Бракує пристрасти: чому в довгих стосунках менше сексу і що із цим робити
Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий!
Стівен Кінг у книжці On Writing: A Memoir of the Craft зізнається – він, попри багато років шлюбу, не розгубив пристрасти, і дружина досі приваблює його сексуально.
«Наш шлюб виявився довговічнішим за всіх світових лідерів, крім Кастро. Ми досі спілкуємося, сперечаємося, кохаємося та танцюємо в “Рамонеса» – габа-габа-гей! Значить, вийшло», – так змальовує Кінг свій шлюб, попутно згадуючи, що закохався у Табіту, коли побачив її ставлення до роботи. А ще тому, що вона тоді була одягнена в красиву чорну сукню і шовкові панчохи.
Із Табітою письменник разом з 1966 року, а On Writing вийшла у 2000. Ми віримо, що подружжю й досі вистачає романтики та пристрасти в стосунках – навіть після стількох років життя разом. Та все ж Стівен і Табіта радше виняток з правил: зазвичай у довгих стосунках і шлюбі люди починають скаржитися на те, що сексу стає менше або він навіть зовсім зникає. Причому іноді проблеми із сумісним тяжінням виникають не через десятки років життя разом, а значно швидше.
Чому з часом «не хочеться», чи це нормально і що робити – нумо з’ясовувати разом.
Що відбувається із сексуальним тяжінням протягом часу?
Згадайте початок стосунків, коли ви закохані як божевільні. Якщо ви та ваш/-а партнер/-ка не асексуали/-ки та не вирішуєте відкласти перший секс до шлюбної ночі, пристрасти вам не позичати. Тож у жартиках, що молодих закоханих хвилює тільки одне, є певна доля правди.
Не позбавлено правди і висловлювання, яке багатьма сприймається як максимально цинічне: за закоханість відповідають тільки гормони. Роль гормонів справді не варто знецінювати: наприклад, на етапі закоханости виділяються нейромедіатори дофамін та норадреналін, гормони адреналін та кортизол. Збудженість залежить від виділення тестостерону – гормону, який є і в чоловіків, і в жінок. До речі, у пубертатному віці рівень тестостерону в хлопців та дівчат зростає в кілька разів, тому підліткові закоханості такі палкі й максималістичні («Та я жити без неї не можу!») – що, звісно ж, не привід знецінювати почуття закоханих («Це несерйозно і мине, а ти ще таких мільйон знайдеш»).
Згодом у довготривалих стосунках на перший план виходять інші гормони – рівень кортизолу падає, його заміщують серотонін та окситоцин. Формується прив’язаність, відчуття стабільности й захищености. Сексуальне бажання стає вже не таким сильним, тож і сексу може меншати. Та це зовсім не критично: сексологи оперують терміном «нормалізація», зазначаючи, що не перших етапах стосунків у пари зазвичай забагато статевих контактів. Згодом вона нормалізується.
На зменшення кількости статевих контактів впливає чимало інших факторів: наприклад, хвороби або прийом ліків (ті ж КОК можуть знижувати лібідо). Не варто знецінювати і роль втоми, що поступово накопичується. Кількість вільного часу й сил у не найстаранніших студентів/-ок значно більша, ніж у сімейної пари з дітьми, в якій працюють обоє. Робота, хатні справи, догляд за малечею – все це вистажує і також може знижувати лібідо: іноді втомленому подружжю ввечері хочеться просто лежати в обіймах одне одного і дивитися серіали. Студентам/-кам, до речі, теж. І це цілком нормально.
Проблеми виникають тоді, коли пара не може нормально обговорювати секс. Як правило, причини цього полягають не в сором’язливості (хоча теж можливо), а у втраті довіри до партнера/-ки, недостатньому відчуттю близькости, незадоволеності стосунками загалом. Якщо поговорити зовсім не виходить, а сексуальна несумність, що з’явилася (комусь у парі хочеться сексу значно частіше), спричиняє дискомфорт обом, час звертатися до спеціаліста – психотерапевта або сексолога.
Ще одною проблемою може стати втрата непередбачуваности: для деяких людей ефект спонтанности відіграє немаловажну роль у бажанні сексу. Коли пара довго живе разом, вивчила звички одне одного та буквально «зрослася», стає важче шукати новизну в сексуальному житті. Це насправді не аж так критично, як попередня ситуація: проблем з духовною близькістю та повагою до партнера немає, тож обговорити сексуальні вподобання значно легше. Іноді все можна змінити на краще, спробувавши щось нове – пози або сексіграшки.
Чи обов’язково кількість сексу зменшується з часом?
Здебільшого так, але часто йдеться все ж про нормалізацію. Перейматися варто, якщо нестача сексу спричиняє дискомфорт для одного/-єї чи обох партнерів/-ок. Якщо ж секс нечастий, та пару це цілком влаштовує, приводів для хвилювання немає.
Про зміну сексуального тяжіння відверто розповіли участник/-ці масштабного (майже 40 тисяч осіб) опитування, які мали довготривалі стосунки. Кількість людей, які з часом були так само задоволені статевим життям, як і на початку стосунків, суттєво знизилася – майже на третину. При цьому третина опитаних наголосили: секс із коханою людиною приносить їм таке саме задоволення, як і раніше, незалежно від років, прожитих разом.
Немало людей зауважують і те, що з роками сексуальних контактів стає менше, проте вони приносять набагато більше задоволення. Пара вчиться довіряти одне одному, зникають сором’язливість та страх здатися неприваблим/-ою. Закохані вже точно знають, що подобається партнерові/-ці в ліжку, можуть обговорювати власні вподобання та знаходити компроміси. Тому якість сексу виграє – і обом вже неважливо, що його вдвічі менше, ніж раніше.
