Спецпроєкти

Нові горизонти: як українські журналісти/-ки впливають на глобальні медіа під час повномасштабної війни


До Дня журналіста bit.ua публікує колонку редакції про зміни в українській журналістиці за понад рік повномасштабної війни та те, як українські журналісти змінюють світові стандарти медіа. Ми вдячні всім нашим колегам за правдиве висвітлення російських звірств на території України, за цілодобову роботу; вдячні усім, хто тимчасово покинув редакцію та долучився до захисту країни в лавах ЗСУ; вшановуємо пам’ять усіх, кого вбила росія.

Правда про війну в медіа. Боротьба з російськими фейками

24 лютого 2022 року українським журналістам довелося дізнатися, як це – писати новини про повномасштабне вторгнення у свою країну під звуки вибухів. 

Редакції намагалися евакуюватися в безпечне місце, та не полишали свою роботу – бо тоді було вкрай важливо надавати населенню правдиву інформацію, відфільтровувати російські фейки на кшталт «95% українського ППО знищено і доносити світові правду про російське вторгнення». 

Саме завдяки роботі українських журналістів російська пропаганда мала все менше шансів на успіх. Спроби приховати та викривити те, що вони зробили з Маріуполем, знищила правда – перші фото зі зруйнованим пологовим будинком, які опублікували на перших шпальтах світових медіа. 

Автор фото Євген Малолєтка разом з Мстиславом Черновим та Василісою Степаненко майже три тижні провів у Маріуполі, до якого вже заходила російська армія. Відзняті фото- і відеоматеріали увійшли до фільму Чернова «20 днів у Маріуполі», який презентували на міжнародному фестивалі Sundance в США, а нещодавно – і в Україні на Docudays.

«Я дійсно сподіваюсь, що стрічка і її перемога на фестивалі щось змінять. Що широка публіка побачить цей фільм, що він вплине на допомогу Україні. Навіть якщо це нічого не змінить, “20 днів у Маріуполі” в будь-якому разі залишиться доказом злочину в історії», – розповів Мстислав Чернов в інтерв’ю для bit.ua. Повне інтерв’ю – про Маріуполь, знімання фільму, реакцію світу на нього – можна почитати за посиланням.

Журналістські стандарти: як вони змінилися за часів повномасштабного вторгнення

За останні півтора року стало зрозумілим, що українська медіаспільнота, яка раніше активно орієнтувалася на західні стандарти, почала ці стандарти змінювати, викриваючи їхні недоліки. 

Нейтральна подача перебігу війни з боку деяких західних медіа; брак людяного підходу в підготовці матеріалів (недоречні питання постраждалим тощо); спроби подавати інформацію з обох сторін, зокрема з боку одіозних представників російської влади; брак розуміння контексту – те, що критикували українські редакції і з чим намагалися боротися.

Головний редактор сайту «Бабель» Євген Спірін як волонтер брав участь в ексгумації та ідентифікації останків мешканців Бучі. За його словами, «Бабель» із початком повномасштабної війни змінив правила роботи в редакції та переглянув стандарти, зокрема щодо чутливого контенту.

«Коли я перебував у Бучі, мені і на думку не спадало дзвонити російській стороні та питати: навіщо ви вбили 20 людей. Два роки тому я б ніколи не дозволив опублікувати фото трупа в посадці. Але зараз ця війна відбувається не так, як у 2014-му, і правила, підходи змінилися. І ми вже маємо публікувати чутливий контент просто для того, щоб світ знав, із чим має справу, із яким звірством, геноцидом і масовими вбивствами»,розповів Євген в інтерв’ю для Детектор Медіа. 

«Тож я не демонізую західну пресу. Вони просто виявилися трохи гіршими за нас, а ми так думали, що західне – краще. Коли вони повідкривають свої бюро тут – як «Вашингтон Пост» – усе стане набагато краще», – пояснив він.

Україна – не частина росії. Наша країна стала видимою у світі

Світові медіа пишуть Kyiv замість Kiev, а пересічні люди за кордоном вже точно не назвуть Україну частиною рф. Українські журналісти послідовно борються з міфами про нашу країну та про велич російської культури, яка 

Журналістка і історикиня мистецтва Оксана Семенік восени 2022 року стажувалася в Zimmerli Art Museum (США, Нью-Джерсі). Тоді вона виявила, що значна частина так званої «російської» колекції – це роботи художників з України та колишніх радянських республік. 

Оксана зрозуміла, як багато українських митців і мисткинь помилково вважаються російськими, і почала активно комунікувати з різними інституціями, аби повернути українській культурі її митців, як-от, як Казимира Малевича, Олександру Екстер, Іллю Рєпіна, Архипа Куїнджі, Зінаїду Серебрякову, Марію Синякову, Абрама Маневича, Давида Бурлюка та інших.

«Нас сприймають через культуру. Якщо загуглити російських та українських художників, то сайт MoMA, наприклад, видасть 300+ митців за пошуком Russian і 30-40 за словом Ukrainian. Хтось може помилково подумати про “велику російську культуру”, хоча вона просто привласнила собі митців з України чи інших колишніх радянських республік і є нічим іншим, як міфом», – пояснила Оксана в інтерв’ю для Liga.net.

Замість висновків

У таких матеріалах зазвичай просяться клішовані фрази про мужність, відважність та важливість професії – всі вони стають такими непотрібними, коли вдається усвідомити, що насправді за ці півтора року повномасштабної війни зробили наші журналісти й журналістки.

Сподіваємося, що українські редакції якомога скоріше матимуть можливість написати новину саме про нашу Перемогу.

Фото з обкладинки: фб Мстислава Чернова

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь