25 тисяч знаків за день і «жовтуха»: автори текстів про свої найгірші місця роботи
Наш біль – це «смачні» тексти. Ті самі «смачні» тексти з яскравими епітетами, нетривіальними зворотами, «скачати музику без реєстрації та смс» та іншими органічними ключовими фразами. Такий формат давно мав би віджити своє, та він чомусь досі живий. Як і «жовтушні» новини, як і жахливі рекламні тексти, переспамлені ключовиками.
Поговорили з авторами текстів – про найгірші роботи, про вимоги до матеріалів, про завантаження та фейкові новини.
Іра:
Колись мені довелося працювати в ЗМІ (назву з етичних міркувань вказувати не буду), де виходили переважно новини й іноді щось схоже на аналітичні статті. Це досить популярне ЗМІ й при цьому воно дико «жовтушне». Тобто ми могли брати якісь дууууууже сумнівні інфоприводи з дууууууже сумнівних сайтів та робити новини з гучними заголовками. Фейкових було безліч, і не завжди публікувалися вибачення та інформація про те, що ця новина була неправдивою.
Інфоприводом могла стати буквально цитата якого ноунейма з Фейсбуку, наприклад. Ми перекручували факти, робили нелогічні висновки, додумували купу всього – заради переглядів та маніпулювання аудиторією. Робили якісь новини про іншопланетян без посилань бодай на щось, просто з формулюваннями «вчені довели, що…». Які вчені і що вони довели – інша справа. У коментах, до речі, часто нарікали на те, що ми пишемо якусь фігню, проте переглядів все одно було немало.
Особливо на жовтушних новинах про зірок багато було переглядів: достатньо було якогось натяку на те, що знаменитість N ледве не помирає (насправді, звісно, ніхто не помирав) – і перегляди були гарантовані. Жовтуху любило керівництво, хоча деякі працівники не раз обережно натякали, що варто змінити погляди щодо матеріалів, щоб за нами не закріпилася репутація СНІД-інфо. Змінювати їх, звісно, ніхто не планував – були перегляди, відгуки в соцмережах, постійні читачі, гроші за рекламу.
Пропрацювала я там менше року – просто не витримала. Почувалася х..ровим генератором «жовтухи».
Аліна:
Я звільнилася з однієї роботи через конфлікт з начальством, та так раптово й рішуче, що не одразу зрозуміла – в мене майже немає накопичень. Тобто жити за щось треба, а грошей реально немає. Я й так планувала шукати роботу, звісно, та потрібно було ще більше поспішати. Тож я розсилала резюме всюди, де умови більш-менш підходили. В одній з вакансій не було прописано, скільки грошей платять. І, за іронією долі, саме ця компанія відповіла. Мені надіслали невелике тестове – рерайтнути текст, щоб вийшла унікальність від 80% і грамотність на рівні. Я виконала, їм все сподобалося. Почали обговорювати зарплату. Це була моя друга робота, теж віддалена, я була ще зеленою в розцінках і попросила 20-25 гривень за тисячу знаків. Мені запропонували 15 за умов підвищення. Я погодилася, сказала, що в день можу писати 10-15 тисяч знаків. Мене спитали, чи зможу 20-25. Мені чомусь здалося, що це реально.
Далі почалося пекло. Спочатку домовлялися на рерайти текстів, але мені почали надсилати завдання придумати рекламні тексти. Таке ми не обговорювали. Часу на ці тексти було обмаль, я намагалася генерувати їх, як могла. Мені пересилали гнівні повідомлення від замовника, що тексти погані, надсилали приклади нормальних. Але прикол був у тому, що замовники нерідко не давали інфи про свою фірму. Це було щось на кшталт: ну ми займаємося рекламою, є банерна, є внутрішня, є й інші, напишіть про це якось красиво. Я шукала в інеті про види реклами, писала про це й отримувала відповідь: ви нічого не кажете про цифри, ви пишете про те, що ми робимо. Я казала, що вони дають недостатньо інформації, але у відповідь чула, що я просто поганий копірайтер.
Другий момент – кількість текстів і їхній обсяг. Жодна здорова людина не витримає довго писати 20-25 тисяч знаків, навіть рерайтити стільки – це ту мач, тим паче є багато умов – від тієї ж унікальности до грамотности та ключовиків, які необхідно «органічно» вставити в текст. А ключовиків могло бути штук десять на текст обсягом дві тисячі знаків, тобто стовідсотково переспамлений, треба було ці десять слів якось розкидати по всьому тексту, щоб це мало не такий хаотичний вигляд. Але виходило все одно фігово.
Я часто не встигала писати таку кількість знаків, хоча сиділа з ранку до ночі. А керівництво дорікало й мені, й іншим копірайтерам: ви скаржитеся, що писати стільки – багато, але ж при цьому зовсім не стараєтеся, тексти виходять поганими. Як вони хотіли отримувати класні тексти при такому навантаженні, чесно, не знаю.
Закінчилося все тим, що через місяць, коли я мала отримати зарплату на картку, мені написали – у вас борг, ви недописали таку-то кількість знаків. Я попросила скинути гроші хоча б за те, що було виконано. Мені сказали, що скинуть лише тоді, коли я все допишу. Тоді я просто сказала, що не продовжуватиму тут працювати, позичила гроші в друзів і продовжила пошуки роботи.
Мені досі сумно за витрачений місяць, за пролиті сльози, змарнований час, за який я б могла знайти нормальну роботу. Врешті-решт я її знайшла – з нормальною оплатою та людяними термінами. Не треба було строчити тексти зі швидкістю світла, не треба було придумувати, куди втулити ці тупі ключовики. І я видихнула прямо, серйозно. Коли тобі на написання тексту обсягом 6-8 тисяч знаків спокійно дають кілька днів, а не намагаються змусити написати три таких тексти – це реально нормальна практика.
Сєрьожа:
Стрічка новин, де потрібно писати 18 новин – це погана стрічка. Ми тупо їх копіпастили, капєц, як сильно, тільки придумували заголовки і лід, і наприкінці додавали слово «нагадаємо» з посиланням на попередні матеріали, щоб був якийсь бекграунд. Потім я працював у нічну зміну, це було круто, бо ніхто не затверджував заголовки. У нас були випускальні редактори, які ці заголовки зазвичай мали затверджувати. Була одна божевільна: кажеш три варіанти, вона каже – ні, давай ще щось. Питаєш, що саме, вона відповідає: ну, щось інше. Допитуєшся, у якому напрямку хоча б, може, жарт якийсь втулити – нічого не пояснює. Завжди була чимось незадоволена. Коли приходила інша редакторка, з нею проблем не було. Перша редакторка просто за освітою навіть не журналістка, а філологиня, працювала коректоркою.
Робота була важка, але я згодний із шефом – треба читати новини перед випуском, бо там було дофіга помилок. При цьому доводилося швидко, дуже швидко працювати. Не відходиш нікуди, пукнути навіть не можеш. Або копіпастиш, при цьому робота, звісно, не виходить якісною. Проте хоча б не божеволієш.
Коли працював у нічну і фізично не встигав щось зробити, міг брати старі новини, які не прив’язані до дати, щось на кшталт «Україну назвали квітучою» і ставив. Мене запалили і ледве не вигнали. Але потім ще якийсь час пропрацював.
Платили мало, доводилося багато працювати, щоб заробити хоча б якусь копійку. Начальство було скажене: треба було постійно сидіти і зображувати активну роботу, не можна було відволікатися. Якщо відкриваєш іншу вкладку, кричать. Колись мене пограбували, і я напився з горя і не прийшов на роботу. Коли наступного дня прийшов, начальник таке влаштував – я не думав, що люди можуть так кричати та сваритися. Я після цього почував провину, почав суперкласно працювати. Через місяць він сказав: «Ой, ти так класно працюєш, але я мушу тебе звільнити, бо всі чекають, коли ти наступного разу нап’єшся».
Олег:
Якщо тільки починаєш працювати з текстами, майже стовідсотково натрапиш на якусь гівняну роботу. Я почав з реклами БАДів. Це було давно, тож всіх деталей не згадаю, точно пам’ятаю, що писав про рідкий каштан чи як його там. Сподіваюся, що цю фігню завдяки моїй рекламі ніхто не купив, бо там був суцільний антинауковий текст про якусь вигадану користь. Потім ще писав про інші БАДи, вигадував відгуки людей на них. Платили мало, придумувати цієї фігні потрібно було багато, тож я швидко це покинув.
Потім ще була така собі підпрацьовка, яку друг запропонував. Сказав, що є замовник на медичні тексти. Там не було якихось жорстких порад, просто кілька матеріалів про розлади сну, про його якість. Поради на кшталт «Не їжте перед сном жирного», «Провітрюйте кімнату», «Якщо щось не так, йдіть до лікаря». Тож я без відчуття провини написав ці кілька текстів, повставляв там потрібні ключові слова – сон, розлади сну і подібне – і надіслав. Отримав свої гроші. Навіть не дуже цікавився сайтом, де це опублікували.
І от нещодавно вирішив пошукати цей текст – у мене він залишився у Ворді. Вбив у гуглі заголовок і очманів. Я думав, що цей текст опублікують інкогніто або під моїм іменем, замовник його знав, бо надсилав мені гроші на картку і бачив ім’я. А матеріал вийшов під іменем якогось лікаря з 25-річним стажем роботи. Там навіть вказані були у профілі регалії цього вигаданого лікаря – освіта, наукові конференції, якісь нагороди. Я був реально злий. А якби це були тексти з якимись порадами про таблетки? Людина читає і думає, що це реально радить лікар зі стажем, що до нього можна дослухатися. А насправді пише такий текст якийсь чувак тіпа мене, з філологічною освітою та нулем знань в медицині. Після цього я ніколи не брався за тексти хоча б з якимось натяком на медицину, не хочу бути відповідальним, якщо хтось поради сприйме всерйоз, і піде щось не так.
Саша:
Мені хочеться почати з тієї фрази з книги «Страх і ненависть у Лас-Вегасі»: «У нас було два пакетики трави…» Тільки вони там про наркотики говорять, а я хочу сказати щось типу «У нас були показники програм-антиплагіатів, норми за тисячами знаків і т.д.» Єдине, що викликало побоювання, – це сео-тексти. Я знала, що рано чи пізно ми перейдемо на цю гидоту.
Я писала сео-тексти, і це реально було найгірше, з чим я стикалася. Це були просто мерзенні тексти: тобі потрібно написати умовні, скажімо, п’ять тисяч знаків про якісь автомобілі, щоб там не було води (це перевірялося на спеціальних прогах, там є розділи такі, і ще є показник заспамлености), щоб все змістовно, при цьому на..уячити туди цих ключовиків, і змінювати їх не можна. Тобі дають «купити автомобіль, Київ, недорого», і ти маєш придумати, як його втулити. Зазвичай і я, і мої колеги по нещастю користувалися перевіреним старим засобом – писали «Розкажемо, де купити автомобіль Київ недорого». Так, я знаю, як це звучить і який біль відчувають читачі таких текстів. Повірте – люди, які це пишуть, відчувають не менший біль.
Коли я тільки почала працювати з сео-текстами, не мала досвіду і зовсім не розуміла, як ці конструкції вписувати, звернулася до колишнього колеги. Ми з ним працювали на новинній стрічці, потім він пішов ще раніше від мене. Я йому написала, спитала, чи працював він з таким і шо мені взагалі робити. Він написав «ахахахах», сказав, що якийсь час теж такі тексти писав, але швидко покинув, бо задовбався. Сказав, що сео-тексти відживають своє, що зараз рулять просто якісні матеріали без жорсткої прив’язки до ключовиків.
Це було кілька років тому, а сео-тексти ще досі не померли, досі шукають людей, які їх пишуть. Якщо чесно, я не знаю, чи справді працюють ці всі сео-штуки, але ж їх чомусь продовжують писати, і в гуглі видає купу статей зі знайомими мені кострубатими сео-фразочками. У будь-якому випадку працювати з такими текстами більше взагалі не хочу, навіть якщо пропонують підпрацювати трошки і непогані гроші. Уже своє відписала на цьому поприщі, з мене годі, рєбят.
