Важко дихати: книжки, від яких легше на душі

Не вистачає повітря, коли руйнуються плани, стосунки, життя, і немає сил на відновлення. Нерідко такі відчуття загострюються, тільки-но на вулиці стає прохолодніше, рано темніє. Напевно, недаремно Всесвітній день психічного здоров’я відзначають саме в цей час – восени. Підібрала кілька книжок, під час читання яких на душі стає легше. Бо не тільки ти переживаєш «саме такий» період.

«Дар. 12 уроків, які врятують ваше життя», Едіт Еґер

Про першу книжку психотерапевтки Едіт Еґер «Вибір» я вже писала. І традиційно дуже раджу її прочитати. Едіт здобула освіту психологині після сорока, ліцензію на практику отримала у п’ятдесят, а свою першу книгу «Вибір» написала у дев’яносто! Жінка й досі подорожує світом із психотерапевтичними лекціями, розповідає про те, як відновлювалася після Аушвіцу.

Її наставниками були засновник логотерапії Віктор Франкл і близький товариш – автор Стенфордського тюремного експерименту Філіп Зімбардо. Останній і надихнув Едіт написати «Вибір», а цьогоріч 94-річна Еґер презентувала «Дар». Нещодавно книжка вийшла українською, і я відразу ж її прочитала.

Авторка зібрала найпопулярніші переживання, які отруюють наше життя. Серед них є самозневага, провина й сором, паралізувальний страх, осуд, відчай, непрощення. Кожному присвячений окремий розділ. І кожен розділ написаний на основі власного досвіду Едіт, професійних психотерапевтичних порад та якоїсь історії пацієнта – саме їм і присвятила «Дар».

Чесно кажучи, розділ про нездолану журбу довів мене до сліз (зовсім неочікувано), та й загалом у книжці Еґер було чимало моментів, які торкалися душі. Люблю її книжки за те, що вони надихають жити. За те, що авторка вкотре нагадує, що «найгірша та в’язниця, яку ви будуєте у своїй голові. Але ключі до неї – у вашій кишені». Як на мене, її книжки – одні з обов’язкових для прочитання, і чим раніше, тим краще.

Читати, якщо життя втратило смак; не розумієш, що не так і що із цим робити.

«Сказать жизни “Да!”. Психолог в концлагере», Виктор Франкл

З основами логотерапії Віктора Франкла вперше ознайомилася ще в студентські роки. Цитати з його крутих книжок використовувала для написання дипломної роботи. Він прожив складне, але неймовірно цікаве життя, помер у дев’яносто два роки. Франкл став засновником логотерапії – лікування сенсом, використовуючи вислів Ніцше про те, якщо маєш заради чого жити, зможеш пережити будь-яке «як». Віра в це допомогла йому під час перебування в концтаборі разом із дружиною й батьками – вижив тільки Віктор Франкл.

Дивовижно, але під час перебування в концтаборі Франкл намагався психологічно підтримувати новоприбулих. Робив замітки про те, як люди поводилися, про що думали, чи вірили в кращий сценарій. Після порятунку всі думки, записані на клаптиках паперу, стали основою книжки «Скажи жизни “Да!”». У ній він поділився власним досвідом із погляду психотерапевта про перебування в Освенцимі й Дахау. Видання вперше вийшло у 1946 році. Відтоді його переклали десятками мов світу, а загальний тираж давно перевищив десять мільйонів примірників.

Віктор Франкл переконаний, що порятунком для тих, хто вижив, була мета життя й… почуття гумору. «Пусть на какие-то минуты, пусть в каких-то особых ситуациях, но юмор – тоже оружие души в борьбе за самосохранение», – писав він у своїй книжці. 

Читати, якщо переконаний, що важкі часи ніколи не минуть.

«Відвертий чоловік», Тамріко Шолі

Тамріко Шолі – українська журналістка й письменниця, яка пише книжки в стилі «літературна журналістика» й активно веде соціальні мережі (лише у фейсбуці на неї підписані майже п’ятдесят тисяч). Я читала її другу книжку «Внутри женщины», і мені вона сподобалася (хоча відгуки були різні). А ось першу ніяк не могла знайти – тираж розпроданий. Тому радію, що «Внутри мужчины» перекладено українською, і я зможу нарешті прочитати цю книжку.

«Все, что мы думаем о других людях, не более чем ложь. Наши представления о человеке не имеют ничего общего с тем, что действительно творится у него внутри. Никто никого не знает», – писала Шолі. І у своїх книжках намагається знайти відповідь на запитання: «Що ж у голові в чоловіків та жінок? Які стереотипи заважають нам розуміти одне одного?».

Для написання «Відвертий чоловік» автор провела двісті одне інтерв’ю з чоловіками. Згодом оформила їх у п’ятнадцять історій, зберігаючи анонімність, – без фото, імен. Впевнена, що згодом і тираж українською буде досить важко придбати, бо читач любить стиль Тамріко Шолі.

Читати, якщо маєш непорозуміння в стосунках.

«Тонкое искусство пофигизма. Парадоксальный способ жить счастливо», Марк Мэнсон

Книжки цього американського автора й професійного блогера нерідко називають «несерйозними». Мовляв, розповідає якісь занадто прості речі. Втім, життя і складається з простих речей, які ми ускладнюємо! Перша книжка Менсона мені дуже «зайшла». Пригадую, щорозділу видихала й розмовляла сама із собою в стилі «як добре, що не тільки я так думаю».

Кілька моїх улюблених тверджень, які варто собі нагадувати час від часу. Висока самооцінка не має сенсу, якщо для неї відсутні підстави: «Люди, считающие себя вправе получить лучшее, излучают обманчивую ауру самоуверенности. Эта уверенность может обмануть окружающих, по крайней мере на время… Любая попытка воззвать к разуму воспринимается как «угроза»: дескать, очередной завистник не может пережить, насколько они умны/талантливы/красивы/успешны».

Думати про короткочасність життя корисно, щоб позбавитися від порожніх, поверхневих цінностей у житті. Щастя – це вибір, воно не залежить (добре, не дуже залежить) від матеріальної забезпеченості. «У счастья лишь один источник – забота о том, что больше тебя; вера в то, что ты делаешь нечто важное для людей и твоя жизнь – лишь часть какого-то великого и непостижимого процесса».

Читати, якщо відчуваєш, ніби навколо одні «зірки», а ти – невдаха, і живеш якесь «не зіркове життя».

«Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть і все, що поміж ними», Анастасія Леухіна

Анастасія Леухіна – співзасновниця кампанії #пуститевреанимацию. Цей проєкт свого часу допоміг відкрити двері реанімації для цілодобового перебування близьких хворих у палаті. Леухіна знає про біль, смерть і втрати чимало. Вона втратила первістка, з перервами в декілька років поховала дідуся й бабусю, у її мами був рак і довготривале лікування. Свою книгу Анастасія Леухіна присвятила мамі, «яка вміє відчувати біль. Свій і чужий». Хотіла написати емоційну й до того ж не «плаксиву» книжку, і їй це вдалося. А можливість надрукувати книжку з’явилася завдяки внескам небайдужих людей, які задовго до друку повірили у видання й підтримали внесками – від 10 до 50 тисяч гривень.

Авторка збудувала «Зовсім не страшну книгу» на історіях (тут сльози важкувато стримувати) і практичних порадах (дуже цінних) на найважливіші теми. Лікуватися до останнього чи просто жити? Як пережити погані новини? Як спілкуватися з хворим? Як організувати домашній догляд за людиною, яка потребує паліативної допомоги? Як жити після смерті дитини й підтримати тих, хто переживає такий період? Як жити після смерті близької людини? А ще про біль і знеболення, паліативну допомогу, про релігію, віру та пошук сенсів.

«Ця книжка – компас людяності, збірник тепла й любові. До тих, кого вже немає. Для тих, хто продовжує боротися. І тих, хто підставляє плече», – зазначила Анастасія Леухіна.

Читати, якщо важко пережити біль, хворобу чи смерть близької людини.  

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки. 

#bit.ua

Читайте нас у
Telegram