Взаємне кохання: як зробити так, щоб у День закоханих пощастило

Колонка

«Та не люблю я її! Не для мене вона!»

Коли чую подібний текст, хитренько примружившись, відповідаю, що це ми ще подивимось. Звучить як погроза, звісно. Але саме з цього моменту ставлю собі за мету зробити так, аби двоє самотніх людей зустріли один одного і покохали назавжди.

Звати їх Той, хто не читає й Книжка.

У моєму близькому оточенні читають всі. Можливо, хтось хотів би собі іншої долі – але їм не пощастило. Свого часу до них причепилась руда ненормальна, яка має мрію підсадити якомога більше людей на класні книжки. І поки що їй це вдається.

Якщо ви також хочете, аби корисна звичка з’явилась у житті ваших родичів, друзів і колег, спробуйте зробити щось з мого списку порад. Кожна з них перевірена роками. І написана не від імені літературного критика, редактора чи видавця, а від звичайної читачки, яка знає, як багато всього книги можуть подарувати Тож, поїхали!

Пишіть пости, робіть сторіз про книги

Дурний приклад заразний – це правда. На просторах інтернету чимало доказів (чого варта нещодавня трагічна історія з породіллю), тому краще людей «інфікувати» чимось путнім, а не дурнею. Минулого року на своїй сторінці у фейсбуці я почала ледь не щотижня писати відгуки на прочитані книги (#шобмозгинезасохли), а нещодавно почала вести прямі ефіри про читання. І навіть не могла уявити, якій кількості людей мої скромні дописи допоможуть обрати видання для відпустки, професії чи на подарунок. А декому – взагалі замислитись, чому б нарешті не взяти книгу у руки.

Не соромтесь розповідати про те, що сподобалось, просто навчіться робити це цікаво. Боїтеся, що здобудете репутацію задовбаного ботана? Якщо писати й розповідати про книги з почуттям гумору, самоіронією і простою мовою – така репутація вам не світить.

Краще писати й розповідати історії допоможуть наступні книги: «Ясно, понятно. Как доносить мысли и убеждать людей с помощью слов» Максима Ільяхова (та інші книги цього автора), «Текст-пекс-шмекс. Магія переконливих текстів» Вільяма Зінсера, «Живая муха. Учимся писать просто и нескучно» Зої Нікітюк (так, це моя книга), «Сторітелінг, який не залишає байдужим» Кіндри Холл.

Дізнайтесь, що любить людина

Якщо хочете відбити бажання читати навіки, подаруйте людині, в якої з фізики була двійка, неадаптований варіант видання про теорію відносності Ейнштейна. Ризикуєте отримати цим презентом по макітрі.

Взаємне кохання відбувається тоді, коли до рук людини потрапляє книга з теми, що її цікавить, у відповідний час та у відповідних обставинах. Спостерігайте за вашими близькими, прислухайтесь до них і вмійте використати момент, коли саме це видання стане початком закоханості.

Можете розпочати з цього списку книг.

Дітям й підліткам, які люблять читати про відомих особистостей, подобаються серії «Видатні українці» та «Видатні особистості» від видавництва IPIO – Ілон Маск, Генрі Форд, Білл Гейтс, Леонід Каденюк, Ігор Сікорський, Марія Примаченко тощо. Я, доросла тьотя, читаю ці серії із задоволенням!

Дорослим сподобаються твори Фредріка Бакмана («Чоловік на ім’я Уве», «Моя бабуся просить її вибачити», «Тревожные люди»), які дарують відчуття дива, змушують переживати цілий калейдоскоп почуттів. Книжки Володимира Лиса, який про життя українського села пише так, що відірватись неможливо. Твори Наріне Абгарян та Світлани Алексієвич, що виймають з тебе душу, водночас змінюючи її.

Ті, хто любить читати мотивуючі книги та видання про здоров’я, подякують за «Задоволення від роботи. 30 способів кайфувати від своєї справи» Брюса Дейслі, «Ви це зможете! 7 складових здорового способу життя» Дарки Озерної, «Сам себе психолог» та всі книги Кевіна Лемана.

Мандрівники зацікавляться: «Дім на краю ночі», в якій Кетрін Беннер чудово описує Італію. «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння», де Мері Енн Шеффер та Енні Берроуз роблять усе, аби ми не тільки ще більше читали, але й захотіли відвідати острів Ґернсі. «Чернобыль. История катастрофы», в якій Адам Хіггінботам похвилинно задокументував трагічні події квітня 1986 року.

Подаруйте психотерапію у паперовому вигляді

Наприкінці минулого року я прочитала дебютний автобіографічний роман Едіт Єви Еґер «Вибір», який вона написала у 90 років! Ця жінка пройшла Аушвіц, в якому загинули її батьки, стала психотерапевтом у 40+, прочитала десятки лекцій (зокрема разом із Філіпом Зімбардо, автором Стенфордського експерименту), допомагаючи тим, хто має посттравматичний синдром. Ця книга стала для мене варіантом психотерапії і вразила настільки, що я ще довго буду рекомендувати її усім. У ній так багато мотивуючих висловів! «Я не можу вилікувати вас – чи будь-кого іншого, – але я можу відсвяткувати ваш вибір зруйнувати в’язницю у вашій голові, цеглину за цеглиною. Ви не в силі змінити те, що сталося, не в силі змінити те, що зробили ви чи зробили з вами. Але ви можете обрати життя зараз».

Коли ви даруєте дорогим людям потужне видання, даєте їм шанс змінити своє життя.

Не викладайте книгу зі своєї сумочки

Знаєте, коли мені хочеться застрелитись? Коли у метро боковим зором бачу, як дебелий дядька на мобільному грає… у кульки (краще б він бойовик дивився, чесне слово). Але мене завжди рятує книжечка, яку зрідка забуваю покласти у сумку (хоча інколи у мене голова й два вуха, як каже подруга).

Літературна критикиня Галина Юзефович недаремно називає книгу парасолькою, яка відгороджує тебе від дивних людей, поганих новин і речей, що можуть нервувати у громадському транспорті. Але на цьому її чарівні властивості не завершуються.

Людина з книгою завжди привертає увагу й у багатьох викликає повагу (у мене – точно). Хоча деякі так дивляться, ніби на обкладинці написано «Як керувати Всесвітом, не привертаючи увагу санітарів».
Час у дорозі минає непомітно, а ви без особливих зусиль читаєте принаймні 50 сторінок щоденно, які наприкінці місяця легко перетворюються на три-чотири книги. Тож своїм прикладом показуєте друзям, що час на читання можна знайти – варто лише залишити мобільний у кишені й витягти книгу з сумки.
Надихаєте інших. Все ж більшість людей з інтересом розглядають, що ви там читаєте, інколи запитують назву чи тихцем фоткають, аби погуглити, й собі до книги придивитись. Круто ж!
Робите усе, шоб мАзгі не засохли – ні ваші, ні тих, хто вас оточує. Читання покращує працездатність мозку, заспокоює, збагачує словниковий запас, розвиває уяву, тренує увагу й допомагає стати цікавим співрозмовником, оскільки завжди маєте напоготові прикольну історію. Тож нехай це мотивує вас, а також стане аргументом для тих, кого ви хочете залучити до «секти» книгоманів. І нехай Той, хто не читає й Книжка нарешті зустрінуться і покохають один одного.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторки колонки.