Замовляй! Він все виконає!

Недаремно саме у перші дні грудня відзначають День замовлень подарунків Діду Морозу (ага, навіть таке свято є). Адже починаємо складати списки різдвяно-новорічних подарунків. Ділюсь книжковими ідеями – назвами видань, які свого часу замовляла друзям-читакам, або просила, аби щось з цього списку подарували мені. Можливо, щось впаде в око і вам як презент собі чи друзям. 

«Різдво з першими леді. Традиції оздоблення Білого дому від Жаклін Кеннеді до Мішель Обами», Колін Берк

Авторка цієї книги довгий час працювала журналісткою, продюсеркою на ТБ, але повністю переключилась на декор приміщень й стала відомою декораторкою. У 2008 році Колін брала участь в оздобленні Білого дому, коли першою леді була Лора Буш. Цей досвід настільки вплинув на жінку, що вона вирішила довідатись більше про різдвяний декор Білого дому, про те, що і як до святкових традицій привнесли дружини американських президентів. Усі знання використала для створення книги. І видання вийшло дуже круте – цікава інформація, неймовірні ілюстрації, рецепти різдвяних страв, які подавались на прийомах у Білому домі у різні часи. 

Жаклін Кеннеді називають першою леді Різдва у Білому домі. А Пет Ніксон першою в історії різдвяних свят повісила великі вінки з червоними бантами та свічками на вікна будівлі й заснувала екскурсії при свічках. При Леді Берд Джонсон традиційними стали дитячі ранки у Білому домі. Ненсі Рейган запрошувала на роль ельфів волонтерів з організації для лікування наркозалежних. Барбара Буш обожнювала книги, тому одну з ялинок прикрасили м’якими іграшками – персонажами казок, маленькими книжечками й різнобарвними буквами. А до традиційного «Щасливого Різдва!» перша леді неодмінно додавала «І приємного читання!» 

«Ця книжка – мій святковий подарунок усім вам. Вона не лишень дозволить зазирнути всередину Білого дому на Різдво, а й розкриє святкові секрети, познайомить із декораторськими рішеннями перших леді, які ви зможете застосувати під час підготовки до Різдва у власній оселі», – обіцяла автор і дотрималась своєї обіцянки. 

«Игры тестостерона и другие вопросы биологии поведения», Роберт Сапольски

Про відео лекції цього професора біології, неврології і нейрохірургії Стенфордського університету мені розповідали знайомі лікарі. Мовляв, тільки-но почнеш дивитись на YouTube, неможливо відірватись. До перегляду я ще не добралась, а ось один із бестселерів Сапольскі прочитала. Незважаючи на складність тем, розділи читались легко (ну, добре, не дуже важко, про легко то я вже загнула), та дозволяли дізнатись чимало шокуючої інформації. Науковець може місяцями перебувати у заповідниках Кенії, спостерігаючи за поведінкою бабуїнів, антилоп та інших мешканців цієї місцевості. Ці спостереження дозволяють Сапольскі чимало дізнатись про людей, багато у чому пояснити нашу поведінку, відповісти на популярні запитання. 

Тестостерон — це причина агресії чи рівень цього гормону зростає під час агресивної поведінки? Чи може стрес вбити й що нам робити, аби вижити? Що впливає на терміни статевого дозрівання підлітків? Чому нам кепсько, коли ми хворіємо? Скільки «Я» може бути в одному тілі? З чим пов’язана велика кількість обрядів у різних релігіях світу? Сапольскі недаремно називають одним із найвідоміших сучасних популяризаторів науки, тому що його книги не тільки вміють роз’яснити складні речі, здивувати, але й надихнути дізнаватись більше. 

«Марія Примаченко», Марія Рубан

Люблю біографії, особливо надихають ті особистості, яким, на думку розумників, «з молодих літ нічого хорошого у житті не світило». Одна з таких – Марія Примаченко, українська художниця, яка працювала у жанрі «наївного мистецтва». В її родині всі мали талант: батько – майстер по дереву, мама – вишивальниця й гарно співала, бабуся розмальовувала писанки. Тому Марія і вишивала, і шила сукні без примірок й лекал, і співала, і сусідам хати розписувала. До речі, перший заробіток за розпис був у вигляді пакета яблук, а другий – молодого поросяти. 

Після поліомієліту одна ніжка у малої Марії стала коротшою. Пересувалась за допомогою протезу, але все життя не дозволяла собі розслабитись, в хаті господарювала сама. Талант художниці розгледіла Тетяна Флора, вишивальниця, яка приїхала в Іванків у пошуку майстрів з народу. Коли побачила вишивку, зроблену за малюнком Примаченко, поїхала у Болотню (у цьому селі Марія прожила все життя), аби познайомитись. У 1935 році на виставці у Парижі творчість Примаченко оцінив Пабло Пікассо. А ось представниця «наївного мистецтва», побачивши альбом з роботами іспанця, сказала: «Нє, у нас в селі такого б не зрозуміли». 

Один з моїх улюблених моментів у книзі, коли автор описує картину «Літа мої молодії, прийдіть до мене». На картині зобразила себе, сидячи біля хати, а до неї місточком йдуть шестеро дівчат. Але дійти не можуть, тому що місток зруйнований… Марія Примаченко написала її у шістдесят років. «Із сумом і гумором водночас вона ставилася до плинності часу. Та без пензля життя собі не уявляла».

«Стеснительный пес Роб», Тюлин Козикоглу

Це одна з книг із серії «Басні бабусі Лейли». Її автор – психологиня, відома у Туреччині дитяча письменниця, авторка програми розвитку творчого письма для дітей. До того як стати письменницею Тюлін відвідувала дитячі садочки, розповідала дітям про книги й читання, прислухалась до їхніх побажань. Це допомогло їй створити перші книги у 2010 році. До речі, у дитсадки Козікоглу продовжує приїздити – задля творчих занять з малечею, інтерактивного читання. А для батьків проводить лекції, які допомагають розвивати звичку сімейного читання. 

Всі твори Тюлін розраховані на дітей від трьох до п’яти років, тому тут дуже класні ілюстрації, невеличкі тексти. А серія «Басни бабушки Лейлы» створена, аби дитина навчилась розрізняти свої емоції, тому одна книга – одна емоція. Сором’язливість, нетерплячість, лінь, капризи тощо. 

«Записки коммивояжера», Шолом-Алейхем

Після «Тев’є-молочар» зрозуміла, що хочу прочитати усі книги цього автора. Дуже він мені сподобався, про цей твір розповідала в одній з колонок. А «Записки коммивояжера» – саме та книга, яку планую для себе як різдвяний подарунок. Адже цей цикл оповідань часто називають кращим творінням письменника. Шолом-Алейхем цікавий ще й тому, що його життя було тісно пов’язане з Україною. Тому у творах зустрічаються назви (чи натяки) на Київ, Одесу, Богуслав, Лубни, Білу Церкву, Бердичів, Львів. 

У «Записки коммивояжера» багато гарних висловів: «Покуда деньги на бумаге – это бумага, а не деньги», «Самая страшная боль – та, которую не выскажешь», «Из всех молочных блюд самое лучшее – это кусок мяса». У цій збірці також розміщений найбільш ліричний твір Шолом-Алейхема «Пісня пісень». Як гарно написали про нього в одній з рецензій: «Це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання».

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram