Знайти «пасхалки» у Cyberpunk 2077. Добірка найцікавіших кіберпанківських графічних новел
Геймери з усього світу продовжують грати в Cyberpunk 2077 – найочікуванішу гру минулого року. Хтось називає її шедевром, а хтось скаржиться на недопрацювання. Водночас більшість гравців вона захопила відсиланнями до різноманітних творів у жанрі кіберпанк. У цьому попурі можна відшукати й «Матрицю», і «Той, що біжить по лезу», і «Нейроманта», і «Акіру», і багато інших культових творів, які стали класикою.
Але творці гри також черпали натхнення в коміксах. Ми підготували добірку найцікавіших кіберпанківських графічних новел, які не залишать вас байдужими та дозволять знайти ще більше «пасхалок» у Cyberpunk 2077.
Blame
Японський художник Цутому Ніхей навчався архітектури в Нью-Йорку та навіть якийсь час встиг попрацювати за фахом. Однак у 90-ті він вирішив стати манґакою. Тоді ця професія вважалася вибором невдах – а пізніше мальовані історії стануть найпопулярнішими серед громадян Ніхону.
Візуально складні похмурі та гротескні історії Ніхей не для всіх. Водночас кіберпанківський світ Blame («Обвинувачений»), який він побудував, зміг вийти за межі жанру. У ньому є елементи боді-хорору, рібофанку, нуару, постапокаліптики й багато іншого.
З перших сторінок нас зустрічає мовчазний герой Кіллі, який мандрує всередині Мегаструктури – величезної високотехнологічної споруди, яка безперервно розростається завдяки роботам-зодчим.
Зі спін-оффів ми дізнаємося, що Мегаструктуру вирішив звести світовий уряд, щоб дати людям можливість виживати в High tech. Low life. І, як це буває в дистопії, одні отримали все, а точніше – ген мережевого термінала, що надає можливість використовувати всі переваги Мегаструктури, зокрема змінювати архітектуру споруди, інші ж мали підкоритися, а в разі відмови – зустрітися зі смертоносними машинами Охоронцями.
Але з наявним порядком речей відмовилися погоджуватися кіборги, яких називають Кремнієвим Життям. До того, як зробити своє тіло і мозок повністю штучними, вони були послідовниками Ордена Хаосу, а заодно й улюбленими персонажами для косплею кіберготами. Щоб вирівняти всіх, сектанти запускають вірус, який вбиває ген мережевого термінала навіть у представників привілейованих каст. Охоронці перестають розбиратися, хто «чужий», а хто «свій», а тому влаштовують масову різанину. Мегаструктура починає пустіти, у приміщеннях зароджуються нові форми життя, людей залишається вкрай мало, та й то їхній зовнішній вигляд змінюється до невпізнаваності. Всі намагаються вижити, а для цього доводиться вбивати. У цьому індустріальному пеклі Кіллі – чи то людина, чи то породження біоінженерів – намагається віднайти останній ген мережевого термінала, щоб потрапити в Мережеву Сферу й зупинити розростання Мегаструктури вшир і вглиб.
І це ми не дісталися до верхівки айсбергу сюжету. Робота масштабна у всіх розуміннях цього слова. З одного боку, ми спостерігаємо простенький роуд-муві. Як повідомляє нам синопсис: «Шукач пригод Кіллі подорожує в Кібер-Підземеллях!». Але ось шлях, прокладений між точками А і Б, насичений і небезпечний. Таких світів ви ще не бачили. Тут немає звичних кіберпанківських антуражів і персонажів. Начебто історію Blame розказали й не люди зовсім. Читач мимоволі починає копатися в додаткових матеріалах і вивчати фанатські теорії, намагаючись зрозуміти події. Водночас він занурюється настільки, що сам перестає сприймати те, що відбувається з антропоморфного погляду. Ба більше, він починає мислити як Мегаструктура, яка є головним спостерігачем у манзі.
Окремо хочеться відзначити малюнок. Дуже цікаво, як архітектор Ніхей працює з простором, створюючи різні ракурси, перспективи та глибину. Тому доводиться розглядати зображення вдумливо, а то можна й заплутатися в тому, що відбувається.
Радимо вам прочитати всі роботи Цутому, оскільки вони дозволять вам краще зрозуміти та вивчити всесвіт, який він створив, де сходяться різні історії. Ну й подивіться екранізацію Blame від студій Group TAC і Netflix.
Heavy Liquid/100%
Пол Поуп, який малював у 90-ті мангу для Kodansha, найвідомішого видавця в Японії, вирішив привнести японську культуру в американську індустрію коміксів. Уже в нульових вийшла кіберпанківська дуологія «Heavy Liquid/100%» (перекладено як «Важка кислота»). Вона стала такою собі сумішшю манги й американської андеграундної школи коміксів.
Багато хто розкритикував подібний авторський підхід, мовляв, «ні риба ні м’ясо». Занадто агресивний симбіоз стилів не дозволяє адекватно сприймати картинку. Автор не доводить історії до кінця, обриваючи їх, нарізаючи та змішуючи в наркотичний тріп, який закриває читача в окремій камері, заповненій постмодерністськими хаотичними думками в пошуках сюжетних смислів.
Однак любителі тарантінівських діалогів, персонажів із творів Вільяма Барроуза й психоделічного досвіду оцінять цей контркультурний твір. У ньому є футуристичний Нью-Йорк із синдикатом, що полює за інопланетним наркотиком «чорне молоко». Його приймає приватний детектив S, який розшукує художника Родана Еспереллу. А також постійна динаміка, що змушує проковтнути «Важку кислоту» одразу.
Словом, Пол Поуп – це Бунюель у світі графічних новел. Створює самобутні, але досить дивні комікси. І одним із них є «Важка кислота».
Довге завтра
Усі ми знаємо, що на візуальний стиль кіберпанку вплинув фільм Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу». Але й ця картина була так само створена під враженнями від прочитання коміксу The Long Tomorrow («Довге завтра») гуру графічних романів Жана Жиро, краще відомого як Мебіус.
Фірмовий стиль Мебіуса можна впізнати здалеку. Це пастельні тони, плавні лінії, детальні зображення та нескінченні метаморфози персонажів й об’єктів. Завдяки Жиро світ коміксів наповнився сюрреалізмом, який сподобався режисерам-фантастам. Художник встиг попрацювати над такими проєктами як «Чужий», «Трон», «Безодня», «П’ятий елемент» та так і не знятою картиною «Дюна» Алехандро Ходоровські.
Саме завдяки знайомству майстра зі спецефектів у «Дюні» Дена О’Беннона з Мебіусом і з’явилося «Довге завтра». Ден вирішив написати невелику нуарну історію, дії якої розвиваються в місті-колодязі, наповненому головорізами, андроїдами, інопланетними монстрами й іншими радощами.
Жану Жиро дуже сподобалися перші начерки. Він побажав доповнити їх своїми ілюстраціями.
«Сюжет був дуже сильним, тому я попросив дозволу пограти з ілюстраціями на умовах повної свободи, без загальноприйнятих витребеньок: мені хотілося зосередитися на цій плавальній точці зору. Наприклад, Піт Клаб був одягнений безглуздо, зовсім не схоже на традиційний плащ Богарта (головний герой коміксу, – прим. ред.). І так було з більшістю візуальних елементів. Я неухильно дотримувався історії, написаної Деном. Хотілося б один раз опублікувати наші дві версії пліч-о-пліч», – розповідає Мебіус у вступі до збірки коміксів Inside Moebius.
Комікс вперше надрукували в журналі Métal Hurlant у 1976 році, а згодом він з’явився в першому номері Heavy Metal. Багато схвально відгукувалися про роботу Жиро й Дена, але продовженню так і не судилося з’явитися.
У документальному фільмі In Search of Moebius продемонстровано, які кадри в «Той, хто біжить по лезу» точнісінько копіюють фрагменти «Довгого завтра». Але не тільки кіно брало ідеї в Мебіуса. «Батько» кіберпанківської літератури Вільям Гібсон говорив, що, безумовно, «Довге завтра» знайшло своє місце у творі «Нейромант».
Hard Boiled
У 90-ті кіберпанк став обережно переходити з літератури в кінотеатри. З’явилися «Матриця», «Екзистенція», «13 поверх» та інші твори. Коміксів тенденція торкнулася раніше. Першим, хто встромив у свій мозочок дроти, був Френк Міллер, творець «Міста Гріхів». Його Hard Boiled («Круто зварений») поклали на полиці магазинів у 1990 році. Знаменитий «Трансметрополітен» з’явиться пізніше, а із Суддею Дреддом трапилася історія «Того, що біжить по лезу» – стилістика кіберпанківська, а історія – ні.
Hard Boiled – це історія в стилі «Робокопа» із великою кількістю кліше. Головний герой – інспектор страхового агентства – помирає під час перестрілки. Дружина ридає, корпорація сумує, а тому з нього роблять кіборга, який наводить лад на вулицях міста старим і добрим ультранасильством.
Досить дурний і прямолінійний сюжет. Однак гумор Міллера, стрімкість подій і безперервна жорстокість, передані за допомогою детального та яскравого малюнку, зробили свою справу. Комікс можна довго розглядати, ловлячи візуальні нюанси. Це як із картинами баталістів – безліч деталей та епічність притягують погляд.
Трансметрополітен
Ми не могли пройти повз культовий «Трансметрополітен» сценариста Уоррена Елліса та ілюстратора Деріка Робертсона. Без перебільшення можна сказати, що це один із найбільших (у всіх сенсах цього слова) коміксів в історії людства.
За сюжетом у світі майбутнього, де існують кріоніка, нанотехнології, генна інженерія та віртуальна реальність, люди занурилися в абсолютний гедонізм і консюмеризм. Хтось працює над клонуванням співгромадян заради канібалізму. Прибульці продають свої ДНК людям, щоб ті змогли трансформуватися, бо це модно. Собаки-поліцейські навчилися розмовляти. Рекламу ж можна отримувати уві сні. Індивіди, які прокинулися після кріосну, банально божеволіють. І як серед цього соціального хаосу знайти правду?
За справу береться Спайдер Єрусалим, гонзо-журналіст із поганою репутацією, прототипами якого є Гантер С. Томпсон і Ернест Гемінвей. Він і його прекрасні помічниці борються проти брехливих політиків, які вирішили перетворити США на величезний концтабір.
Герої роблять мерзенні вчинки, але все одно завойовують серця читачів своєю щирістю і мізантропією. Стає зрозумілим, що не вони такі, а життя навколо них. Мегаполіс фриків і покидьків різних видів змушує відкинути всі наявні обмеження та під кипучим у крові допінгом битися проти несправедливості.
За захопливі пригоди Спайдера можна вибачити авторам плоских і банальних антагоністів: адже ще кілька томів із розкриттям персонажів ніхто б не витягнув – ні фінансово, ні фізично, ні розумово. Навіть обсяг коміксів, які вже є, занадто великий для швидкого ознайомлення.
Загалом, якщо ви ще не бачили ці комікси, то настирливо рекомендуємо надолужити згаяне. Ви дізнаєтеся, звідки черпали своє натхнення творці Cyberpunk 2077 і познайомитеся з культовими графічними романами, які підкорили серця не одного покоління.
Нагадаємо, що раніше ми готували добірку сильних ігор, у які можна пограти на слабких компах, а також 10 найкращих комп’ютерних ігор для тих, хто грає рідко.
