«“20 днів у Маріуполі” – доказ історичного злочину». Режисер Мстислав Чернов – про повномасштабне вторгнення, страхи і важливість фіксування війни
Воєнні журналісти Євген Малолєтка та Мстислав Чернов прибули до Маріуполя вранці 24 лютого 2022-го – і в березні залишалися останніми представниками преси в місті, до якого вже увійшла російська армія. Завдяки ним світ отримав докази злочинів рф: фото та відео з розбомбленого пологового будинку, з лікарень та місць масових поховань.
15 березня Малолєтка і Чернов, яких вже розшукували росіяни, покинули місто гуманітарним коридором. Журналісти змогли вивезти відзняті фото- та відеоматеріали. Згодом виникла ідея створення повноцінної стрічки – так з’явився документальний фільм «20 днів у Маріуполі», який зняв і спродюсував Мстислав Чернов.
Робота над фільмом «20 днів у Маріуполі»
Світова прем’єра «20 днів у Маріуполі» відбулася 20 січня на головному фестивалі незалежного кіно у світі Sundance. Фільм був номінований у категорії World Cinema Documentary Competition. Стрічка Чернова отримала приз глядацьких симпатій – для режисера це є надважливим визнанням результатів його роботи.
bit.ua поговорив з Мстиславом про реакцію світової спільноти на фільм, важливість документування воєнних злочинів та зміни в українцях за останні дев’ять років.
Мстислав Чернов на церемонії нагородження Sundance
«Нас питали, коли фільм покажуть росіянам»
З першого дня повномасштабного вторгнення Мстислав з командою знімав, як рф руйнувала українське місто. Людей витягували з-під завалів зруйнованих будинків; у величезних ровах ховали загиблих; лікарі намагалися врятувати дітей, яких приносили до лікарні заплакані батьки. За день до від’їзду журналістів Мстиславу показали захоронення у підвалі – і серед трупів було пожовкле тіло немовляти у простирадлі.
Частину матеріалів вдалося передати до медіа ще з Маріуполя: журналісти знайшли місце, де залишався зв’язок, і надсилали фото та відео. Саме тоді світ вперше побачив, що насправді відбувається в місті.
За словами режисера, після виїзду з Маріуполя він почав аналізувати, як їхні репортажі вплинули на сприйняття світом російського вторгнення в Україну:
«Саме тому я захотів зробити фільм – щоб продовжити цю роботу, показати більше, щоб світ мав змогу зрозуміти масштаби трагедії та руйнувань».
Мстислав розповідає, як реагували на стрічку і коли її зможе побачити широка аудиторія:
«Фільм отримав приз глядацьких симпатій, тобто публіка вважає його найважливішою стрічкою на фестивалі. На показах було багато емоцій: люди плакали, злилися, питали, як допомогти. Там були українці, які дякували, що ми зробили цей фільм. Відповідь на нього була дуже сильною.
Нас питали, коли фільм покажуть росіянам, в Конгресі, європейським лідерам. Люди вважають, що важливо його побачити».
Мстислав пояснює – фільм має пройти через цикл міжнародних фестивалів найближчі пів року, потім його показуватимуть в кінотеатрах. Згодом стрічка з’явиться на стримінгах. Режисер сподівається, що до кінця цього року фільм зможуть подивитися всі охочі.
«Хтось просив – зніміть цей хаос, покажіть те, що відбувається в Маріуполі»
Маріупольці по-різному реагували на представників преси: були ті, які самі підходили до камери; хтось нецензурно відповідав на спроби його зафільмувати.
«Моменти з людьми, які просили їх не знімати, ми не включили до фільму. Але ті, які просто хотіли показати свої емоції – позитивні чи негативні, – у стрічці є. Для мене як для режисера та репортера Associated Press було важливо показати різноманітні відповіді.
Більшість маріупольців реагували не просто позитивно – вони самі підходили, просили зняти їх, хотіли, щоб їх побачили родичі. Хтось просив – зніміть цей хаос, покажіть те, що відбувається в Маріуполі. Лікарі, які намагалися врятувати дітей, казали: “Покажіть це путіну”. Усі розуміли, наскільки важливо світу побачити цю трагедію».
У фільмі є фрагмент, коли місцеві виносять товари з розбитих вітрин магазину. Жінка, яка втратила дім, різко на це реагує – у сльозах кричить, обзиваючи тваринами. Мстислав каже, що не давав оцінки поведінці людей, а намагався зрозуміти, чому це відбувається:
«Відповідь – паніка. Люди не розуміли, чому так швидко це [повномасштабне вторгнення – прим.ред.] сталося, у них не було зв’язку зі світом, ніхто не знав, чи стоять ще Київ, Харків, чи існує Україна. Маріупольці були відрізані від світу. Медіа та новини важливі, щоб тримати суспільство у здоровому стані. Коли інформації немає, все розвалюється».
У фільмі Мстислав також підмічає важливий момент – під час війни хороші люди стають кращими:
«З того, що ми побачили – як усі допомагали один одному, зокрема нам; незнайомі люди ризикували задля нас своїм життям. Це ілюстрація більшої картини, як українці згуртувалися під час всієї війни – з 2014-го і за останній рік повномасштабного вторгнення. Така єдність здивувала весь світ, і, мабуть, українці самі себе здивували».
Маріуполь, 2022 рік
«Найгірше відчуття – це безпомічність»
З 2013 року Мстислав висвітлював протести, конфлікти і війни: документував Революцію гідності, війну на сході України, наслідки збиття малайзійського боїнгу рейсу MH17, Сирійську війну, битву за Мосул в Іраку. Кілька разів був поранений: у січні 2014 року проянуковичівський міліціонер навмисно кинув у Чернова світлошумову гранату, яка вибухнула у того під ногами. У Мосулі снайпер прострелив фотоапарат журналіста, і куля влучила у бронежилет.
На питання, чи трансформувалися за роки роботи його страхи, Мстислав відповідає:
«Я все ще дуже боюся померти, боюся за своїх близьких та друзів, за доньок. Страх – це добре, бо він рятує життя.
Має пройти багато часу, щоб я почав аналізувати свої відчуття. Мабуть, має закінчитися війна, щоб аналізувати. Всі ці емоції, відчуття страху, занепокоєння за близьких, злість деколи – це все здорова відповідь нашої психіки, це правильно. Усі українці проходять через травму, усі непокояться про близьких – бо ми люди».
Чернов у Маріуполі після повномасштабного вторгнення
У фільмі та інтерв’ю режисер говорить про відчуття провини через те, що виїхав з міста і не встиг дозняти важливе, не зміг допомогти всім, кому хотів:
«Найгірше відчуття – це безпомічність, коли бачиш трагедію і нічого не можеш зробити, тільки зазняти. І знявши, вважаєш, що цього теж недостатньо».
Мстислав з командою покинув Маріуполь 15 березня, а наступного дня рф завдала авіаудару по Драмтеатру. Тоді в місті вже не залишалося журналістів, які б задокументували цей злочин.
Після повернення з Маріуполя команда Associated Press місяць не виходила з офісу: журналісти розслідували, що саме сталося в Драмтеатрі. В AP встановили, що внаслідок удару по театру могли загинути близько 600 людей.
«“20 днів у Маріуполі” в будь-якому разі залишиться доказом злочину в історії»
Мстислава та його колегу Євгена Малолєтку російська пропаганда звинуватила у спотворенні фактів та створенні фейків. Зокрема удар по пологовому будинку з боку рф пропагандисти назвали «фальсифікацією», яку ніби створили «на знімальному майданчику».
Такі заяви режисер не хоче коментувати чи дискутувати з представниками російського режиму. Чернову було важливо показати те, що насправді відбувалося в місті і як його знищувала армія рф:
«Я дійсно сподіваюсь, що стрічка і її перемога на фестивалі щось змінять. Що широка публіка побачить цей фільм, що він вплине на допомогу Україні. Навіть якщо це нічого не змінить, “20 днів у Маріуполі” в будь-якому разі залишиться доказом злочину в історії».