Cпецпроекти

Історії трудолюбів. Світлана Бикова, понад 20 років працює квитковим касиром


11

Зараз доволі часто люди самі встановлюють собі ліміт роботи на одному місті. «У мене такий принцип, кажуть вони, – кожні три роки я роблю собі так зване перезавантаження: змінюю вектор своєї професійної діяльности». Ми всі вільно міняємо сфери, компанії, професії. Винятком стають якраз ті, хто присвячує одній справі десятки років, не втрачаючи при цьому інтерес і бажання розвиватися далі.

Разом із БФ «Життєлюб» ми запустили спільний проєкт – «Історії трудолюбів», у межах якого розповідаємо історії 4-х героїв – 4 професіоналів-життєлюбів. Якщо скласти їхній загальний робочий стаж, вийде 150 років у покликанні. Музейна справа, архітектура, викладання та сфера обслуговування – кожен йде своїм шляхом. Але цілі схожі: жити повним життям і приносити користь, незважаючи на вік, кризи і втому.

Сьогодні до вашої уваги вже третя героїня проєкту – Бикова Світлана Миколаївна, 61 рік. Понад 20 років у професії. Касирка ФК «Динамо».

Основний час Світлана проводить на роботі, у вільний час зайнята господарством та доглядом за чоловіком, який зараз потребує уваги у зв’язку зі станом здоров’я. У вихідні дуже полюбляє зустрічатися з подружками та відвідувати різноманітні заходи. Світлана – корінна киянка, знає Київ дуже добре. Своїм захопленням називає піші прогулянки містом. Одного разу з подружкою пройшла понад 20 км. «Київ дуже швидко змінюється, дуже багато нових цікавих споруд та локацій. Мені цікаво порівнювати сьогодення з минулим Києвом», – каже Світлана. Особливим для себе та своїм улюбленим місцем вважає Володимирську гірку.

Хто Ви за освітою?

За освітою я радіотехнік, моя спеціальність називалася «радіоапаратобудівнитство». Я займалася розведенням і конструюванням друкованих плат, працювала в НДІ електромеханічних приладів.

 Як давно працюєте на останньому місці роботи? Одразу знайшли себе в професії чи були пошуки?

У квиткових касах я працюю вже понад 20 років. Спочатку це не було моєю основною роботою. У часи перебудови НДІ почали закривати. Ми працювали на оборонну промисловість, а тоді  почалося роззброєння України. Ми виявилися непотрібні. Потім хтось привів мене на НСК «Олімпійський», і я залишилася працювати в касах. Співпрацювала з СК «Динамо», СК «Арсенал», СК «Оболонь», зі Збірною України і, звичайно, з ФК «Динамо».

Тоді був час неспокійний, кожен заробляв як міг. Я навіть пройшла курси від «Київенерго» для контролерів електролічильників. Ходила по квартирах, перевіряла лічильники.

 Чи вважаєте Ви свою роботу покликанням?

 Мені подобалося працювати в НДІ, не можу сказати, що це аж моє покликання, але в мене виходило, і я почувалася на своєму місці, відчувала свою «необхідність». У касах мені теж подобається: я спілкуюся з різними людьми, допомагаю їм вибрати найкращі квитки, а значить моя робота теж важлива.

Що Ви вважаєте найскладнішим і найрутиннішим у вашій роботі?

 Найскладніше знайти підхід до кожного покупця. Часто приходять іноземці, тому я вже примітивною спортивною англійською можу підтримати бесіду. Важливо відчути настрій покупця, бути трохи психологом. Іноді приходять і відразу кладуть гроші, не вибирають квиток – тоді я не ставлю зайвих запитань. А іноді по пів години вибираємо кращий варіант.

Який момент у роботі Вам приносить найбільше професійне задоволення? Чим Ви пишаєтесь?

 Я, як не дивно, почуваюся частиною команди. Коли гра, на яку я продала квитки, цікава, коли наша команда виграє, коли люди з азартом і задоволенням йдуть на футбол, – тоді й мені приємно. І працювати веселіше.

Чи не хотілося Вам різко змінити напрям у професійному плані? Якщо так, то яка професія Вас приваблювала/приваблює?

 Ви знаєте, я працювала і бухгалтером, і квартири прибирала в дипломатів, і лічильники перевіряла, і марлю мотала… Це якщо не брати до уваги НДІ і каси. Я вважаю, що багато спробувала професій. І все-таки робота радіотехніком, за фахом, мені подобалася більше всіх.

Мені дуже подобався сам процес «народження» плати з креслення. Важливий був фізичний результат.

Та й раніше не змінювали так часто професії, як зараз. Навпаки – було нормою довго працювати на одному місці або в одній професії. Люди часто династіями працювали в одній сфері. Це зараз говорять, що потрібно міняти місце роботи через 3–5 років. Зараз, звичайно, маса варіантів перекваліфікації. На сьогодні мене дуже влаштовує графік моєї роботи, тому що і вдома є турботи. Тому я поки тут. Але я ніколи не кажу «ніколи».

Цієї осені Світлана приєдналася до проєкту «Трудолюб», що займається працевлаштуванням і перекваліфікацією людей 50+. Тепер вона працює в яскравій касі «Трудолюба» і доводить своєю роботою, що люди 50+ компетентні, досвідчені та цінні працівники. 

Ніхто не стане заперечувати, що люди в «золотому» віці повинні мати гідну і улюблену роботу, а також рівні права при працевлаштуванні. Тому якщо вам 50+ і ви стикаєтесь з дискримінацією за віком при пошуку роботи, відправляйте своє резюме на пошту ia.trudolub@gmail.com з темою листа «Я – трудолюб». Компанії, які хотіли б приєднатися до фонду «Життєлюб» і стати автором великих соціальних змін, пишіть на пошту ia.trudolub@gmail.com з темою листа «Вакансія для трудолюба».

Фото –  Альона Лата

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: