Кінг-Конга рухали руками, а космос транслювали проєкторами: як змінювалися спецефекти в кіно
Спецефекти в кіно з’явилися майже відразу з початком кінематографу. Ми вирішили дослідити еволюцію візуальних ефектів і дізналися, як показали на екрані Кінг-Конга, коли режисери навіть кольорову плівку ще не використовували.
Спецефекти (візуальні ефекти) з’явилися раніше, ніж кіно перетворилося на індустрію
28 серпня 1895 у США показали 18-секундний фільм «Страта Марії, королеви Шотландії» (The Execution of Mary, Queen of Scots).
Цей фільм цікавий із багатьох причин:
- у ньому вперше використано монтажний перехід: акторка кладе голову на плаху – склейка – на пласі лежить манекен, якому відрубують голову. Цей монтаж і є першим у світі візуальним ефектом;
- це перший фільм, у якому показали насилля. Можна навіть сказати, що це перший горор;
- перший фільм із професійними акторами. До цього режисери фільмували людей у реальному житті;
- страту зняла компанія Томаса Едісона.
Але найцікавіше те, що днем народження кінематографу вважають пізнішу дату – 28 грудня 1895 року. Тоді брати Люм’єр уперше публічно демонстрували кіно в Парижі. Тобто горор зі спецефектами зняли на декілька місяців раніше за народження кінематографу.
Жорж Мельєс – батько спецефектів
Жорж Мельєс – це професійний французький ілюзіоніст. Він дуже захопився кінематографом і просив братів Люм’єр продати йому камеру, але ті відмовилися.
Тоді Жорж взяв анімаційний проєктор і вдосконалив його, створивши власну камеру, а згодом і власну кінокомпанію.
У 1899 році вийшла «Попелюшка». Це перший у світі фентезі-фільм і перший фільм, де механічні спецефекти почали використовувати на повну. У картині багато монтажу, декорацій і костюмів, а також є лялькова анімація.
Найголовніша робота Мельєса вийшла у 1902 році. 21-хвилинне епічне полотно з костюмами, декораціями, тромплеєм, зміною перспективи та іншими хитрощами. Це фільм «Подорож на Місяць» (A Trip to the Moon).
До речі, фільми Мельєса продавали в чорно-білому та в кольоровому варіантах. Кольоровий був дорожчим. Проте жодної кольорової версії «Подорожі» до наших днів не збереглося.
Монстри 30-х
У 1931 році вийшов «Франкенштейн». It’s aliiiiive! За три роки глядачі побачили «Кінг-Конга», а у 1934 році з’явилася стрічка «Людина-невидимка».
Найцікавіший для нас фільм тут «Кінг-Конг». Майстри зі спецефектів зняли в одній сцені маленьку людину й величезного монстра.
Знімали монстрів за допомогою стоп-моушн – тобто фотографували модель, переставляли їй кінцівку та фотографували ще раз. У такий спосіб виникала анімація.
На знімання всіх рухів витратили 55 тижнів. Одну батальну сцену з динозавром анімували сім тижнів.
Загалом у фільмі використали чотири моделі різних розмірів: три з алюмінію, поролону, латексу та кролячого хутра, а ще одна простіша модель – зі свинцю та хутра іншої тварини (не вказано якої).
Глядачі в кінотеатрах помітили, що в Кінг-Конга рухається хутро під час руху. Їм цей спецефект сподобався, але так було зроблено ненавмисно. Просто коли аніматори вручну переставляли кінцівки, вони м’яли хутро й забували його розгладжувати.
60-ті роки, Кубрік і «Космічна одіссея»
У 1968 році на екрани вийшла «Космічна одіссея 2001 року» режисера Стенлі Кубріка.
Щоб показати, як люди ходять по стінах у невагомості, для фільму збудували величезну центрифугу близько 11 метрів у діаметрі. Вона коштувала 750 тисяч доларів США.
Вони знімали сцени в середині цієї труби, що крутилася. Рухи акторів були розписані заздалегідь. За певний час вони мали зробити певну дію, і зробити все ідеально.
Той самий трюк із центрифугою, наприклад, зробив Крістофер Нолан у фільмі «Початок», який вийшов у 2010 році.
Ще одним нововведенням фільму була автоматизація камер та об’єктів. Команда зі спецефектів зробила технічно можливим синхронізацію рухів камер і мініатюр космічних кораблів.
Завдяки цьому можна робити однакові прольоти камери, у такий спосіб змінюючи світло або положення мініатюри.
Але найбільшою інновацією Кубріка стала передня проєкція (front projection). Кубрік не винайшов цю технологію, але вдосконалив її та вивів на новий рівень.
Технічно спецефект працює так: є передній об’єкт, він стоїть перед екраном, на який світить проєктор. Камера знімає під певним кутом і через спеціальне скло.
У такий спосіб Кубрік замінював комп’ютерну графіку й зелені екрани, яких тоді не було. До речі, передню проєкцію використовують і в сучасному кіно. Наприклад, у фільмі «Світ забуття», 2013 року виходу.
70-ті, «Зоряні війни» і канонічні спецефекти
У «Зоряних війнах» уже на повну використовали сині екрани, павільйонні зйомки, комп’ютерну графіку та інші спецефекти.
Фільм виходить у 1977 році й задає канон зйомки блокбастерів. За цим каноном знімають і досі.
Технології того часу не дозволяли створювати реалістичні 3Д-моделі та рухомі об’єкти. Тому на комп’ютері створювали переважно тільки задній план.
Усе, що було попереду, знято завдяки мініатюрним моделям й акторам у костюмах або в гримі.
Як і в Кубріка, камеру програмували та синхронізували з мініатюрними об’єктами в кадрі. На одному крані «летів» космічний корабель, а за ним «летіла» камера.
Якщо зараз подивитися перші «Зоряні війни», то космічні баталії, бої на мечах, грим і костюми досі мають непоганий вигляд.
Найгірша частина візуальних ефектів оригінальної трилогії – тварина Таунтаун і робот AT-AT. Їх зробили за допомогою ляльок і технології стоп-моушн. Зараз ця анімація надто рвана й неприродна.
Сьогодні ці об’єкти створили б або повністю на комп’ютері, або за допомогою технології захоплення руху.
2001 рік, «Володар перснів» і захоплення руху
Одна з найкращих фентезійних істот в історії кіно – це Горлум із «Володаря перснів».
Річ у тім, що цю істоту повноцінно відігравав професійний актор Енді Серкіс. Спочатку він грав сцену з акторами на майданчику, а потім все те саме повторював окремо в спеціальному костюмі з датчиками, що захоплювали кожен його рух.
Міміку Енді знімали декілька камер, що потім команда художників-аніматорів могла накласти на обличчя актора графіку.
Режиссер фільму Пітер Джексон не створював технологію захоплення руху, але вдосконалив її.
У сучасному кіно фентезійних/фантастичних персонажів відіграють професійні актори в спеціальних костюмах. Це золотий стандарт спецефектів, який почався з «Володаря перснів».
Сучасне кіно
Сучасні спецефекти майже повністю можна зробити за допомогою комп’ютерних програм. «Месники: Завершення» знімали в павільйоні на фоні зеленого екрана – і ви можете не уявляти масштаби комп’ютерної графіки.
Пам’ятаєте білі костюми Месників? Актори не носили цих костюмів – це графіка. Так само як і костюм Людини-павука і Залізної людини.
Загалом у фільмі «справжні» лише обличчя авторів. Світло, яке падає на ці обличчя, костюми, пил і бруд, деякі шрами, передній план, задній план і значна кількість персонажів у кадрі – усе графіка.
До речі, про обличчя. У фільмі є момент зі старим Капітаном Америкою. Обличчя актора Кріса Еванса зістарювали за допомогою комп’ютерної графіки.
У «Месниках» є два різних підходи до створення фантастичних істот.
Єнота Ракету на знімальному майданчику відігравав Шон Ганн, голос йому подарував Бредлі Купер, а міміку – команда зі спецефектів.
Титана Таноса повністю відіграв Джордж Бролін. Уся міміка, рухи й голос персонажа зіграв один актор.
Цікавитеся кіно? Тоді читайте нашу підбірку 10 класичних фільмів-нуар, про які ви могли не знати. А потім ще 13 класичних фільмів-нуар. Ми просто любимо нуар.
Також ми згадували найвідоміші українські фільми жахів і найкращі українські ТБ-шоу 90-х та нульових.
