Вбивства, кров, відрубані частини тіла: чому деякі казки такі страшні
Коли мені було років 10, я знайшла на поличці «Англійські народні казки». Читати я обожнювала завжди і того ж вечора засіла за книжку. Але англійські народні казки виявилися не кращим вибором на ніч, особливо для таких боягузок, як я.
Щоб ви краще зрозуміли, про що йдеться, розповім трохи детальніше. Одна з казок, «Містер Фокс», — це історія про леді Мері, яка збиралася виходити заміж за цього самого містера Фокса. Він не раз казав нареченій про свій замок, де вони житимуть, проте жодного разу не запрошував у гості. І леді Мері вирішила відвідати майбутнє житло сама, коли Фокс від’їжджав.
Знайшла у замку свого нареченого Мері гору скривавлених дівочих трупів. І потім зустріла Фокса, який ніс ще один труп, та, на щастя, встигла сховатися. Коли через кілька днів Фокс прийшов до Мері у гості, вона все розказала своїм родичам, і ті розрубили вбивцю на шматки.
І у цій книжці майже кожна казка була такою ж кровожерливою, і моя любов до цих казок завжди перебувала на межі зі страхом. Через 14 років (нарешті) вирішила розібратися, що не так із казками і для кого вони насправді створювалися.
Трохи з історії казок
Деякі популярні казки мають доісторичне коріння. Вчені виявили, що частина казок старіша, ніж найперші знайдені літературні записи.
Доктор Теграні та фольклорист Сара Грака да Сілва з Лісабонського університету зазначають, що багато сюжетів майбутніх казок вижили без записування. Вони розказувалися ще до існування англійської, французької та італійською мов.
Брати Грімм, які жили у 19 столітті, насправді були не першопрохідцями, а популяризаторами багатьох казок, серед яких «Червона шапочка», «Попелюшка», «Гензель і Гретель», «Білосніжка». Брати були впевнені, що сюжети зародилися ще у часи, коли люди активно користувалися індоєвропейською мовою (5-6 тисяч років тому). Потім історики намагалися спростувати цю думку, доводячи, що казки насправді молодші і датуються 16-17 століттями. Доктор Теграні наголошує — правота була за братами Грім.
Ще до найвідоміших літературних братів збиранням фольклорних сюжетів займався француз Шарль Перро. Він також здебільшого обробляв вже існуючі народні ідеї та оформлював їх. При цьому не варто применшувати заслуги автора: саме він популяризував казки і перетворив їх на жанр високої літератури.
До речі, у першій версії «Червоної шапочки» вовк все-таки з’їдав бабусю остаточно. Проте кардинал Рішел’є цією версію був незадоволений, тому Перро довелося змінити кінцівку. А в іншого персонажу казок, Синьої Бороди, був прототип — французький маршал Жиль де Ре. Щоправда, він не був вбивцею і мав всього одну дружину. А Синьою Бородою він став через те, що його шкіра після гоління набувала синюватого відтінку.
Чому казки страшні і чи можна читати їх дітям
Багато казок беруть основу з сюжетів міфів та народних повір’їв, які не розроблялися спеціально для дітей. Згодом казки адаптували для аудиторії дітлахів, проте у багатьох з них містичні, страшні або занадто дорослі елементи ще залишилися.
У першій версії казки про Рапунцель головна героїня запитує у своєї прийомної матері, чому вона так погладшала. Насправді Рапунцель не погладшала, а завагітніла під час однієї з таємних зустрічей із принцем. Цю сцену з казки згодом прибрали.
Найстаріша версія «Русалоньки» Ганса Хрістіана Андерсена датується 860 роком нашої ери і має китайське коріння. Звісно, казка мільйон разів змінювалася за стільки часу, проте вловити сюжет можна й досі. У першій версії самого Андерсена Русалонька вмирала, проте в оновленій казці фінал дарував надію. Але кінець «Дівчинки з сірниками» письменник змінювати не став: маленька дівчинка померла від холоду, і вранці її знайшли випадкові перехожі.
У того ж Андерсона є казка про червоні черевички, які змушували свою власницю танцювати без упину. Нещасна дівчинка попросила ката відрубати їй ноги, бо не могла зупинитися, і ці ноги потім її переслідували. І це звучить набагато страшніше (і для дорослих, у тому числі), ніж історія про Рапунцель, яка завагітніла від принца.
Серед українських народних казок також можна знайти доволі лякаючі. Наприклад, у «Троє братів і песиголовець» один з братів, щоби позбутися персня, який видавав його місцезнаходження песиголовцю, відрубав собі пальця сокирою. А у казці «Чорт-змій і запродані діти»брат прив’язав сестру, що хотіла його вбити, до хвоста коня і пустив полем (така кара, до речі, нерідко зустрічається у сюжетах казок). Ну і цитата з «Телесика» «Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!», якщо чесно, жахає.
Проте, на думку психологів, з казками не все так просто і однозначно. Саме ці жахливі моменти вперше знайомлять дітей зі страхами, втратами і допомагають вчитися переживати страхи. Стикаючись з якимись неприємними подіями пізніше у житті, дитина вже буде готова пережити їх.
Казки, які поєднують дива та чарівність з моторошністю, пояснюють дітям існування таких явищ, як злидні, втрати, смерті тощо. Саме через казкове наповнення твори легше сприймаються маленькими читачами і при цьому допомагають боротися зі страхами, мотивуючи певною винагородою (у казках головні герої, які проходять через купу перепон, нерідко стають щасливими саме через те, що на їхньому шляху зустрічалися такі складнощі).
Найкровожерливіші казки, можливо, і не найкраще читання дітям на ніч. Проте оберігати малих від усіх страшних моментів у книжках не треба. Батькам, звісно, варто радитися зі спеціалістами щодо рекомендованих книжок і звертати увагу на поведінку дитини, її реакцію на казки.
Від себе додам — мене теж лякали казки, проте якихось фобій через них не було. Врешті-решт, якою б страшною казка про містера Фокса не була, вона мені якоюсь мірою допомогла. Бо на її тлі багато інших страхів у житті видавалися просто несуттєвою проблемою.
