Зі мною щось не так: книжки про психічне НЕздоров’я
«Покажіть мені психічно здорову людину, і я вам її вилікую», – казав психоаналітик Карл Юнг. Вислів більше схожий на жарт, але насправді в ньому дуже багато правди. За даними ВООЗ, у середньому 27% людей у світі хоча б раз у житті мали психічний розлад. Кожну соту людину вражає шизофренія. Все частіше можна почути про депресивні розлади в тих, хто поруч. Та й нібито «нормальні» люди нерідко починають сумніватись у своєму психічному здоров’ї. У цій добірці книжки, які дозволяють більше дізнатися про те, що з психікою робить хвороба, чому так трапляється та чи можна убезпечити себе.
«Что-то не так с Гэлвинами. Идеальная семья, разрушенная безумием», Роберт Колкер
Шестеро з дванадцяти дітей Гелвінів у різний час захворіли на шизофренію. Усі – гарні, розумні, спортивні, талановиті хлопці. Журналісту Роберту Колкеру вдалося поспілкуватись із тими представниками родини, які живі й досі, з матір’ю великої родини незадовго до її смерті. І написати книжку, яка 2020-го стала найкращою за версією найвідоміших видань США, а на Amazon зібрала понад 10 тисяч відгуків читачів!
Книжку читати нелегко, бо спостерігаєш, як саме втрачає глузд спочатку один син, потім другий, третій… І це у ті роки, коли достеменно не знали ні причин цієї хвороби (тому висували найдивніші версії), не дуже розуміли, які саме медикаменти підібрати для лікування, та батьки неймовірно боялись осуду оточення (у цьому плані мало що змінилося). У родині Гелвінів було місце і сексуальному та фізичному насильству, і наркотикам, і самогубству, і вбивству. «Быть Гэлвином означало либо сходить с ума самому, либо наблюдать, как это делают близкие».
Окрім історії членів родини, автор описав історію вивчення і лікування шизофренії, розповів про лікарів та психіатрів, які зробили чимало для того, щоб полегшити життя хворих і… навпаки. Передав реальні діалоги хворих Гелвінів, щоб читач краще розумів увесь жах цієї хвороби… «Шизофрения – это не множественная личность. Она отражает, как сознание человека постепенно отгораживается от реальности вплоть до полного отказа воспринимать ее так же, как окружающие». На жаль, точні причини захворювання досі невідомі, а медикаменти із часом серйозно впливають на загальний стан здоров’я хворого. Втім, ця хвороба значно ближча, ніж може здаватися. Адже за статистикою кожну соту людину вражає шизофренія. За однією з оцінок, щороку близько 40% дорослих із цим захворюванням взагалі не отримують медичної допомоги. Кожен 20-й випадок шизофренії закінчується самогубством.
«Психология для сценаристов. Построение конфликта в сюжете», Уильям Индик
Ледь не щотижня виходять усе нові й нові достойні кінопрем’єри. Моє нещодавнє відкриття – серіал «Ваша честь». Затамовувала подих і щиро переживала за героїв цієї картини. Чому ми сумуємо, радіємо, ненавидимо, плачемо разом із героями? Зрозуміла, читаючи «Психология для сценаристов».
Як виявилося, у всьому винен неусвідомлений процес «ідентифікації», який перетворює глядача на героя фільму. «Саме тому ви починаєте переживати ті самі психологічні трансформації та катарсис, як і герої на екрані», – переконує Вільям Індик, професор психології, сценарист, письменник та сценарний консультант. Він упевнений, що його колеги із цеху добре знають, як працює несвідоме, де саме народжуються фантазії, сни, уява. І дуже вміло використовують ці знання у своїй сценарній роботі.
Кожен із розділів цієї книжки присвячений інтерпретації знань відомих психологів – Зиґмунд Фройд, Ерік Еріксон, Карл Юнг, Альфред Адлер, Ролло Мей. У виданні багато історій створення фільмів та мультфільмів, можна підглянути, як сценаристи працюють та здобути, освіжити базові знання з психології. Кому, окрім сценаристів, її варто прочитати? Усім книгоманам. А для представників цієї індустрії є можливість вдосконалити знання з роботи над структурою сценарію, створенням елементів конфлікту персонажів та самими персонажами, відкоригувати слабкі сторони героїв та просто надихнутися.
«С ума сойти. Путеводитель по психическим расстройствам для жителей большого города», Дарья Варламова, Антон Зайниев
За даними ВООЗ, у середньому 27% людей у світі хоча б раз у житті мали психічний розлад. Автори цієї книжки також свого часу пережили клінічну депресію. Тому з власного досвіду знають, із чим стикається людина з подібним діагнозом, як її сприймає оточення. Саме тому вони перелопатили купу наукових публікацій, поспілкувалися зі спеціалістами й розклали по поличках не тільки депресію, але й інші поширені захворювання. Серед них: біполярний, антисоціальний, тривожний та емоційно нестабільний розлад, синдром дефіциту уважності та гіперактивності, шизофренія, синдром Аспергера тощо.
У написанні важкої книжки автори використовували свій журналістський досвід. Тому видання вийшло легким для сприйняття. Кожен розділ розпочинається з історії людини, якій поставлений діагноз, про який йдеться далі. Розглядаються причини, наводиться статистика, приклади з літератури, фільмів і відомих людей, наприкінці розділу – резюме, яке дозволяє весь масив інформації «утрамбувати» в голові. Крім того, є список фільмів і книжок для тих, кому цікава психіатрія. І відповіді на найпопулярніші запитання, пов’язані зі страшилками роботи психіатра: що трапиться, якщо я потраплю на прийом до психіатра? як діагноз впливає на визнання дієздатності? що таке амбулаторна допомога? Цей путівник психічними розладами варто прочитати кожному. Тому що ніхто від подібних діагнозів не застрахований (на жаль), а депресивний стан – це не про «зберись нарешті!». Після цієї книжки людей із різними психічними розладами починаєш розуміти трохи краще.
«Беспокойный ум. Моя победа над биполярным расстройством», Кей Джеймисон
Автобіографічна книжка психіатрині Кей Джеймісон, галузь наукових інтересів якої – біполярний розлад. Вона описує власний досвід боротьби з важкою формою манії та суїцидальної депресії, оскільки має біполярний розлад із сімнадцяти років. Пізніше авторка напише, що час від часу шкодуватиме про те, що видала книжку. «Но если эта книга хотя бы на шаг приблизила нас к пониманию умственных расстройств, я рада тому, что рассказала о собственном опыте безумия». «Беспокойный ум» дійсно наближає до розуміння подібних розладів. Читати її важко, хоча вона й дуже захопливо написана.
Кей зробила чимало для людей із біполярним розладом. Вона написала декілька книжок, які стали бестселерами, заснувала медичний центр, читала просвітницькі лекції в найвідоміших університетах США, ініціювала проведення досліджень для вивчення біполярного розладу. «Эта история универсальна. На месте автора мог оказаться любой человек в любой точке мира. Но книга не столько о болезни, какими бы детальными ни были описания ее симптомов, сколько о надежде. О победе разума и силы воли, о победе современных медицины и психотерапии, которые позволяют людям с тяжелыми психиатрическими диагнозами жить полной, насыщенной жизнью».
«Руки мыл? Родительский опыт великих психологов», Дэвид Коэн
Придбала цю книжку, бо сподобалася… назва. Одразу повернулась у часи, коли молоді батьки дуже часто запитували: «Руки помила?». Автор виношував ідею цієї книжки двадцять років, обговорював її зі своїм сином. На жаль, хлопець не побачив видання – трагічно загинув. Напевно тому у книжці чимало героїв – ті, які пережили горе, пов’язане із втратою дітей. Чарльз Дарвін втратив трьох дітей. Зиґмунд Фройд – доньку. Мелані Кляйн втратила сина. Донька Джона Вотсона декілька разів намагалася вчинити самогубство. «Может быть, дети знаменитых психологов и психиатров уязвимы особенно? И можем ли мы научиться чему-нибудь на их горьком опыте?»
Автор обрав одинадцять героїв. У кожному розділі розповідає про дитинство психолога чи психіатра, його ідеї стосовно дитячого розвитку й виховання, поведінку як батька. Для написання книжки він використовував різні джерела: листи, щоденники, автобіографії, біографії, матеріали з інтерв’ю. І все для того, щоб створити видання, яке допоможе зрозуміти найголовніше: «… есть один трудный урок для любящих родителей. Пока дети малы, нужно дарить им любовь и внимание, но внушать уверенность в себе, чтобы позже они могли своей дорогой. Люби и умей отпускать. Знаю по собственному опыту, как это непросто».
Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.