Cпецпроекти

Переваги (та недоліки) офіційних стосунків з декількома одночасно. Інтерв’ю з поліаморками


Крім традиційної моногамії – двоє партнерів, які не зраджують одне одному, – існує безліч моделей стосунків, про які ми писали тут.  Окрему статтю присвячували поліаморії – стосунки між трьома чи більше людьми. На відміну від полігамії, в поліаморії все серйозно: всі учасники стосунків знають одне про одного, а самі стосунки будуються не лише на сексі. Сексу, до речі, може й не бути взагалі, якщо хтось з партнерів/-ок або обидва/-і є асексуалами.

Поговорили з двома дівчатами, які позиціонують себе як поліаморки, про стосунки, камінг-аут, боротьбу з ревнощами та ставлення суспільства до поліаморії загалом.

К.П.

Мені 25, я шию, іноді пишу та перекладаю. Я зоо- та екозахисниця, феміністка та квірактивістка.

У дитинстві єдиний варіант усталених стосунків, про який я знала, – моногамія. Зараз я б ще додала, «гетероприречена» моногамія. Під цим я маю на увазі, що в інформаційному полі навіть у 15–17 років я бачила репрезентацію традиційною нуклеарної сімʼї. Гендерна бінарність (чоловік та жінка), гетеросексуальність, дітоцентричність та непроговорена моногамія. 

Здається, десь у 18 років я стала більше рефлексувати щодо гомофобних жартів і, як наслідок, трохи думати про те, чи я раптом не лесбійка/бісексуалка. Але зізнатися у цьому навіть собі було важко, тому, наприклад, в моєму минулому була нереалізована закоханість у подругу. Наче спогад про те, як суспільство звузило мій можливий досвід. Схожа штука з тим, що я відсікала певні стосунки, бо ж треба було «обирати».

У 20 років мені запропонували поліаморні стосунки. Я запитала, що це таке, мені навели кілька основних тез. Я зрозуміла, що мені це підходить, і вирішила спробувати. Думаю, моє рішення на початку було від зворотнього: я не відчувала жодних внутрішніх перешкод піти цим шляхом. Свідоме розуміння власної аргументації за поліаморію прийшло потім.

Поліаморія як така стала для мене мало не інсайтом. Коли, наприклад, у подорожі з одн_им партнер_ом, а потім телефонуєш дізнатися, як справи в іншо_го — і ніхто не виказує ознак ревнощів, не допитується. Обидві комунікації довірливі й важливі. Тобто, по-перше, не потрібно обирати, по-друге, близьких людей у житті більше. Це цікавіше, чесніше (як на мене) і це дозволяє з більшою впевненістю долати життєві колізії.

Ще приємно відчувати рівень довіри. В моногамних стосунках у мене такого не було. У поліаморії треба багато говорити разом, відкриватися, поважати особисті кордони. За цих умов мимоволі стаєш ближчим до людини. І наприклад, коли партнер_ розповідає, в кого закохався, а я знаю цю людину, і вона мені видається крутою та надійною, радію за людину. Як за друга також.

Труднощі для мене – це ревнощі. Треба вчасно відрефлексувати їх, бажано разом з тією людиною, яка їх відчуває. При цьому не викликати надмірне відчуття провини і не навіяти думку, що це «жахливо, ненормально». 

Труднощі – це про неможливість бути у двох місцях одночасно. Я ненавиджу випадки, коли обид_ві партнер_ки потребують моєї допомоги. Але, переживши певний досвід, вірю, що і це можна прийняти, владнати. Головне – відверто говорити про потреби і можливості кожно_ї. Ще нещодавно я усвідомила, яка ж проблема житло і фінанси на нього. Бо, наприклад, якщо на початку стосунків між партнер_ом і партнерк_ою модерувати важко і обидв_а мають потребу у спільному зі мною побуті (і я також маю і бажання, і потребу), то вихід знайти складно. Фінансово платити половину за дві кімнати в різних квартирах, ночувати то там, то тут – це виснажує. Тому мені здається конструктивним рішенням модерувати стосунки (якщо ніхто не проти, бо це певна ієрархія) і жити потім разом. Іноді такий сценарій завершується тим, що партнер_ка і партнер_ взаємно закохуються. Спостерігати за цим – неймовірно і до біса приємно.

Я кажу про свою поліаморію, тільки якщо хтось питає або мені потрібна порада. Проте,  думаю, що з близького та відносно близького оточення знають майже всі. Реакція – прийняття. Багато хто з тих, з ким я спілкуюся, практикують поліаморію, тому я маю привілей відверто обговорювати якісь проблемні моменти чи ділитися радощами. Не памʼятаю випадків за останні років п’ять, щоб хтось вчив мене життя у цій сфері, але я часом чую неперсоналізовану критику поліаморії як моделі. І це важливо, бо не хочеться впасти в ідеалізацію і є куди розвиватися.

Мої родич_ки досі не знають. Хоча я не намагаюсь якось сильно це приховати. Просто мені здається, вони не допускають такого і не можуть зіставити факти мого життя так, щоб повністю усвідомити.

Поліаморія та шлюб – речі цілком сумісні. Мені з багатьох причин не близький інститут шлюбу, але конфронтацію з поліаморією не бачу. І я знаю одружених людей, які є поліаморними.

Про ревнощі у поліаморії – це вартує окремих лонгрідів, як на мене. Якщо спробувати коротко і по суті, то я б виокремила кілька пунктів. Вони суто з мого досвіду, тому не знаю, чи комусь ще вони близькі. По-перше, коли в когось з досвідчених у поліаморії є намір почати стосунки з тим, в кого досвіду немає (або є тільки негативний), треба чекнути свої ресурси і впевнитися, що людина погоджується свідомо. От серйозно, на жаль, якщо в людини-ініціаторки немає ресурсу вгамовувати страхи потенційної партнер_ки, то навряд варто починати. По-друге, треба запитувати себе про свої бажання і відповідати щиро. Наприклад, перевірити, чи хтось хоче мати близькість з обома партнер_ами чи взагалі-то з одн_им – секс, а з інш_им – не тільки. Бо другий варіант, то не про поліаморію, як я її розумію (хоча може бути й у поліаморних стосунках). І ці питання потім важливо обговорювати разом.

По-трєте, ревнощі можна часом прибрати, познайомивши партнер_ок. Бо абстрактну людину ненавидіти через ревнощі, як на мене, простіше, ніж конкретну.

Існує багато стереотипів про поліаморію та поліаморів. Наприклад, що це люди, які сплять з усіма підряд. Мене це дуже бісить. Переповідаючи якусь історію, я можу мимоволі зробити камінг-аут як поліаморка. І для мене це окей. А людина може сприйняти це як флірт. Я дивуюся і злюся. Поліамор_ки – дуже різні люди. Серед них є асексуал_ки, наприклад. Тобто поліаморія – це не тільки (і не стільки) про секс.

Також стереотип (можливо, серед тих, хто має базові знання про це явище, але не має практики), що поліаморія – то трикутники. Буває по-різному, навіть 10 людей можуть бути в поліаморних стосунках. І якщо це когось шокує і зачіпає у якихось консервативних уявленнях про світ, то… співчуваю (без іронії).

І ще стереотип у моєму середовищі, що в поліаморної людини є «головн_ий партнер_» й інші. Дискутувати на цю тему можна довго, але за такої конфігурації я б не назвала такі стосунки поліаморією.

А, і наостанок: поширена думка, що, мовляв, поліаморія – це стосунки майбутнього, вони для «більш розвинених емоційно» і таке інше. Як на мене, моноаморія також може бути свідомим вибором і гармонійними стосунками, просто кожн_ій – своє.

Серед плюсів я б назвала відсутність необхідності обирати (а отже, знецінювати унікальність людей); більший рівень особистої та групової рефлексії; формування більш чесних стосунків з високим рівнем довіри; відсутність відчуття людини як власності. Мінуси – поліаморія потребує більше часу, можливо, грошей, терпеливості, готовності бути соціально неконформними.

На жаль, я знаю тільки одне джерело, в якому непогано викладено цю тему, – книжку «The Ethical Slut» авторок Джанет Харді та Доссі Істон. Для мене найкориснішою було читання цієї книжки  та розмови з тими, хто практикує. Тож якщо є така можливість, я б радила не соромитися ставити питання. І, як писала вище, перш ніж починати такі стосунки, поговорити із собою та визначити свої потреби, межі.

Ніка

Мені 27, працюю з дітьми у сфері позашкільної освіти, а точніше, її еколого-натуралістичному секторі. За фахом – зоологиня, багато їздила в експедиції Україною та закордоном. З часів Майдану політизувалася, приєдналася до анархістського руху, долучилася до фем- та лгбтік+ активізму. Читаю та організовую науково-популярні лекції, проводжу тренінги.

Ще змалечку мама казала мені, що я «влюбчівая», бо про всі свої численні симпатії у дитсадочку я, звісно, розповідала саме їй.

Саме десь рочки в три-чотири я мала перше кохання. Зараз я не пам’ятаю ні імені, ні того, наскільки довго це все тривало. Пам’ятаю, що було дуже ніжно, взаємно та що хлопчик часто усміхався, був білявий та підстрижений, як Котигорошко. Єдиний яскравий спогад: ми граємося серед дітей на відстані кількох метрів, він кличе мене: «Дружино моя!», я відповідаю: «Чоловіче мій!», і ми повземо одне до одного по підлозі, щоб обійнятися. Невдовзі після того його перевели до іншого садочка, причому настільки зненацька, що ми навіть не попрощалися.

У школі я могла одночасно бути закохана в людей з паралельного класу, у маминих учнів (вона в мене викладачка), у вчителя географії та ще кількох своїх подружок. Проте тоді я не усвідомлювала, що всі мої симпатії – вартісні. Дуже довго потяг і ревнощі між подружками, спроби «навчитися цілуватися з дівчатами, щоб по-справжньому (з хлопцями) класно вміти». Спільні еротичні одностатеві ігри я не вважала вартими уваги та рефлексії. Навіть серед соціально нормованих потягів я обирала якийсь один та оголошувала його головним суб’єктом романтичного інтересу, бо звідусіль чула та читала, що саме так має бути. На кшталт «я закохана в Пашу з Б-класу», а наступного місяця – в Арсенія, а потім мені наснився Єгор – і здоров-був, нова романтична історія.

У пізньому підлітковому віці, наскільки я пам’ятаю, понад усе хотілося мати стосунки: це було маркером соціального статусу. Ну і не тільки пам’ятаю, а навіть маю свій особистий щоденничок з тих буремних 14–17 років. Звідти так і бринить: моя самооцінка у критичному стані, а моя тілесність потребує дослідження. Причому дослідження себе власноруч я вважала чимось ганебним. У тому ж таки щоденнику є запис про те, що у 14 років мені вдалося видобути із себе оргазм, про важкість отримання якого писали у маминих журналах «Наталі». Але запис сумний і докірливий, бо як же так, в мене стався оргазм ДО «справжніх» поцілунків (нагадую, справжні поцілунки – це з хлопцями).


До чого всі ці історії? До того, що ще в дитячому та підлітковому віці відбувалися перші конфлікти між «я хочу, мені подобається» і «треба, бо всі так роблять».

Перший свідомий і, на жаль, не зовсім етичний досвід поліаморних стосунків був у мене вже після 20 – у 21 чи 22 роки. Тоді стався роман одночасно з двома хлопцями, дуже різними – аспірантом-біофізиком та поетом-монтувальником сцени театру ляльок. Фізик та лірик, прямісінько з палати мір та ваг. Поету я змогла довіритись, і він був не проти, з аспірантом я була певна, що так не вийде. Тому після певних коливань (і певного сексу) залишилася з тим, кому від початку розповідала все, як є.

Лише ще за кілька років я вперше побачила живих людей, що практикували поліаморію. Там теж по-різному було з етикою, з успішністю цих стосунків, але моногамія видавалася мені все менш і менш вдалою моделлю. Я почала багато читати про поліаморію – книжок, блогів, коміксів, відвідувати лекції про немоногамні форми стосунків. Звісно ж, було багато практики. І ось які тези, виплакані та винесені з важких мовчанок, попсованих речей і нервів я можу видати на-гора.

Типові помилкові судження про поліаморію:

1. Які б у мене не були проблеми у моногамних стосунках, поліаморний формат вирішить їх усі. Ні, автоматично у вас не виросте божественна емпатія, всеохопна комперсія (здатність відчувати радість через успішну не-з-вами інтимність у житті коханих людей) та не зникнуть ревнощі. Над цим доведеться працювати і працювати досить довго. Можливо, навіть з психотерапевтом (і краще, мабуть, навіть так), бо всі наші виплекані дитячі травми будуть завдавати дамаг х2, х3 чи скільки там стосунків ви вирішите, що в змозі одночасно підтримувати.

2. У поліаморних людей дуже багато сексу і обов’язково відбуваються оргії. Ні. Скоріш за все, у вас з’явиться дуже багато розмов про компроміс щодо сексу, поцілунків та інших інтимностей, а також про ваші почуття щодо процесінгу. Чи планували ви колись святкову вечерю на велику кількість людей? Хтось не їсть м’яса, хтось має алергію на баклажани, а хтось взагалі не може дивитися на майонез. Тут те саме, тільки ще й їстимуть люди не всі разом, а в різний час, у різних комбінаціях, але ВСІМ МАЄ БУТИ ОКЕЙ. Тож у когось відбуваються й оргії, а в когось – зовсім нема жодного сексу. Як то кажуть, «будь-що, будь-де, будь-коли за загальною згодою усіх сторін».

3. Поліаморія – це коли в тебе сексуальні стосунки з багатьма людьми одночасно. Знову ні! Дуже часто близькість між людьми вимірюється не часом та частотою контакту геніталій, а іншими можливостями спільного досвіду. Тож поліаморні люди можуть мати як кілька сексуальних партнерів_ок, так і кілька романтичних. Sounds good, not always works. Бо не у всіх людей збігається бажання бути в чисто сексуальних чи чисто романтичних стосунках. Не всі бувають у цих бажаннях чесні з самими собою та партнер_ками, також ці бажання можуть змінюватися з часом. Це все теж іноді стає джерелом конфліктів. 

Якщо так важко, то нащо це все взагалі потрібно?

1. Поліаморія дозволяє зійти з типового «ескалатора стосунків» чи принаймні критично його осмислити. Згадаймо будь-які типові романтичні парні стосунки. Люди познайомилися, виявили одне до одного зацікавленість, почали зустрічатися, потім з’їхалися разом, заручилися, зіграли весілля та народили дитину, а потім святкували свої річниці аж до золотої. Тобто є певна модель «нарощування обертів», і чим далі ви просунулися цим ланцюгом здобуттів, тим успішнішими вважаються ваші стосунки. Але у певний момент можна відчути, що цей ланцюг починає обтяжувати. І людина, до якої ти ним прикутий, теж. Думаю, будь-хто може згадати подібну сімейну історію, коли люди насправді не хотіли підтримувати аж настільки близький формат стосунків, але МАЛИ. Через це у деяких сім’ях починаєтся домашнє насильство або стається болючий розрив.

2. Поліаморія вчить цінувати будь-яку близькість. Зустрічаєтеся ви раз на півроку або живете під одним дахом, спілкуєтеся вже понад 10 років чи познайомилися тиждень тому – поліаморні люди цінують те, що кожна з цих історій неповторна і може подарувати те, що не зможе подарувати жодна інша. Коли ти маєш стосунки з людьми з досвідом різної гендерної соціалізації, різними тілами та різними досвідами, ти розумієш, що немає когось однозначно кращого ever after. Навіть найулюбленіша їжа втратить свій смак, якщо вживати тільки її (а ще заробить ментальних проблем, коли ви почнете докоряти їй, що вона не вміє перетворюватися на фалафель, морозиво або гречану кашу).

3. Поліаморія вчить відчувати свої потреби та потреби інших. Якщо продовжувати аналогію з їжею, поліамори, які тільки починають, схожі на дітей 90-х, які потрапили на день народження мажорного однокласника. Вони з’їдають усе, до чого дотягнуться руки, і скаржаться, що їх нудить. А потім розмазують по обличчю сльози та залишки блювоти, стогнучи, що вони більше не їстимуть ніколи в житті. Може, я перебільшую і хтось дуже мудрий, і все в них відбувається не так, але у мене було так. Мені через це дуже гірко, і я прошу пробачення у всіх, на кого мені не вистачило виваженості, чесності, лібідо та іншого психоемоційного ресурсу.

Але якщо пережити цю «моторошну долину» (заґуґліть «uncanny valley», це цікавий термін з робототехніки), то відкриваються неабиякі інсайти щодо того, як і кого вам насправді подобається кохати, з ким жити, а з ким вести інтимне листування.  

Які ресурси мене надихають:

1. Телеграм-канал Арини Вінтовкіної «Це нормально»
https://t.me/vintovkina_arina

2. Телеграм-канал з коміксами «Kimchi Cuddles»
https://t.me/ru_kimchi

3. Книга Кетрін А. Ліст та Доссі Істон «Етика бл**ства» («The Ethical Slut: A Guide to Infinite Sexual Possibilities»)

Бажаю всім читачкам та читачам етичної поліаморії, моногамії чи того, що ще вони знайдуть для себе оптимальним. Головне – не бійтеся шукати і бережіть себе та інших!

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: