Про своє, про «дівчаче». Але й чоловіки не відмовляться прочитати

Коли хочеться зачинитись у кімнаті й читати щось про своє, «дівчаче», згадайте про книжки із цієї добірки. Вони корисні, легкі, цікаві. І з ними зможете не тільки відключитися від усього на годинку, але й переглянути ставлення до життя.

«Нелюбимая дочь. Как оставить в прошлом травматичные отношения с матерью и начать новую жизнь», Пег Стрип

Багатьох відлякує назва цієї книжки. Та й не дивно! У громадському транспорті якось соромишся читати на подібну тематику, а вдома навіть обкладинка нагадує, що в тебе проблеми. Мені з мамою дуже пощастило, у нас чудові взаємини. Тому цей бестселер я читала не з терапевтичною метою, а для того, щоб… зрозуміти, чому далеко не у всіх так буває.

Авторка книжки не психологиня, а письменниця і донька, яку не любили. Коли стала дорослою жінкою, повністю перестала спілкуватись із матір’ю, написала особисто чи у співавторстві дванадцять книжок, зібрала сотні історій нелюбих доньок з усього світу й у книжці про травматичні взаємини з мамою поділилася науковими даними, які важливо знати будь-якій жінці. «Нелюбимая дочь» допомагає дізнатись, як взаємини з мамою впливають на подальше життя (і багато що зрозуміти про себе й стосунки із чоловіками), і що не варто робити, якщо вже сама народила.

Стрип розповідає про вісім типів токсичної поведінки матері; запевняє, те, що говорить про нас мама, стає основою нашого самовідчуття; розповідає про те, чому любов тієї, хто дала життя, неймовірно важлива для повноцінного розвитку доньки. Авторка допомагає розібратися з типовими ранами травматичних взаємин із матір’ю. Серед них: невпевненість, недовіра, складнощі зі встановленням кордонів, неадекватна самооцінка, часті токсичні стосунки із чоловіками тощо.

Чоловікам також цікаво, тому що в них із мамами бувають ще складніші взаємини. Тому книжка допоможе розкласти все по поличках.

«Матера вам не наймичка, або Чому діти – це прекрасно…», Катя Бльостка

Протягом року читаю тексти блогерки Каті Бльостки, вони мені дуже покращують настрій. Тому книжку просто не могла не замовити, як і тисячі інших читачів з усієї України. Тисячі – не «фігура рєчі», перші 15 тисяч примірників «Матери…» розлетілися за тиждень. Бльостка написала про вагітність, пологи й материнство взагалі. Хоча тема не моя, прочитала з великим задоволенням. Тому що написано смішно, із самоіронією, і в багатьох прикладах, діалогах вгадуєш і своїх родичів, і своїх знайомих. Неодноразово ловила на собі погляди оточення в метро, які намагалися зрозуміти, яка саме книжка мене так розвеселила (декілька разів сміялася вголос).

Навіщо читати цю книжку? Окрім того, щоб покращити собі настрій, звісно. Якщо ви готуєтеся стати мамою, то це скарбниця корисних знань. Каті вдалося доступно й зі стьобом розповісти про найнеобхідніше: як пережити токсикоз, що запхати в торбу для пологового, чи варто народжувати із чоловіком, про догляд за Ізольдою Дартаньянівною, про те, що їсти мамі, яка годує грудьми, про дитячий садок і школу, про правила дому, які привчають усю родину не забувати, що «Матера вам не наймичка!». Катя знає що каже, тому що мама чотирьох синів – першого народжувала на Рівненщині, а наступних трьох уже в Штатах, де проживає з 2014 року. Тож уміло порівнює «два різні світи», розуміє, чого саме потребує українська жінка, і пише так, що навіть «жахливий суржик» не капає на нерви.

Чоловікам також цікаво, бо дізнаються про материнство й те, як воно нелегко дається, чимало дивних і смішних речей. А ще у книжці є звернення до чоловіка, яке авторка радить пришпандьорити на видне місце в хаті.

«Без суеты. Как перестать спешить и начать жить», Карл Оноре

«С появлением телефона изменился и образ мыслей. Остались в прошлом медлительность и задумчивость… Жизнь стала более напряженной, бодрой, скорой». Це історик Герберт Кассон написав ще у 1910 році (!). Знав би чоловік, як наше життя змінили мобільні, соцмережі та інтернет. Журналіст Карл Оноре добре це знає, оскільки десятиліттями біг по життю. Але якось у римському аеропорту побачив газетний заголовок про казки-однохвилинки для дітей та подумав, що ми добігались, якщо навіть на читання книжок для дітей знаходимо лише шістдесят секунд… Він вирішив пригальмувати й навчити цього інших. Так і з’явилася ця книжка.

Вона про те, чому не варто робити все скоріше й одночасно. Нагадує, чим менше ми витрачаємо часу на підтримку взаємин, тим скоріше ми їх втрачаємо. Допомагає зрозуміти, чому не варто підганяти дітей і вимагати від них «швидше, вище, краще». І взагалі про важливість задавати власний темп життя tempo giusto. Книжка змусить зупинитися хоча б на секунду й переглянути своє ставлення до «життя-біготні» висолопивши язика.

Чоловікам також цікаво, тому що ми всі щодня несемось як із моторчиком в одному місці. Але чи варто?

«Україна має жіноче обличчя»

Зазвичай у подібні ілюстровані подарункові видання включають есеї про українок, які жили в інших країнах, в інший час. Для цієї ж збірки Мирослава Макаревич (працювала у видавничих домах HFS (ELLE), головною редакторкою Edipresse Ukraine (VIVA! Биография та Luxury life), Sanoma Media Ukraine (Sensa.Ukraine) вибрала історії сучасниць. Чому саме тридцять історій? До 30-ї річниці Незалежності України. Авторка вибрала жінок із різних галузей науки та культури, які прославили країну. І зазначила, що у книжці немає представниць бізнесу, «дружин і доньок» та політикинь. Серед героїнь книжки: нейробіологиня і популяризаторка науки Нана Войтенко, оперна співачка Людмила Монастирська, хореографка Валентина Вантух, неврологиня Світлана Кузнєцова.

Кожен есей завершується порадами від героїні. Так диригентка Оксана Линів, яка 2021 року на Вагнерівському оперному фестивалі стала першою диригенткою за всю його 145-річну історію, радить у складних ситуаціях знаходити речі, які надають життю особливої цінності. Художниця-керамістка Людмила Мєшкова, керамічне панно якої з 1987 року прикрашає штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі, впевнена, що «треба намагатися розуміти ближнього. Не можна агресією відповідати на агресію, бо це призведе до загибелі всього людства».

Чоловікам також цікаво, бо вони люблять гарних, розумних і талановитих жінок.

«13 понедельников зимы», Ирина Говоруха

Із цієї книжки я розпочала новий рік, і святкові вихідні стали ще теплішими й душевнішими. Нова збірка оповідань Ірини Говорухи ідеальна для книжкового дозвілля, вона про любов, стосунки, добро, прощення і важливість нарешті перестати відкладати життя на завтра. «Многие из нас живут в двух измерениях: либо в прошлом, либо в будущем и бесконечно чего-то ждут… Нам кажется, что завтра будет лучше. Сытнее. Теплее. Спокойнее. Со временем наступает завтра и снова все не то. Не так… Только нет никакого завтра. Только сейчас. Эта реальность, эти войлочные сумерки, белый экран монитора, «Белая гвардия» Булгакова на тумбочке и длинная, растянутая, как ворот свитера, зима».

Цю книжку авторка написала, щоб додати зимі сонця, світла й настрою. Адже далеко не всі можуть у гарному гуморі пережити декілька місяців затягнутого хмарами неба й холодного повітря на вулиці. І в Говорухи «получилась добрейшая книга, которая хороша и с рогаликами, и в шпагате, и в бликах праздничного янтаря».

Чоловікам також цікаво, бо «жіночі» збірки оповідань вони теж люблять. Хоча ніколи в цьому не зізнаються.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram