Книги до Дня пам’яті жертв Бабиного Яру

29 вересня – День пам’яті жертв Бабиного Яру. Про трагічні сторінки Голокосту написано десятки книг. І у кожного читача з цієї теми є власна добірка ТОП 5. Ділюсь своєю, яка постійно поповнюється, оскільки продовжую читати на цю тему, аби запам’ятати уроки історії.

«Бузкові дівчата», Марта Холл Келлі

Обожнюю книги, від яких не можу відірватись, та задля яких автору довелось «перелопатити» купу інформації. «Бузкові дівчата» – саме така. Вражають масштаби роботи Марти Холл Келлі задля написання цієї книги. Вона працювала над нею три роки, годинами сиділа в архівах, відвідала Польщу й Німеччину, будинок Кароліни Феррідей, поспілкувалась з тими, хто пережив Равенсбрюк. За основу роману взяла реальні історії жінок: тих, хто пережив табір Равенсбрюк, тих, хто проводив експерименти над ними, намагався їх визволити й повернути до нормального життя. Історичний період – з 1939 по 1959 роки.

Кароліна Феррідей присвятила своє життя польським жінкам, яких називали Кроликами. Вони стали піддослідними кроликами у концтаборі Равенсбрюк. Нелюдські експерименти з впливом сульфаніламіду на рану призвели до того, що молоді дівчата все життя переживали сильний біль під час пересування, а ноги були в страшенних шрамах. Герта Оберхойзен – єдина жінка-лікар у Равенсбрюці, яка брала безпосередню участь у подібних «експериментах». На Нюрнберзькому процесі над лікарями отримала двадцять років. Але її звільнили достроково. І після Герта працювала… лікарем. Допоки жінку не впізнала одна з колишніх ув’язнених Равенсбрюку. Прототипи головних героїнь книги – Касі Кужмерик і Сюзанни – сестри Іванські, які пережили хірургічні експерименти у таборі.

«Дочь Рейха», Луиза Фейн

Луіза Фейн – спеціаліст у сфері права й банківської справи, проживає в англійському графстві Суррей. На написання роману її надихнула історія родини батька родом з міста Броди, яка у другій половині XIX століття переїхала до Лейпцига. А також «тревожные параллели, которые видит между событиями начала 1930-хх гг. и тем, что происходит в наше время».

Події роману розпочинаються у 1929 році, завершуються у 90-ті. Головна героїня – дівчинка-підліток з Лейпцига, яка виховується у родині затятих прихильників Гітлера. Батько швидко підіймається партійними сходами, не цураючись найбрудніших методів. Мати – доглянута жінка, яка виховує доньку в ідеології «найстрашніший гріх – осквернення арійської раси», а найголовніше покликання жінки швидко й успішно вийти заміж, народити якомога більше послідовників справи Гітлера. Донька справжніх арійців також досить довго вірить в ідеї НСДАП, але в її особистому житті дещо трапляється.

Авторка розповідає якою була Німеччина у 1930-ті роки, які методи використовувались, аби переконати молоде покоління в арійській унікальності, як крок за кроком виховувалась ненависть до євреїв, як жилось тим німцям, які раніше за інших зрозуміли трагічність політики Гітлера. Фейн змогла заглибити читача в ту епоху й підштовхнути до роздумів над словами Черчилля, які взяла за епіграф твору: «те, кто забывают уроки истории, обречены на их повторение».

«У нас, в Аушвіці», Тадеуш Боровський

Одна з найстрашніших книг про Холокост, яку я читала. Неодноразово фізично погано себе почувала під час читання. Тому одразу попереджую – твір нелегкий, як і доля Боровського. Тадеуш родом з Житомира, його батьки пройшли через ГУЛАГ, у 1943 році Боровського заарештували гітлерівці й він провів декілька місяців у в’язниці Павяк, а потім у таборах Аушвіц й Дахау. Після концтабору вступив в комуністичну партію, але за декілька років розчарувався в ідеях політсили, й у 28 років покінчив життя самогубством.

Автор писав, що «У нас, в Аушвіці» – книга про те, як постраждалі від режиму перетворюються на учасників режиму. Твір про табірний світ зі складною соціальною системою й своєю ієрархією, корупцією, з інтригами й заздрощами, з коханням і зрадами. І про симфонічний оркестр на фоні «підрум’яненого крематоріями неба за вікном».

«Існує закон табору: людей, що йдуть на смерть, обманювати до останньої миті. Це єдина припустима форма милосердя».

«Я, ти і наш мальований і немальований Бог», Тетяна Пахомова

Як тільки прочитала цю книгу, придбала з десяток екземплярів на подарунки, бо дуже захотілось, щоб її прочитали всі мої близькі.

Це дебютний твір вчительки географії з Радехова на Львівщині, який вийшов 2016 року. Вона написала його протягом літніх канікул й… стала переможницею літературного конкурсу «Коронація слова». В основі твору реальна історія сусідки Пахомової, яка під час Другої світової переховувала єврейську родину. Вісімсот (!) днів троє людей просиділи під стайнею. «Почала писати, бо душа просила вилити на папір думки і почуття», – казала автор. Читаючи, не віриться, що це перша книга Тетяни Пахомової. Настільки прописані герої та сюжет, легкий стиль, багато мудрих висловів.

Книга дозволяє більше дізнатись про традиції єврейської родини, про силу віри у темні часи, оскільки «у людини можна забрати все: будинок, врожай, скарби, сім’ю – все-все, крім віри». А також про те, як так сталось, що вчорашні добрі сусіди раптом йшли трощити хати знайомих, про те, чому подружжя вирішило переховувати матір з дітьми та як їм вдавалось робити це настільки довго. І про важливість добрих справ як єдиний скарб.

«Людина приходить у цей світ без нічого і без нічого з нього йде, залишаються лише її справи – добрі чи погані – у споминах інших людей, і жити вони можуть століттями…».

«Тев’є-молочар», Шолом-Алейхем

Як не дивно, але найвідоміший твір письменника я прочитала лише цього року. І пошкодувала, що так довго руки не доходили до цієї книги. В одному невеличкому творі автору вдалось описати характер, віру, традиції, біль єврейського народу. Шолом-Алейхем пише так, що невільно з’являється усмішка, але частіше – сумна. Страшно від того, що роками сусіди купували у тебе молочні продукти, а з початком єврейських погромів прийшли до тебе… бити вікна. Як так?

Також «Тев’є-молочар» про біль батьків, коли діти залишають рідну домівку. Про те, що молодше покоління любить набивати синці самостійно, не прислухаючись до порад старших. Про життєву мудрість й про те, що «немає на світі рани, яка б не залікувалася, і немає такого горя, яке не було б забуте».

Після книги відвідала виставу «Поминальна молитва» за мотивами твору «Тев’є-молочар» у театрі імені Франка. Колись роль Тев’є виконував Богдан Ступка і його гру називали чи не найкращою у світі. Шкода, що я постійно відкладала візит до театру… Нині молочара грає Богдан Бенюк, вистава триває понад три години і особисто мене вона неймовірно вразила. Рекомендую прочитати книгу й потім подивитись на гру акторів – щось у сприйнятті життя зміниться. Нині ж планую продовжити знайомство з творами Шолом-Алейхема – прочитати «Записки комівояжера», які нещодавно вийшли у видавництві «Брайт Букс». Це цикл оповідань, які відносять до кращих творінь автора. І я майже впевнена, що продовження знайомства з книгами єврейського письменника мені сподобається.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки. 

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram