7 фільмів, кращих за свої книжкові оригінали
Дискусія про «що краще, книга чи фільм, знятий за книгою» не менш древня, ніж про курку та яйце. Пропонуємо знову копнути у безодню та пропонуємо список фільмів, як набагато кращі за свої літературні оригінали.
Форрест Гамп
Ідеальна притча Роберта Земекіса з Томом Генксом у головній ролі була чи не найпопулярнішим фільмом нашого дитинства. «Форрест Гамп» був, є, й однозначно буде тією світлою плямою у телеефірі, який ложкою меду ллється у пекельний коктейль дурних ток-шоу, низькопробних серіалів та реклами. Ми виорисли й до сих пір не проти ще раз переглянути фільм, якщо карта ляже, однак мало хто підозрює, що «Форрест Гамп» – це екранізація однойменного роману Вінстона Грума.
Стрічка сильно відрізняється від літературного першоджерела. Книга Грума – це сатирична історія не про придурковатого та наївного хлопця, а про саванта, який не без гріха: сюжетно Гамп «з книги» вживає наркотики, займається сексом та взагалі мало схожий на людину, яка запропонує вам цукерку з коробки. Загалом, не варто руйнувати свої дитячі враження – найбільш цінну річ, яка залишилась у цьому брудному та цинічному світі.
Втеча з Шоушенка
Не знаємо, згодні ви чи не згодні, але «Втеча з Шоушенка» досі висить у топах «кращих фільмів усіх часів та народів» й слава його не минає й навряд мине. Навіть прискіпливий Стівен Кінг, який часто лає кіноробів за невдалі екранізації своїх книг, притих та сказав, що ця стрічка – улюблена з усіх його книжних історій, показаних на великому екрані. Ще аргументи? Цей фільм часто називають «переоціненим», проте тандем Тіма Роббінса та Моргана Фрімена – золотий дует.
До того ж, «Втеча з Шоушенка» показує, що Кінг може не тільки жахи й всяку містику писати. Загальний сюжет повісті «Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка» та фільму перегукуються повністю, проте екранізація Дарабонта якимось чином закручує гайки емоційних сцен ще сильніше (наприклад, з малим Біллі, якого у фільми підло убиваються – у книзі його просто переводять в іншу колонію). Фільм демонструє ідею, яка не так круто показана у книзі – після темноти завжди світає, а якщо у тебе чиста душа, то знайдеш вихід з найбільшої біди.
Пролітаючи над гніздом зозулі
Кен Кізі, який написав «Пролітаючи над гніздом зозулі», однозначно був крутим чуваком. Класик контркультури, який свого часу влаштував гіппі-комуну «Веселих пустунів» та понісся автобусним тріпом під ЛСД. Роман народився у час, коли, коли письменник працював нічним санітаром у каліфорнійській лікарні для ветеранів, де проводились експерименти з психоактивними препаратами. Кізі трансформував свій досвід у дуже сильну історію: «народний гумор» та серйозна правда життя завжди йшли парою з галюциногенним запахом фантазій. Проте усе вищесказане схиляє голову перед неповторним МакМерфі (Джек Ніколсон) з екранізацію Мілоша Формана – сильні персонажі фільму запам’ятовуються на усе життя та перевершують оригінальний роман Кізі.
Старим тут не місце
Одразу ремарка – проти великого і жахливого Кормака Маккарті ми не таїмо нічого поганого. Автор «Старим тут не місце» завжди лаконічний, пише короткими реченнями та часто ігнорує пунктуацію. Цей стиль доводить до білої гарячки філологів, але водночас прекрасно сідає у сідло кіносценарію. Важко уявити когось іншого у ролі режисерів окрім братів Коенів. Скупувата та мінімалістична книга у їх адаптації перетворилась у грандіозний кримінальний епос, який став, як то кажуть, миттєвою класикою.
Мовчання ягнят
Карколомний перфоманс Ентоні Гопкінса у ролі Ганнібала Лектера зробив його найбільшим екранним злодієм усіх часів і народів. Та й сам фільм з роками тільки кращає, наче сухе італійське вино. Це черговий випадок, коли кіно перемагає літературу через свою поліфункціональність. Читаючи романи Томаса Гарріса, який щедро описує маніяка Лектера, читачу все ж доводиться покладатися на можливості своєї фантазії – не важливо, наскільки яскравими є літературні деталі. Інша справа – Гопкінс, який настільки вжився в роль, що пробирає аж до мурашок. Цей бісів погляд, яким Ганнібал заглядає глибоко в душу і знаходить там найпотаємніше, (пардон) в книжці точно не прочитаєш. До того ж вкрай важко візуалізувати сексуальну напругу між Лектером і Кларисою без допомоги цієї кінострічки.
Хрещений батько
Вражає те, яким чином ця важка драма Френсіса Кополли «пішла у народ». Хлопчаки у дворі грали у «Хрещеного батька» й багато з нас ще з дитячих часів зберегли любов до фільмів про гангстерів у костюмчиках, які живуть за власним мафіозним кодексом. Причиною успіху може бути, наприклад, той факт, що Коппола особисто запросив Маріо П’юзо, автора оригінального роману, на знімальний процес. Він брав участь на усіх етапах кіновиробництва, а також написав оригінальний сценарій – так він не просто допоміг перенести свою ж книгу на екран, а й суттєво її доповнив. До того ж кінцівка фільму – те, що залишиться у сердечку назавжди.
Механічний апельсин
Для свого роману Ентоні Берджес придумав спеціальний сленг – «надсат», яким розмовляють персонажі «Механічного апельсина». Читачам пробиратись крізь новомову непросто: вона складений з кириличних слів, написаних латиницею, така собі пародія на лондонський акцент «кокні» та придуманих письменником слів. Читання роману Берджеса «правильним перекладом» перетворюється у тортури та обтяжливу філологічну фізкультуру.
Інша справа – кінострічка Стенлі Кубрика, яка стала притчею, про яку усі говорять. Це візуально бездоганний (з усіма цими білими шмотками, макіяжем «павук», чорними капелюхами та тростинами) та афористичний (пройшло більш, ніж 40 років, а до сих пір можна почути про «старе-добре ультранасильство») фільм. Потужне кіно з максимальним глядацьким фідбеком (після перегляду ніхто спокійно слухати Дев’яту симфонію Баха уже не зможе). Словом, чергова й тверда кіноперемога.
