Читати й подорожувати: книжки, які надихають встати з дивана

«Подорожуйте! Гроші повернуться, час – ніколи». Колись прочитала цей вислів і час від часу нагадую собі, що вкладати гроші у подорожі – найкраща інвестиція. Вони заряджають енергією, мотивують і дарують приємні спогади. Все як із книжками. Коли ж ці книжки ще й про життя в інших країнах – взагалі золото.

«Дім на краю ночі», Кетрін Беннер

Італія точно підкорила серце американської журналістки Кетрін Беннер, оскільки їй вдалося передати колорит, традиції, смаки й аромати країни. Свій дебютний роман вона написала про крихітний острів Кастеламаре поблизу Сицилії. Це сімейна сага, яка дозволяє спостерігати за історією родини Еспозіто – від доктора Амедео родом із Флоренції до його дітей, онуків і правнуків. Сім’я, жителі острова й бар «Дім на краю ночі» пережили Велику депресію, дві Світові війни, технічний прогрес, кризу 2008 року. Сюжет захоплює з перших сторінок, надихає відвідати Італію або знову туди повернутись і вкотре переконатись, «що у складні часи багато хто згадує про дива».

Країна: Італія.

«Одинокий пишущий человек», Діна Рубіна

Люблю книги Діни Рубіної за чудово прописаних героїв, класні сюжети, гарний стиль. Нерідко в її творах з’являються наші міста – Київ, Одеса й Харків. Оскільки батько з Харкова, мати з Полтави, а Одесу авторка просто обожнює. Завжди було цікаво дізнатись, як їй вдається придумати свої твори, як відточувала майстерність, у чому складність праці письменниці. На всі ці запитання Рубіна відповіла в новій книжці, присвяченій своїй п’ятдесятирічній літературній діяльності. Новинку потрібно обов’язково читати всім, хто пов’язаний із письменницькою роботою, а також закоханим у творчість Діни Рубіної.

«Одинокий пишущий человек» про те, що ми найбільше цінуємо в книжках: про неповторну інтонацію авторського голосу, про важливість хворобливого «особистого» у кожному слові й у кожному повороті сюжету, аби роман не був провальним. Про будні літератора, які пов’язані з постійним копанням матеріалу, про найзаповітнішу мрію – перетворити читача на глядача. А ще великий розділ присвячений країні, у якій Діна Рубіна живе більш ніж тридцять років, і без якої неможлива ні її сутність, ні творчість. Про жителів Ізраїля, історію створення країни, страви, багатонаціональність, війну. І в книжці авторка згадує ще про дві країни, без яких не уявляє свого життя, – Узбекистан, де провела юність і молодість, та Італію, яка її надихає.

Країни: Ізраїль, Італія, Узбекистан.

«Чоловік на ім’я Уве», Фредрік Бакман

Бакман – один із моїх найбільш обожнюваних сучасних авторів. Прочитала майже всі його книжки, але найулюбленішою залишається дебютний «Чоловік на ім’я Уве». Його Фредрік написав десять років тому, нині він екранізований із Томом Генксом у головній ролі. Історія чоловіка на пенсії, який постійно прискіпується до оточення, живе усамітнено, декілька разів намагається вчинити самогубство, бо залишився без улюбленої справи й коханої дружини. «Коли когось втрачаєш, то починаєш сумувати за найдивнішими речами. Зовсім незначними. За усмішками. За тим, як вона поверталася уві сні. Навіть за перефарбовуванням кімнати для неї».

Роман неодноразово доводить до сліз (деякі сюжети змусили наревітися від душі), тому що про дуже зрозуміле: про любов, зміни в житті, старіння та смерть близьких. Але й насміятись досхочу можна, бо автор вклав своє гарне почуття гумору героям книжки. Оскільки Бакман живе у Швеції, у всіх його творах є чимало інформації про традиції цієї країни, дивні вимоги законодавства, про те, що й на «скандинавській території щастя» вистачає депресій, самотності й нещастя. Але відвідати цю країну хочеться, бо Фредрік Бакман пише про неї з любов’ю, особливо про природу й людей.

Країна: Швеція.

«Соло для Соломії», Володимир Лис

Володимир Лис – мій улюблений сучасний український автор. Він один із тих письменників, з книжками якого я можу проїхати потрібну зупинку в метро, відключитись від світу на пів дня й дарувати іншим книголюбам, знаючи, що вони також на нього підсядуть (перевірено неодноразово). У творчість Лиса закохалася після «Століття Якова» (екранізація – повне розчарування), від роману не могла відірватися. Він про життя чоловіка, який жив на Волині в часи Російської імперії, УНР, за Польщі, фашистської Німеччини, Радянського Союзу.

«Соло для Соломії» – жіночий варіант «Століття Якова». Історія жінки з волинського села, на долю якої випали й сумні події ХХ сторіччя, і відсутність сімейного щастя, і голод, і втрата коханої людини. Володимир Лис казав, що образ Соломії – найкращий жіночий образ у всіх його творах. Перечитала чимало його романів, тому погоджуюсь. «Соло для Соломії» дозволяє більше дізнатись про життя на Волині в різні часи, про історичні нюанси й про те, що Україна різна.

Країна: Україна.

«Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння», Мері Енн Шеффер, Енні Берроуз

У цього роману цікава історія написання, про яку йдеться в післямові до твору. Мері Енн Шеффер була бібліотекаркою, працювала в книжковому магазині. Ще у 80-ті роки жінка через негоду затрималася в аеропорту острова Гернсі й у крамниці натрапила на велику кількість видань, написаних на основі спогадів місцевих жителів про фашистську окупацію. Тематика зацікавила, але роман почала писати лише через двадцять років, коли їй було трохи за сімдесят. На жаль, публікації роману та його вдалої екранізації Шеффер не дочекалася. Вона померла за декілька місяців до виходу книжки, рукопис до друку готувала племінниця Енні Берроуз.

Твір оформлений у вигляді листів головної героїні – журналістки, яка шукає тему для своєї наступної книжки. Джулієт починає листування з жителем острова Гернсі й членом «Клубу любителів книг і пирогів з картопляного лушпиння». Не буду розповідати, чому клуб має таку дивну назву – розпочнете читати й зрозумієте. Книжка написана легкою мовою, з різноманітними характерами героїв, з великою кількістю деталей про життя на острові та те, як родини переживали окупацію. Цей роман у листах – саме та якісна «книга, яка назавжди відбиває бажання читати погані».

Місце: острів Гернсі у складі Нормандських островів. 

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки. 

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram