох заробляла я, приходила додому втомлена, часто в мене залишалося замало часу навіть для сну, але він міг розбудити мене вночі, або я прокидалася від того, що він намагається увійти в мене.
Він теж страждав, турбувався про своє лібідо та вважав, що я розлюбила його. Тож він знайшов іншу жінку, яка більше підходила йому в сексуальному плані, і вирішив піти від мене. Для мене було дуже дивно і боляче, що він зрадив нашій близькості, яка була для мене дуже цінна (а ми мали багато спільного), заради сексу, якій я вважала чимось несуттєвим.
Дуже добре пам’ятаю, що я доволі спокійно прийняла звістку про те, що він мав секс з іншою жінкою, але впала у відчай, коли дізналася, що вони разом дивляться наш з ним улюблений серіал. З часом, попри увесь біль, який принесло мені розлучення, це врешті-решт стало звільненням від тяжкої повинності. Знадобилося ще два роки рефлексії та психологічної роботи, щоб усвідомити все, розкласти по поличках і нарешті прийняти себе такою, якою я є. Визнати власне право не хотіти сексу і не погоджуватися на нього. Зрозуміти, що це нормально.
Я довго не могла зрозуміти, чому мене так тригерить насилля. Крім того, я маю деякі реакції, як людина, що пережила зґвалтування. Вирішальним моментом став для мене закон про згоду, прийнятий взимку минулого року, в якому йдеться про те, що відсутність спротиву не дорівнює згоді, а секс за примусом залишається зґвалтуванням, навіть якщо це робить шлюбний партнер. Я зрозуміла, що абсолютна більшість сексуальних контактів в моєму житті були насиллям.
Я не знаю, як відбувається в інших асексуалів, і впевнена, що в кого як, адже всі ми різні. Розкажу про себе. Я не сприймаю інших людей як потенційних сексуальних партнерів. Для мене ідея про секс з іншою людиною неприємна і тригерна. Перше, що приходить на думку, — насилля. Хоча я й розумію, що це моя особиста травматична реакція і є купа людей, які справді люблять секс і можуть займатися ним за спільними згодою та бажанням.
Колись мені снилися жахи, в яких знайомі чоловіки пропонували мені секс та починали на ньому наполягати, а я чомусь не могла відмовитися.
Мені нецікаве і неприємне порно, хоча деякі еротичні сцени у фільмах викликають приємні емоції (для цього там має бути багато ніжності, бережного ставлення до партнера та не має бути жодних натяків на насильство та домінування), при цьому вони мене не збуджують.
Коли я трохи оговталася після розлучення, я почала потрохи вивчати власну сексуальність. Іноді я мастурбую, знаю, як себе збудити і як отримати оргазм (нічого особливого, в мене нормальна чутливість і пестощі вагіни та клітора приносять мені задоволення). Це не є якоюсь важливою часткою мого життя — скоріш один з багатьох способів подбати про себе, як з’їсти щось смачненьке та корисне. Я не відчуваю жодного дискомфорту через відсутність сексу або коли довго не мастурбую. Є потреба в несексуалізованих дотиках (обіймах, триманні за руки), але при цьому дуже мало людей, чиї дотики я не сприймаю як погрозу, бо в шлюбі кожен дотик перетворювався на прелюдію.
Є психологічні дослідження (зокрема їх описує у своїй книзі Ден Арієлі), які показують, що сексуально збуджена людина більш схильна до ризикованої поведінки та менш здатна критично мислити. Тому, гадаю, в деякому сенсі моя асексуальність захищає мене від необачних вчинків у спілкуванні з іншими людьми. Для мене все трохи ускладнено травмою, яку я отримала від свого шлюбу, але це особисте і з часом мине. Я над цим працюю.
Моя асексуальність допомагає мені однаково толерантно ставитися до людей із різними сексуальними орієнтаціями та сексуальними вподобаннями, головне, щоб усе було за спільною згодою. Мені нецікавий секс між людьми будь-якої статі та гендеру, я не об’єктивую інших. Для мене це дико. Також я не відчуваю дискомфорту через відсутність сексуального партнера.
Із мінусів, які я помітила на собі: я особисто погано розрізняю сексуальні сигнали та натяки, тому при спілкуванні з цис-гетеро-чоловіками часто почуваюся у небезпеці.
В мене завжди є побоювання, що людина спілкується зі мною не тому, що я їй цікава як особистість, а тому, що має якісь сексуальні наміри щодо мене. Для мене це поки невирішена проблема. Я доволі мало спілкуюся з іншими і навіть не намагаюся завести романтичні стосунки. Думаю, якби я знала, що симпатична мені людина – асексуал/-ка, я б почувалася набагато безпечніше.
Чисто теоретично вважаю можливими романтичні стосунки між асексуалом/-кою і людиною, яка потребує сексу. Цю проблему можна вирішити завдяки поліаморії або мастурбації. Думаю, що час від часу я була б здатна йти назустріч коханій людині і рідко та за певних умов займатися сексом без шкоди або дискомфорту для себе. Поки що я до цього не готова. Перш за все такі стосунки потребують чесності і готовності говорити один з одним, поважати потреби та обмеження партнера/-ки. Але в ідеалі для мене це стосунки з людиною, яку теж не цікавить секс.
Я вважаю занадто перебільшеною ту роль, яку секс відіграє у нашому житті і той зв’язок між сексом, романтичними почуттями, дітонародженням, готовністю мати спільний побут та сумісно виховувати дітей. Це все різні речі, і люди часто жертвують якістю більшості з них заради однієї-двох. Я сподіваюся, що з часом суспільство прийде до того, що ці потреби не обов’язково задовольняти з якоюсь однією людиною, і навчиться з більшою повагою ставитися до потреб і комфорту кожної людини.
Я розповіла про свою асексуальність близькій подрузі, мабуть, тому що потребувала підтримки. Вона абсолютно нормально це сприйняла, підтримала мене, і більше ми до цієї розмови не поверталися. Це ніяк не вплинуло на наші стосунки.
У науковій та активістській спільноті досі точаться дискусії, чи коректно відносити асексуалів до ЛГБТІК+ (якщо так, то ми маємо «ховатися» під плюсиком). Особисто я часто почуваюся, як «свій серед чужих, чужий серед своїх». З одного боку, я не відповідаю гетеронормативним стереотипам суспільства, з іншого — в моєму житті був лише гетереосексуальний досвід, а українська ЛГБТІК+ спільнота поки що ігнорує асексуалів (принаймні в мене склалося таке враження). Тож я почуваюся виключеної звідусюди.
Асексуали зараз ще більш невидимі, ніж гомосексуальні чи трансгендерні люди. Подивіться, наприклад, сучасні американські серіали: в них чи не в кожному є гомосексуальні або трансгендерні персонажі (і це дуже круто!), а спробуйте знайти асексуал/-ку? Хіба що єдиний та найвідоміший асексуал маскультури — Шелдон Купер з «Теорії Великого Вибуху». При цьому його асексуальність зображена як одне з багатьох дивацтв та фобій і висміюється. Щодо персонажів-жінок, то їх зазвичай зображують жертвами насилля, їхня асексуальність змальована як надбана травматична реакція, і завжди знаходиться чоловік, який їх від цього «виліковує» (здогадайтеся, як). У суспільній свідомості людина, в якої немає регулярного сексу, змальовується як лузер, невдаха. Він або вона обов’язково має від цього страждати. Меседжа про те, що можна не хотіти та не потребувати сексу і це нормально, у суспільному дискурсі поки що немає.
Чи не кожен лікар/кожна лікарка від гінеколога до дерматолога намагається розповісти мені про «велике жіноче призначення» і прописати регулярний секс як лікування або профілактику будь-яких хвороб. У психологічних спільнотах про асексуальність часто говорять як про хворобу або взагалі плутають її з імпотенцією, фригідністю чи просто відсутністю сексуального життя при наявній потребі.
В українській та російській вікіпедіях матеріалів про асексуальність дуже мало. Я читала статтю в англійській, і більшість того, що знаю зараз, знайшла саме там. У статті також є посилання на цікаві дослідження та джерела, але тема все одно маловивчена. Я також шукала якісь спільноти або сервіси знайомств для асексуалів, поки що не знайшла активних в Україні. Думаю, асексуальні українці та українки часто нічого не знають про асексуальність (як донедавна не знала і я) та намагаються підлаштуватися, вбудуватися у гетеронормативне суспільство, ламаючи себе.
Я вважаю, нам дуже потрібна видимість і поширення інформації про асексуальність в контексті сексуальної освіти підлітків і серед інформаційних матеріалів, доступних дорослим. Важливо, щоб спеціалісти/-ки, які працюють у сферах охорони здоров’я, соціальних послуг, боротьби з насиллям, мали якісну інформацію про асексуальність і не ставилися до цього крізь призму гетеронормативних упереджень та стереотипів. Я не наполягаю на включенні асексуалів в ЛГБТІК+ спільноту (чекаю офіційного наукового вирішення питання), але нам теж потрібна спільнота, можливість гуртуватися, відстоювати свої права, заявляти про себе. Потрібне безпечне середовище, де можна спілкуватися з іншими і бути впевненими, що людина, яка з тобою розмовляє, не роздягає тебе у своїй уяві і не чекає можливості зробити це в реалі.
