«Матриця 4: Воскресіння»: несмішна комедія від Лани Вачовські, на яку не варто витрачати гроші
В український прокат вийшла четверта частина легендарної «Матриці», яка дістала назву «Воскресіння». Розповідаємо, чому цей фільм Лани Вачовські можна назвати невеселою комедією року.
Повстання проти Голлівуду
Оригінальна трилогія тоді ще братів Вачовські захопила серця фанатів, які разом із кіберпанковими картинами підсумовували народження інформаційної ери. 2000-ні повинні були стати інакшими, більш життєрадісними та маркетологічними. Постліберальна економіка вибудовувала нові правила гри, а тому моторошне майбутнє з кіберфеодалізмом більше не лякало людей. Після фільму «Матриця: Революція» глядачі зрозуміли, що єдиний правильний вихід – це синтез та добробут між машинами та людьми. Кабелі вже встромлені у вашу голову, не потрібно порушувати цей баланс.
Саме тому лаконічно й повноцінно завершена «Матриця» не потребувала знущань із себе, які часто іменуються римейками, перезапусками тощо. Згадати хоча б «Зоряні війни», які нічого не викликали, окрім гірких сліз. Лана Вачовські це дуже добре розуміє, а тому вибачається перед глядачами ще на початку нової частини. Замість неї говорить новий агент Сміт.
Протягом усього фільму Лана буде метаіронічно плювати на своє нове творіння відеовставками з минулих картин, монологами героїв та явними пасхалками. Під удар попадуть не тільки продюсери та студії, а ще й глядачі, які породили безліч фанатських теорій про «Матрицю».
Її новий світ – це максимально правдивий самопсихоаналіз та рефлексії щодо Голлівуду та його правил гри. Вона засуджує постмодернізм, який дозволив колись зробити з «Матриці» збалансований твір, у якому уживалися філософія та видовища. Лана бере в руки кліше та пафос і нещадно трощить ними обличчя тих, хто вирішив організувати собі відпочинок у кіно.
Щоб підтвердити ці слова, розгляньмо сюжет.
Повернення обраних
«Матриця: Воскресіння» розповідає про нові пригоди містера Андерсона (Кіано Рівз), який уже не хакер-одинак, а співробітник компанії зі створення комп’ютерних ігор. Нам розповідають, що саме він створив перші три частини «Матриці», які стали дуже успішними.
Насправді такий хід Вачовські був би досить незвичним і цікавим, якби цю ідеї розвинули б до кінця. Водночас нас повертають у звичну нам «Матрицю», де є реальний постапокаліптичний світ людей-батарейок, які зі зброєю в руках намагаються емансипуватися, і комфортний віртуальний світ, у якому править гедонізм. Водночас у новій частині авторка не ставить більше питання про пошук істини та правдивість революції, вона демонструє загалом однакові світи з різними обгортками. Зіон замінило нове місто Іо, у якому добрі машини (одні нагадують покемонів, а інші отримують фізичний інтерфейс за допомогою магнітів) та люди живуть у злагоді. Разом вони побудували систему тераформування, а отже можуть вирощувати фрукти, овочі, пити чисту воду, дихати свіжим повітрям і будувати в’язниці у стилі лофт-квартир.
«Матриця» перетворилася на більш-менш спокійне місце, де всі п’ють лате в Simulatte, катаються на електросамокатах, носять модні зачіски, заводять сім’ї та страждають через мовчання друга / подружки в месенджері. Словом, такий собі ванільний рай для хіпстерів. Саме такий тип раю влаштовує 100% людей, а тому ніхто не хоче його покидати. Тобто Архітектору не потрібно більше розв’язувати проблему відторгнення «матриці» 1% людей. У всіх усе супер, окрім Нео.
Йому доручили створити продовження гри «Матриця». Він ходить на зібрання геймдев-офісу, де обговорюють, чим воно має бути: тупим бойовиком, неомарксистською критикою капіталізму чи порнографією для мозку (і тут Лана передає «привіт» фанатським теоріям). Нео поступово втрачає зв’язок із реальність, його відвідують спогади про минуле, про міфічну Трініті та битву за Зіон. Розв’язати його ментальні проблеми допомагає психотерапевт, який має кішку Deja-vu, прописує сині таблетки для заспокоєння і пояснює, що «Матриця» – це лише фантазії вигорілого на роботі розробника.
І тільки Нео перестає приймати таблетки, до нього приходить Морфеус, який є програмою, а точніше агентом (це, до речі, також одна з фанатських теорій щодо оригінальної трилогії). Він говорить Нео, що його зараз звільнять для того, щоб знову почати повстання. Проти кого? І тут виявляється, що проти машин не потрібно воювати. Тепер потрібно переробити «Матрицю» під себе, зробити її чудовою, ліберальною та модною. Для чого? Місто Іо може прогодувати людей і в симбіозі з машинами використовує штучний розум та високі технології для процвітання. «Матриця» задовольнила всіх людей, які обрали кайфарики замість екзистенційних проблем. Для чого це все руйнувати? Не зрозуміло. Напевно, у «Матриці» ще залишаються паростки консерватизму, які не всім подобаються.
Для того, щоб нова революція здійснилася, Нео потрібно звільнити Трініті, а точніше змусити її відмовитися від Матриці. І тільки сила «любові» зможе виділити стільки енергії, що перепише код віртуальної реальності. Лана стріляє кліше, наче клерик Джон Престон зі своїх «пустельних орлів». Я відразу згадав «Інтерстелар», але дякуємо, що Лана це робить ради приколу, а не із серйозним обличчям, як Нолан.
Як я вже казав, фільм розпочався чудово. Й ідея щодо того, що «Матриця» була лише вигадкою Нео, а всі видумані герої прориваються в життя автора, можливо, не була б новою, але веселою та цікавою. Здається, що Лана спочатку кинула кістку глядачам у вигляді проблеми, що звільнитися з індивідуальної «матриці» неможливо через постійне придушення фармацевтикою чи психотерапією справжнього «я». Але потім вирішила: «Все одно це нікому не цікаво. Час переходити до перестрілок і графонію».
Якщо в трилогії екшен-сцени рухали сценарій уперед. Тут вони просто існують для галочки. І зроблені вони дуже погано. Коли другу й третю частини «Матриці» засуджували за перевантаження картин перестрілками, гонитвами та драками. Але наскільки чудово вони були зняті? Одна тільки сцена переслідування на хайвеї зі складними трюками, зніманням й адреналіновим саундтреком варта того, щоб подивитися «Перезавантаження».
Коли дивишся на мильні комп’ютерні спецефекти четвертої частини, то мимоволі розумієш, що 90-ті – початок 00-их років були вершиною технічного прогресу кіноіндустрії.
Головний посил нової «Матриці» залишиться на вустах героїні Керрі-Енн Мосс: «Ми намалюємо веселку в небі, а весь світ перепишемо за нашим бажанням». І це співзвучно з тим, що Трініті в новій версії «Матриці» звати Тіффані, вона мати трьох дітей. Щоб вирватися з віртуальності, їй потрібно відмовитися від своїх кровиночок, чоловіка, сімейних обов’язків і т. д.
Якщо Лана хотіла донести глядачам сучасну прогресивну повістку, то вийшло в неї, м’яко кажучи, погано. Окрім руйнації, герої нової частини «Матриці» нічого більше не роблять. Вони представляють усі негативні сторони «нової етики». Навіть якщо ти побудуєш нормальний світ, у якому буде представлена консервативна позиція, можеш одразу йти на кладовище.
У цей момент мені згадалася гра Far Cry 6, у якій співчуваєш диктатору, що намагається налагодити взаємини із сином, оскільки вся яскрава прогресивна молодь, яка влаштовує революцію, нічого не будує, а тільки все нищить на своєму шляху.
Єдине, що викликає повагу, так це спроба якось пояснити фантастичний всесвіт «Матриці». Герої фільму прямо говорять про певну вундервафлю та її функціонал, щоб у прискіпливих глядачів не виникали запитання. Інколи вдається, а інколи – ні.
Актори, музика тощо
Нормально грають тільки Кіану Рівз та Керрі-Енн Мосс. Усі інші навіть не виконують акторські функції, а просто кривляються на камеру. Коли Г’юго Вівінг грав агента Сміта, то ставало по-справжньому моторошно. Перед тобою була холоднокровна, мізантропічна та дещо безумна машина. Нинішній агент Сміт у виконанні Джонатана Ґроффа абсолютно ніякий. Він намагається якось копіювати міміку Вівінга, але радше нагадує Меровінга Ламбера Вілсона.
І незрозуміло, чому настільки погано були поставлені бойові сцени, особливо ті, у яких брав участь Кіану. Рівз хоча й немолодий, ще має порох у сідницях, щоб показувати викрутаси у Джоні Уіці. Але більшу частину часу у «Воскресінні» Нео буде користуватися «силою», щоб зупиняти кулі й робити удар енергетичною хвилею. Словом, сльози на очах та й тільки.
Першу «Матрицю» показують студентам кіноакадемій як приклад кіно з незвичними та подекуди геніальними монтажерськими прийомами. Переходи між кадрами за допомогою навколишніх предметів (наприклад, телевізорів, телефонів, дротів), звуків, однопланових змін декорацій, навіть прольоти камери у стравоході – усе це мало свій вау-ефект. «Матриця: Воскресіння» продемонструвала, що можна склеювати кадри будь-яким способом, і неважливо, зрозуміє лінію оповідання глядач чи ні.
А ось музику хочеться похвалити. Якщо оригінальну «Матрицю» закриває саундтрек Rage Against The Machine – Wake Up, то четверту частину закриває фем-кавер-гурт Brass Against, вокалістка якого нещодавно помочилася на обличчя фаната. Дуже символічно.
Який висновок? Лана Вачовські довела, що кіно робиться не для людей, а для продюсерів. Саме монополія цих товстосумів дозволяє їм витрачати гроші на непотріб, навіть не з метою заробити, а тому що можуть. Така ситуація не дивує у світі, де мистецтво стає товаром. Саме тому краще проголосувати копійкою і сходити на десятки інших цікавих фільмів, які вийшли цьогоріч, ніж підтримувати це комерційне блювотиння, яке навіть комедією назвати складно. А франшизу шкода…
