Таємничий Схід: книги про інший світ

«Схід – справа делікатна», як казав герой відомого фільму. Читаючи книги авторів, які на власному досвіді знають про умови життя, традиції, віру цих країн, розумієш, чому мусульманський світ – це інша планета.

«Ловець повітряних зміїв»,  Халед Госсейні

Госсейні народився в Афганістані у родині дипломата. Але після повалення режиму сім’я попросила політичний притулок в Америці. «Ловець повітряних зміїв» – дебютний роман, виданий ще у 2003 році. В інтерв’ю автор розповідав, що написання стало справжнім викликом. Оскільки він працював лікарем, виховував двох дітей і для творчості мав тільки вранішні години перед роботою. Мовляв, нині на такі жертви не пішов би. Втім, книга зробила Халеда відомим на весь світ – її переклали 53-ма мовами світу, а наклад разом із ще одним відомим твором «Тисяча сяючих сонць» становив понад сорок мільйонів екземплярів. Нині Госсейні вважається чи не найвідомішим автором, який пише про мусульманський світ. Деякі критики називають його твори одноманітними. Я прочитала всього два романи і обидва мені дуже сподобались.

«Ловець повітряних зміїв» багато у чому автобіографічна книга. Тут чимало про життя в Афганістані до введення радянських військ, про те, як поводили себе шураві, про те, чому талібів зустрічали з широкими обіймами і як вони змінили країну вже за декілька тижнів. Відірватись від книги складно. Але є настільки приголомшливі сцени, що навіть не хочеться думати про можливість подібного у реальному, а не вигаданому автором світі…

Країна: Афганістан

«Те, що день винен ночі», Ясміна Хадра

Книги цього автора перекладені більш ніж 40 мовами світу, чотири романи екранізовано, але в Україні він – невідомий. Ще й твір «Те, що день винен ночі» виданий з дивною палітуркою, яка не зовсім відповідає змісту, – роман набагато глибший і цікавіший, ніж «восточные сказки, зачем ты мне строишь глазки». Тут і любов, і східні традиції, і розвиток громадянської війни в Алжирі й все це на тлі історії життя головного героя – зі шкільного віку й до старості.

Ясміна Хадра – псевдонім Мохамеда Мулессеуля. Він не використовував власне прізвище, занепокоєний можливими переслідуваннями. Письменник родом з Алжиру, чверть століття був офіцером місцевої армії, а після виходу на пенсію присвятив себе творчості. Останні двадцять років живе у Франції, але у своїх творах багато розповідає про рідний Алжир. Сподіваюсь, що його книги в Україні перекладатимуть частіше. Адже лише за ці слова про жінок можна полюбити автора назавжди: «Звичайно, жінка – це ще не все, але все на ній тримається… Озирнися довкола, зазирни в історію, обійди довкола світу й скажи, що таке чоловіки без жінок, чого варті їхні обітниці й молитви, коли жінки не схвалюють їх? Хай ти будеш багатий, як Крез, чи бідний, як Йов, покірний або тиран – ніякі обрії нас не тішитимуть, якщо жінка відвертається від нас. Захід сонця, весна, синява моря, зірки вночі – всі ці дивовижні речі мають чари лише тоді, коли вони обертаються довкола жінки. Бо справжня, єдина Краса, провідна зоря, абсолютна краса – це жінка. А все інше – лише другорядні речі».

Країна: Алжир

«Стамбульский бастард», Еліф Шафак

Кілька останніх років неймовірно хочу потрапити до Стамбула і все ніяк. Закохані у це місто радять перед поїздкою прочитати «Музей невинності» Орхана Памука. Чесно кажучи, роман специфічний, сподобається далеко не всім, хоча мені зайшов нормально. Думаю, «Стамбульский бастард» краще описує це місто і не нуднуватий, як твори нобелівського лауреата Памука.

Еліф Шафак народилась у родині дипломата у Франції, юнацькі роки провела у Туреччині, жила у різних містах Америки, нині має дві домівки – Лондон і Стамбул. Її називають однією з найпопулярніших письменниць Туреччини, а в Україні вона відома завдяки книзі «Учень архітектора».

Для твору «Стамбульский бастард» Шафак обрала болючу тему – геноцид вірмен в Османській імперії. Не вперше пише про це у своїх книгах, тому вже кілька разів її звинувачували в ображенні нації, їй навіть загрожувало ув’язнення. Для роману вона обрала дві родини – вірмен, предки яких вимушені були залишити Стамбул і переїхати до Америки, і турецьку сім’ю у складі жінок з різною долею. Одного дня родина отримує лист від дівчини, яка хоче відвідати Стамбул і познайомитись з традиціями країни. Американка виявилась названою донькою сина голови турецької родини, який давно виїхав навчатись до Штатів, і після жодного разу не відвідував матір і сестер. Вона приїздить до міста зі своїм розумінням традицій, історії країни та розуміє, що… все далеко не так, як думалось. Читаючи роман, розуміла, чому авторка мала проблеми у Туреччині після виходу своїх творів.

Книга легко читається, смачно передані аромати Стамбула, його ритм, кухня. Кожен розділ має їстівну назву «Кориця», «Фісташки», «Ваніль». Відчувається, що Еліф Шафак дуже любить Стамбул і мріє закохати у нього читачів.   

Країна: Туреччина

«Єгипет: харам, халяль», Пьотр Ібрагім Кальвас

Пьотр Кальвас народився у Польщі, у тридцять сім років прийняв іслам, про що написав книгу «Салам», переїхав у Єгипет. В Александрії він прожив вісім років і завдяки цьому зміг показати справжню, нетуристичну країну. Пояснює, що в Єгипті «халяль» – дозволено, а що «харам» – заборонено.

Із жахливих речей – жіноче обрізання (ХХІ сторіччя на дворі); сексуальний тероризм (коли тіло «непристойно» вдягненої на вулиці місцевої дівчини можуть облити спеціальним розчином, який призводить до опіків); неохайність (навіть нехлюйство) населення до всього, що за межами квартири; релігійне зомбування. Коли живеш у готелі на березі Червоного моря, про країну складається зовсім інше враження. Але, якщо виїхати за межі туристичних містечок, ситуація інакша. Хоча варто не забувати й про суб’єктивний погляд автора. Скільки людей – стільки й вражень про країну. На жаль, місцеве населення сприйняло видання погано – Кальвасу довелось виїхати з Єгипту, побоюючись за безпеку своєї родини. Нині він разом із сім’єю живе на Мальті.

«Кальвас вдихає дим із кальяну, змішаний із морською сіллю, і неспішно веде нас закутками Єгипту. Він присоромлює салафіта-радикала, спостерігає за жертвами автомобільних аварій, говорить із жінками про обрізання, а з атеїстами – про їхнє життя в країні, де заборонено безбожництво. Свої роздуми він розпочинає від сміття й доводить до причин єгипетського опору Заходу. Цю книжку мають прочитати всі, хто хоче побачити над Нілом щось більше за кораловий риф і верблюда на тлі пірамід», – написав про книгу ще один польський репортер і письменник Вітольд Шабловський.

Країна: Єгипет

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.  

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram