Казки для дорослих: 7 дитячих книжок, які можна (і потрібно) читати у будь-якому віці
Настав той час, коли треба переглянути старі книжкові полички, знайти на них дитячі книжки і терміново їх перечитати.
Туве Янссон. Будь-яка книга про Мумі-тролів
Фінській письменниці вдалося створити найзатишніший світ – з істотами, схожими на бегемотів, які живуть у невеликих будинках, п’ють свіжезварену каву, люблять походи, збирають мушлі та колекцію марок, влаштовують чаювання на веранді і взимку впадають у сплячку.
У світі Мумі-тролів всі готові допомагати один одному. І чекають на друзів, з якими приємно навіть просто сидіти мовчки. Ти читаєш і теж чекаєш на цих друзів, що мають прийти навесні – у старому капелюсі, зношеному пальті і з губною гармонікою у торбинці.
З Мумі-тролями розумієш важливість добра у житті. Воно насправді найсильніше і перемагає байдужість, злість і ненависть.
Памела Треверс “Мері Поппінс”
Якщо ти хочеш відшукати Вишневий провулок, просто спитай у полісмена на перехресті. Він злегка здвине каску, задумливо почухає потилицю, а потім витягне палець у білій рукавичці:
- Праворуч, потім ліворуч, потім знову праворуч – ось ти й там! Щасливої дороги!
А якщо хочеш відшукати дитинство – відкривай цю книжку. Деякі моменти з неї сприматимуться зовсім ынакше: наприклад, історія про вибір кульок – якщо обереш “свою”, зможеш з нею літати.
Джанні Родарі “Торт у небі”
Казка італійського письменника, яка вчергове доводить, що діти зі своєю допитливістю та непересічністю виявляються розумнішими за бюрократичних та недолугих дорослих. Останні настільки безнадійні, що приймають велетенський смачний торт за НЛО. І, навіть, не наважуються його скуштувати!
Інші книжки Родарі (до речі, саме він вигадав Чіполіно) також варті уваги. Згадаємо “Планету новорічних ялинок”, головний герой якої, Марко, злітав до космосу на звичайному конику-гойдалці. Ця історія навчила хлопчика цінувати прості речі – вони насправді найкрутіші, хоча спочатку можуть видаватися недолугими.
Джоан Роулінг. Всі книжки про Гаррі Поттера
Безперечно, першу книжку – “Гаррі Поттер та філософський камінь” – вперше потрібно прочитати у дитинстві. Бажано в 11 років – а саме стільки виповнилося Гаррі, коли він отримав лист з Хогвартса. І теж чекати на листа.
Для багатьох історія Гаррі стала першим в житті моральним орієнтиром: тут і справжня дружба, і любов, і допомога, і об’єднання у боротьбі проти зла. Дорослі відкриють для себе нові сторони світу чарівників: їм куди легше буде зрозуміти, кого Роулінг мала на увазі, змальовуючи Смертежерів, чи чому у Дамблдора не було дружини.
Серію можна перечитувати і у 20, і у 40, і, навіть, у 100. Згадувати дитинство, відкидати всю цю набуту постіронію та знову починати вірити у дива. Як казав улюблений нами Алан Рікман: “Коли мені буде 80 років, я сидітиму у кріслі-гойдалці і читатиму Гаррі Поттера. І моя родина спитає мене: “Після всіх цих років?”, і я відповім: “Завжди”.
Джеймс Баррі “Пітер Пен”
Казка про маленького хлопчика, який живе із друзями в Неверленді. Йому хочеться майструвати іграшкову зброю, боротися із піратами і літати з феєю Дінь-Дінь. А дорослішати не хочеться катастрофічно.
Ця книжка для інфантильних дорослих може стати гіркою пігулкою. Вона нагадує, що дитинство – це круто, але у певному віці вже потрібно брати відповідальність за власні дії. І так, маленький Пітер Пен втрачав своїх друзів, які не злякалися плину часу.
Микола Носов “Незнайко у Сонячному місті”
Історія не гірша за “Незнайку на Місяці” (а то і краща). Головний герой отримує від чарівника паличку, яка виконає будь-яке бажання. Не гаючи часу, Незнайко разом із друзями – Кнопочкою та Бруднулею – вирушає до Сонячного міста на машині, яку собі негайно начаклував. А потім починаються надзвичайні пригоди, перетворення коротульок на віслюків і навпаки та пошуки втрачених близьких.
Носов простою мовою пояснив, до чого може призвести агресія і нестриманість однієї людини. Цілий світ це не переверне, проте світ іншої особи може зруйнувати вщент.
Сінкен Хопп “Чарівна крейда”
Всі дива починаються з того, як маленький Юн знаходить крейду, загублену чаклункою фру Мунсен. А цією крейдою можна намалювати все що завгодно – і воно оживе. Так у Юна з’являється друг Софус, який трошки боїться кроликів. А потім починаються пригоди, більш сюрреалістичні, ніж в “Алісі у країні див” (її, до речі, також перечитати зайвим не буде).
Книжка стане у нагоді офісними буднями, додаючи до них трошки див і божевілля. Саме та історія, яка не потребує питань “а що хотів сказати автор” , – треба просто поринути у текст і насолоджуватися ним.
