Спецпроєкти

26 стрічок та понад 8500 відвідувань: цьогорічний Київський тиждень критики у цифрах і фото


18 жовтня добіг завершення шостий Київський тиждень критики. Цьогоріч фестиваль, попри повномасштабне вторгнення, побив рекорд за відвідуваністю. 

«Цього року ми нарахували понад 8500 відвідувань (торік показник був 6500, а у 2021 році — майже 5000)», – йдеться в дописі команди фестивалю.

Протягом тижня відбулися покази 26 стрічок з чотирьох програм:

  • міжнародна програма – свіжі гіти з найбільших світових кінофестивалів;
  • «Фокус: Україна-Польща» – шість прем’єр сучасних гітів українського та польського кіно;
  • міжнародна ретроспектива «Людина з кіноапаратом» – стрічки про тих, хто робить кіно і хто його дивиться;
  • «Жіноча роль» – програма, присвячена легендарним українським акторкам.

Також поза програмами відбулося два покази короткометражного фільму Педро Альмодовара «Дивний спосіб життя».

Фото з фестивалю

Фото: Софія Бугрій
Фото: Софія Бугрій
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Ірина Білібаєва
Фото: Ірина Білібаєва
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Артем Гвоздков
01/5
Фото: Софія Бугрій
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Артем Гвоздков
Фото: Ірина Білібаєва
Фото: Артем Гвоздков

Про міжнародну програму

У цій програмі було представлено найбільше стрічок, а саме сім. Останній сьомий фільм оголосили пізніше, ніж інші – це була стрічка Софії Копполи «Прісцилла».

Розповідаємо про кожний фільм, який цьогоріч показували в межах міжнародної програми.

«Анатомія падіння» Жюстін Тріє

Програму відкрила стрічка-переможець Каннського кінофестивалю 2023 року про письменницю, чоловік якої загадково загинув біля їхнього будинку. Вона єдина була вдома в той момент, тож стає головною підозрюваною. У ході справи відкривається все більше фактів, які свідчать не на її користь, тож навіть син пари починає сумніватися в невинності матері.

Під час судового слухання відкриваються деталі стосунків родини, які зазвичай не виносять на загальне обговорення: сварки, зради, заздрість, нерозуміння і небажання слухати один одного. Головна героїня фактично вимушена оголитися, відповідаючи на незручні питання в присутності найдорожчої людини – її сина, – і попри те, що ми не розуміємо, винна вона чи ні, її хочеться поважати принаймні за максимальну чесність, яку вона показує.

Кінокритикиня Дарія Бадьйор про «Анатомію падіння»:

«Переможець Каннського кінофестивалю 2023 року, “Анатомія падіння” — не перший і не останній фільм, який препарує шлюб у всіх неприємних деталях. Що буває, коли амбіції змушують забувати про емпатію; коли непроговорені речі крапля за краплею сточують близькість; коли приватне раптом стає публічним і починає інтерпретуватись у довільний спосіб? Жюстін Тріє запаковує всі ці питання у форму судової драми, де героїня Сандри Гюллер — турботлива мати? успішна письменниця? безутішна вдова? вбивця? монстр? — звинувачується у смерті чоловіка. Розбір його падіння з третього поверху родинного шато в горах виснажує і захоплює водночас, перевантажуючи сюжет деталями і логічними пастками, які сторони розставляють одна одній у суді; але падіння тут не лише буквальне, але й метафоричне: найперше, що цей фільм цікавить — це згасання стосунків, з усім болем, неоднозначністю та непривабливістю людської натури».

«Опале листя» Акі Каурісмякі

Нова стрічка фінського режисера присвячена коханню, яке зародилося під час випадкової зустрічі в караоке-барі. Герої – типові представники робочого класу зі звичайними і зрозумілими проблемами: недолугими начальниками, нездоровою тягою до алкоголю (що ледь не руйнує стосунки) та самотністю. Роман чоловіка і жінки розвивається на тлі подій російсько-української війни, про яку вони слухають по радіо. 

Кінокритик Станіслав Битюцький про «Опале листя»:

«20-й повнометражний фільм фінського класика кіно Акі Каурісмякі. “Опале листя” є вільним продовженням його славнозвісної пролетарської трилогії («Тіні в раю», «Аріель» та «Дівчина з сірникової фабрики»). Цей фільм так само говорить про людей, які живуть на межі бідності, змирилися зі станом речей, але не втратили надії та вміння закохуватися. Як і попередні фільми режисера, «Опале листя» – це перш за все гуманістична трагікомедія, де легко можна знайти мелодраматичні та ностальгійні нотки. У той же час як фільм пізнього періоду режисера – це стрічка, яку легко можна вважати квінтесенцію стилю та режисерського світобачення. Ця стрічка знімалася вже під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, і відлуння цієї страшної війни знайшло в ній своє місце».

З одного боку, здається, позиція Каурісмякі щодо російсько-української війни очевидна: у фільмі герої слухають новини про російські звірства – атаку на пологовий будинок в Маріуполі, обстріл супермаркету в Кременчуці. Безумовно, така артикуляція теми війни важлива, особливо з розрахунком на іноземну авдиторію. Втім, залишаються питання – не про реакцію персонажів у фільмі (лише один раз героїня реагує на новину про війну), а про ставлення самого Каурісмякі, який, здається, досі не позбавлений любові до російської культури. 

В «Опалому листі» лунає «Шоста симфонія» Чайковського. І, як справедливо помітили під час обговорення стрічки в жовтні, Каурісмякі не переосмислює музику, яку росіяни вмикали на руїнах Маріупольського театру. Режисерське рішення – включити Чайковського одразу після сцени, в якій лунають новини про війну – для українців може стати якщо не тригером, то принаймні нерозумінням, чого саме цим рішенням хотів досягти режисер. 

«Тотем» Ліли Авілес

Повільна, тиха, родинна стрічка про родинне свято, яке водночас є трагічним. Велика мексиканська сім’я збирається разом, готуючися до дня народження Тони – їхнього брата, сина й батька, який тяжко хворіє. Для нього цей день народження може стати останнім.  

Фільм сповнений любові, вона відчувається в кожному кадрі: родина дійсно об’єднується, щоб порадувати близьку людину. Доньці Тони доводиться рано усвідомити, що значить втрата – і водночас зрозуміти, яким прекрасним є все вітальне, що її оточує.

Кінокритикиня Дарія Бадьйор про «Тотем»:

«Мексиканська режисерка Ліла Авілес малює в “Тотемі” портрет великої родини в найменших деталях, з ніжністю, іронією та характерним теплим роздратуванням, і, попри все, наповнює його життям. Екраном розповзаються комахи, котики, собаки, рослини і діти, лише за тим, щоб проголосити: життя іде пліч-о-пліч зі смертю, навіть якщо про останню ніхто в домі воліє не говорити. На смерть та її очікування, замасковане підготовкою до великого сімейного зібрання з нагоди дня народження — що може бути водночас веселіше і сумніше за день народження? — ми дивимось очима маленької дівчинки. Засвідчуючи розгортання смерті в такому юному віці, Соль питає у гугла, коли настане кінець світу, але насправді добре знає відповідь на це питання: найближчим часом».

«Знамення» Балоджі

Повнометражна яскрава стрічка репера Балоджі, провідною темою якої є нерозуміння і соціальне вигнання. Уродженець Конго Коффі, який кілька років живе в Бельгії, вирішує познайомити свою вагітну дівчину Алісу з родиною і отримати благословення на шлюб від батьків. Втім, близькі Коффі все ще вважають, що він приносить нещастя і ганьбу тим, з ким контактує – тож не дуже раді бачити ні його, ні його кохану. Паралельно з задушливих обійм своєї родини намагається вирватися сестра головного героя, і сепарування дається їй не без проблем.

Кінокритик Сергій Ксаверов про «Знамення»:

«Дебют Балоджі отримав на Каннському фестивалі приз “Новий голос”, й точніше цієї місткої характеристики не може бути. Багатий на фантасмагоричні образи, некласично побудований й знятий в надзвичайно складній локації, нетрях Кіншаси, «Омен» мало на що схожий не тільки серед фільмів цього року, а й останніх десятиліть. Це погляд очима чотирьох героїв та героїнь на одне те саме місце — батьківщину, місця задушливого та жахливого, але прекрасного та єдиного по-справжньому живого на всьому світі. Місця, реальність якого не така як деінде».

«Прісцилла» Софії Копполи

Байопік про дружину Елвіса Преслі Прісциллу, яка значну частину життя залишалася в тіні відомого чоловіка, намагаючись підкорятися його правилам. 

Елвіс і Прісцилла познайомилися, коли йому було 24, а їй 14 – зараз це не звучить як романтична історія кохання. Протягом стрічки, продюсеркою якої була сама Прісцилла, нелюбов до Преслі зростає в геометричній прогресії – його самозакоханість, спроби переробити юну дівчину під його смаки, зради та насильство не залишають жодного шансу вважати його приємною людиною. Тому розрив шлюбу, ініційований Прісциллою, здається єдиним логічним завершенням цієї історії. 

Кінокритикиня Анна Дацюк про «Прісциллу»:

«Повернення Софії Копполи у велике кіно — нова сторінка у дослідженні прекрасної епохи та мотиву відчуженості у ній. Колись Софія вже розповідала історію дівчини, яку видали заміж за короля, однак на відміну від «Марії-Антуанетти», «Прісцилла» — історія болючого дорослішання та прощання з культами ХХ століття. Кейлі Спейні стає відкриттям цього кіно, демонструючи з якою обережністю її героїня заходить у легендарне амплуа «дружини Елвіса» аби в результаті засвідчити, як впевнено та швидко власна мрія може перетворитися на пастку».

«Солодкий схід» Шона Прайса Вільямса

Юна Ліліан відокремлюється від шкільної екскурсії, щоб почати власну мандрівку. На шляху вона знайомиться з абсолютно різними людьми – від антифа-фріганів до прихильніків білої раси. Всі, хто трапляється Ліліан на шляху, намагаються знайти в ній те, що їм до вподоби – коли сама героїня у цих стосунках ніби втрачає суб’єктність, хоч і завжди діє у своїх інтересах (часом нехтуючи інтересами інших).

Симпатії дівчина до себе направду не викликає, та й не має – як і інші герої стрічки, – та всі події та герої мають органічний вигляд у цій сюреалістичній подорожі, яка не має закінчуватися.

Кінокритикиня Анна Дацюк про «Солодкий Схід»:

«Вражаючий режисерський дебют Шона Прайса Вільямса — оператора фільмів братів Сефді («Хороші часи»), який, здається, вхопив у своїх наставників правильний тон для проникливого дослідження території маргіналів. Зняте у стилістиці зернистих фільмів 70-х, це кіно коментує біди сучасної Америки у напівмрійливому, сатиричному, а головне — антропологічному стилі. Його головна героїня являє собою беззаперечну аналогію з «Лолітою» та «Алісою в країні мрій», а точніше «американських мрій», концепт яких невпинно деконструюють в кінематографі вже понад пів століття. У підсумку кіно Вільямса — тактильна подорож низкою ексцентричних культів, з яких, здається, і складається сучасна Америка. А Лілліан в цій Америці — ідеальний білий екран, на який кожен проеціює власний вузький світогляд».

«Химера»Аліче Рорвахер

Британець Артур, який пережив важку втрату коханої людини, повертається до маленького містечка на узбережжі Тірренського моря. Там він швидко знаходить нове заняття: його використовують розкрадачі гробниць, адже Артур має особливий дар – відчувати порожнечу. 

Фільм – зіткнення вітальності і смерті, про (не)змирення з втратою та спроби віднайти щастя в теперішньому. На шляху Артура трапляється жінка з промовистим ім’ям Італія, яка уособлює собою все живе – і, зрештою, є єдиною, хто намагається протистояти розкраданню гробниць, захищаючи спадщину та спокій полеглих.

Кінокритикиня Дарія Бадьйор про «Химеру»:

«Нова магічна подорож від Аліче Рорвахер — про італійських “чорних археологів”, копачів, які розривають могили етрусків та продають знайдені там скарби таємничому дилеру на ім’я Спартак. Головний герой — загублений між світами та часами британець Артур, який має містичний зв’язок з тисячолітньою спадщиною і є частиною місцевої банди tombaroli. Знята на комбінацію 16-міліметрової, супер 16-міліметрової та 35-міліметрової плівок, “Химера”, як і попередній фільм Рорвахер, “Щасливий Лазар”, пропонує нелінійні подорожі у часі: сюжет розгортається у 1980-х, які радикально контрастують з уламками історії Італії, розкиданими в кадрі. На виході отримуємо не лише рефлексії про те, кому має належати спадщина, але і людяний портрет країни, яка живе з крадіжок у минулого — реальних чи символічних».

Дати наступного фестивалю

Сьомий Київський тиждень критики відбудеться з 17 до 23 жовтня 2024 року.

Фото з обкладинки: Артем Гвоздков

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь