Коралі, силянки і лускавки:
яким було традиційне українське намисто
18+
Проєкт за підтримки бренду glo™ Hyper X2 Air
Благородні коралі, яскраві силянки й дукачі – українки з давнини не мислили життя без прикрас. Намиста передавалися від матерів дочкам, слугували оберегом та багато чого казали про свою власницю. Українські жінки досі шанують намиста, зберігаючи традиції своїх родин.
bit.ua за підтримки бренду glo™ Hyper X2 Air реалізує проєкт «Візуальний код українців» – про нашу культуру, що її відрізняє та робить унікальною. Націю впізнають саме за візуальним кодом, адже виняткова візуальна автентичність українців формувалась століттями та бережно передавалась з поколінь в покоління.
Ці матеріали є органічним продовженням інших проєктів, пов’язаних з дослідженнями української ідентичності – «Глосарій», в якому зібрали автентичні слова та створили словник живої української мови; та «Мапа української ідентичності», в якому кожен міг зробити свій внесок у бачення того, хто такі українці.
Завдяки проєкту «Візуальний код українців» ми б хотіли дослідити та показати основні характерні риси та автентичні символи візуального коду українців. Ті прояви, що відрізняють нас від інших.
У цьому тексті ми разом з колекціонером давніх речей українського побуту Богданом Петричуком розповідаємо, які намиста носили українки здавна, чому прикраси були цінними, яке значення в них вкладали та яку роль вони відіграють зараз.
Чому прикраси вважалися такими цінними?
Фото намиста: проєкт “нація” , Rosa Jenik
Українки носили намиста з дитинства;
прикраси неодмінно вбиралися і в будні,
і на свята. Вони були обов’язковим атрибутом вбрання; могли вказувати, заміжня
дівчина або ні; який вона має смак і що знає про традиції носіння намиста.
Богдан пояснює – намиста цінували ще й тому, що їх було тяжче дістати і вони могли чимало коштувати:
«У селах люди вели натуральне господарство, самі виробляли для себе їжу та одяг. А от все, що купувалося, як-от хустки чи намиста, вважалося більш цінним. Матеріал чи готові намистини для прикрас часто завозили з інших країн, як-от Венеції або Чехії».
Жінки зберігали свої прикраси і передавали їх іншим поколінням дівчат в родині.
Намиста з натуральних матеріалів
Такі натуральні намиста в давнину слугували оберегом, які мали відганяти нечисту силу своїм шелестом, пояснює Богдан.
Жінки нанизували на нитку проколоті гарячою голкою чи цвяшком плоди клокічки (невеликі горішки) або ж висушені ягоди, що тощо. Вже згодом в Україні стало значно більше прикрас, і жінки вже носили намиста з натурального каменю, скла, вигадливо плетені гердани з різними візерунками.
Фото намиста: проєкт “нація” , lianochko.com.ua
Червоні коралі – найбільш популярне на всій території України. Справжні коралі зазвичай завозили з-за кордону, вони були дорогими і вважалися статусною річчю. За ними можна було визначити статус родини: чим більше і якісніше намисто, тим сім’я заможніша. В небагатій родині коралями ділилися: наприклад, мати могла поділити своє коралове намисто поміж доньками.
На Полтавщині до коралів додавали різні металеві намистини, зазвичай посріблені. А от на Чернігівщині дівчата також носили коралі зі вкрапленням інших намистин, але частіше позолочених.
Коралі неодмінно були частиною дівочого весільного посагу. Вважалося, що дівчина не може вийти заміж, поки не матиме щирого намиста з благородного корала. Саме тому навіть бідні родини намагалися дістати для дівчат коралі або ж їхні імітації.
«Не всі могли дозволити собі справжні коралі, тому деякі дівчата й жінки носили замінник – наприклад, каучукове намисто, або доповнювали прикрасу іншими скляними намистинами», – пояснює Богдан.
Дівчата й жінки, які не мали коштів придбати справжні корали, носили рогове намисто – недороге та значно легше. Білі намистини фарбували в червоний, подібний до коралового колір. На весілля коралі та рогові прикраси могли поєднувати, аби здавалося, що дівчина має багатий посаг.
Застигла смола хвойних дерев насичених золотаво-коричневих відтінків ставала коштовною прикрасою, якою на Київщині і Полтавщині обрамляли комплекс коралів. Зазвичай посередині бурштинового намиста, як і в кораловому, додавали одну велику намистину як яскравий акцент.
Популярними були й імітації бурштину : подібні прикраси могли робити з більш доступного каучуку.
Фото прикрас: lianochko.com.ua, skrynya.ua
Намиста зі скла
Також замість коралів українки доповнювали свій костюм червоногарячим скляним намистом – його робили схожим на коралове. А от незаміжні дівчата надягали скляне намисто іншого кольору – наприклад, блакитне; це було сигналом для хлопців, що вони можуть свататися.
Прикраси з бісеру, як-от силянки, що зараз активно носять українки, мають довгу історію: в нашій країні ці намиста носилися дуже давно. Бісер в Україну завозили з Венеції та Чехії, з них плели силянки на Буковині, Покутті, Гуцульщині. На сході України прикраси з бісеру зазвичай не носили.
Бісерні прикраси мали захищати власниць, слугували не лише прикрасою, а й оберегом з захисними орнаментами. Найчастіше на силянках можна було побачитигеометричні чіткі візерунки – ромби, трикутники. На Буковині дівчата плели прикраси з рослинними орнаментами – квітами, листочками, ягодами.
Для силянок брали не тільки чорний та червоний бісер, було чимало вигадливих кольорових поєднань. Наприклад, на Покутті та Снятинщині робили прикраси з бордових, білих та помаранчевих намистин. Дівчата носили силянки з блакитного, фіолетового, рожевого, зеленого, синього та інших кольорів бісеру.
Делікатні прикраси плели за допомогою ниток чи кінського волосся, нашивали на стрічки або ж навіть оздоблювали ними жіночі й чоловічі весільні головні убори.
Венеціанське намисто вважається однією з найдорожчих скляних прикрас, адже кожну намистину майстер робив вручну, наносячи візерунки – цятки, квіти, листя. Вони високо цінувалися українками, їх берегли й теж могли передавати з покоління в покоління.
Пацьорки подібні до венеціанського намиста, але виготовляли їх
ще
більш ретельно, з додатковими декоративними елементами.
«В них розмальовували не тільки пояски, а й брали інших кольорів скло
і
припаювали цяточки. Бойки могли носити скляні пацьорки разом з
коралями»,
– розповідає Богдан.
Лускавки виготовляються з дутого скла. Тому ці прикраси дуже
тендітні
і цупкі – їх можна було доволі легко розбити.
Це намисто набуло популярності серед українок від кінця XIX століття.
Особливо різноколірні прикраси зі скла полюбляли мешканки
Франківщини,
Львівщини, Київщини та Черкащини.
«На одну низку одягали намистини різних кольорів. Окремі намистини навіть
використовували для оздоби вінків», – зазначає Богдан.
Прикраси з металу
На Буковині, коли дівчинці виповнився рік, її хрещений зазвичай дарував срібну монету. Це була перша монета для традиційної нагрудної прикраси салби. В монетах робили невеликі отвори і нашивали на заокруглене полотно, а їхня кількість могла перевищувати 10-12 рядів. Важка, подібна до кольчуги коштовна прикраса теж мала оберігати її власницю.
Згарди – шийні прикраси з підвішеними монетами (наприклад, талерами), які могли чергуватися зі скляними намистинами – зазвичай носили дівчата й жінки на Гуцульщині і Покутті. На Тернопільщині монети підвішували до силянки, нашитої на тканинну стрічку, посередині прикраси була традиційно найбільша монета. Крім монет, гуцули різьбили на круглих підвісках сакральні знаки – сонця, неба, грому, – як знак вшанування природних сил.
Назва дукач походить від слова дукат, і для підвіски цієї тендітної
коштовної
прикраси використовували найчастіше срібні монети. Монета
кріпилася до
банта
– так називали верхню частину прикраси, медальйон.
На західноукраїнських землях жінки частіше носили
дукачі із
скромними бантами
або й без них. Пишні банти з камінням чи склом були традиційними на
Лівобережжі,
Чернігівщині, Слобожанщині.
Як споконвіку
переробляли намиста
і як краще зробити це зараз
Традиційно дівчата перенизували намиста – наприклад, розпускали старе і плели наново, додаючи інші намистини. Тож переробляти старі намиста з зітлілими нитками, додаючи сучасних намистин і збільшувати об’єм, є непоганою ідеєю, – вважає Богдан.
Втім, для тих, хто планує змінювати родинне намисто, варто принаймні зробити його якісну світлину до. А якщо прикраса є цілою, експерт радить її зберегти:
«Якщо воно цікаве і воно цілісне є, не знищене, має добрий вигляд, таке я б не чіпав, бо втрачається його цінність. Ми його зруйнуємо, зробимо нове і ту цінність не повернемо».
Українки носили різні прикраси – від дуже давніх саморобних намистин з плодів до коштовних коралів чи вигадливих плетених з бісеру. Намиста слугували захисною силою від поганого, визначали статус родини та сімейний статус дівчини. Втім, усі жінки зазвичай щоденно носили намисто, і саме так воно стало частиною українського візуального коду.
Намиста виготовляли з натуральних матеріалів (плодів чи коштовного каменю), зі скла або з різними намистинами та підвісками, зробленими зі срібних монет. Крім декоративної, прикраси виконували захисну функцію: геометричні орнаменти силянок та вирізьблені на підвісках знаки природи мали оберігати дівчат та жінок.
Зараз в Україні переосмислюється традиція носити намисто: дівчата поєднують коралі і силянки вже з сучасним вбранням, але із шаною до традицій носіння прикрас. У нових намистах поєднуються класика і модерність та зберігається той самий унікальний візуальний код, притаманний саме українцям.
